9.Поняття про скотопрогони, іх види

Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.

10.Організація системи сівозмін при внутрігосподарському землеустрої.

Основні типи сівозмін в сільськогосподарських підприємствах – польові та кормові. Система сівозмін всередині сільськогосподарського підприємства можлива в різному сполученні: одна польова та одна кормова; одна польова та дві кормових; дві польових та одна кормова; дві польових; дві кормових. Моделювання вимог проектування сівозмін дозволяє встановити доцільне застосування того чи іншого сполучення.

Одну польову сівозміну вводять при компактному масиві і центральному положенні садиби, коли відстань від ріллі складає до 3-х км, а структура використання ріллі не викликає необхідності у виділенні кормових культур в самостійну сівозміну (малюнок 3.3.а.

.

Одну польову та одну кормову сівозміни необхідні, коли садиба коли садиба знаходиться на краю сільськогосподарського підприємства, а структура використання ріллі дозволяє виділити кормові культури в окрему спеціалізовану сівозміну з послідуючим закріпленням його за механізованою ланкою по виробництву кормів (малюнок 3.3.б.). при такій системі сівозмін забезпечується максимальне приближення посівів вантажомістких та малотранспотувальних кормових культур до міст їх споживання – тваринницьким комплексам та фермам.

Одну польову та дві кормових сівозміни проектують при наявності віддалених пасовищ та організації на них табірного утримання худоби, коли необхідно поповнити дефіцит зелених кормів за рахунок при табірного сінокосо-пасовищної сівозміни. Кормову (прифермську) сівозміну в такому випадку поблизу садиби. Решту ріллі включають в польову сівозміну (малюнок 3.3.в.).

Дві польових та одну кормову сівозміни проектують коли ґрунти різко відрізняються по якості або по ступені еродованості, а в склад посівних площ входять культури з підвищеними вимогами до ґрунтів. при цьому можливо проектування для вказаних вище цілей самостійної кормової сівозміни і двох польових, які відрізняються набором культур (малюнок 3.3.г.).

Дві польових та дві кормових сівозміни (малюнок 3.3.д., 3.3.е.) доцільно для приближення посівів вантажоємких та працеємких культур до населеного пункту і господарському центру.

Дві паралельних сівозміни (малюнок 3.3.ж.) можуть бути введені у випадку, коли сільськогосподарське підприємство обслуговує два населених пункти.

Організація системи сівозмін задача комплексна, потребуюча розгляду питань агротехнічного змісту, кількості, площі та місце розташування масивів для досягнення максимального економічного ефекту. З цією метою визначають пункти складання насінного фонду, зимових кормів, а також місць споживання стравлення тваринами літнього корму; вивчають створену та перспективну організацію праці; виявляють можливість використання в новому проекті меж масивів і полів освоєних сівозмін; після цього по матеріалам ґрунтових і землевпорядних обстежень, а також по земельно-оціночним даним виділяють масиви ріллі обмеженого використання або потребуючих спеціальних ґрунтозахисних заходів.

Проектування починають з сівозмін, площі і місцеположення яких обумовлені особливостями цих орних земель. В зв’язку з цим , місце і площі ґрунтозахисних сінокосо-пасовищних сівозмін визначають наявністю еродованих та ерозійно небезпечних орних масивів; масиви ріллі підвищеної солонцюватості придатні для обмеженого набору сільськогосподарських культур;надмірно зволожені ділянки, якщо вони достатньо великі, виділяють в окремі сівозміни з набором вологолюбних культур; найкращими містами для овочевих сівозмін вважають пойми річок і долини.

Типові схеми різних видів сівозмін підбирають у відповідності із зональними системами землеробства, користуючись рекомендаціями по системі ведення сільського господарства для даної зони, області, республіки. Слід при цьому використовувати результати економічної оцінки ріллі або бонітування ґрунтів. Сівозмінні масиви повинні бути по можливості однорідними. Сівозміни, які включають в себе посіви сільськогосподарських культур підвищеної вибагливості до ґрунтів, розміщують на орних масивах, які характеризуються високими балами економічної оцінки. Враховуючи складність проектування сівозмін, необхідно окремо розглядати методичні підходи до проектування основних типів.

При розміщенні сівозмін на орних масивах необхідно враховувати технологічні групи земель, які встановлюються в залежності від крутизни схилів.

На землях першої групи (від 0 до 3°) проектують польові сівозміни насичені просапними культурами, при цьому на схилах від 1 до 3° дозволяється розміщення прифермських кормових сівозмін з включенням в них просапних кормових культур.

На землях другої технологічної групи (від 3 до 5° і від 5-7°) проектують польові зерно-трав’яні сівозміни без пропашних культур, на схилах 5-7° розмішують ґрунтозахисні сівозміни, кормові - притабірні сівозміни.

Землі третьої технологічної групи (більше 7°) переводять в пасовища або проектують трав’яні сівозміни.

При проектуванні і розміщенні сівозмін необхідно дотримуватись наступного порядку:

1. Спеціальні

2. Кормові

3. Польові