15.Реакції іонного ,умови реакції.Іонні рівняння.

Реакції йонного обміну – це реакції обміну в розчинах за участю йонів. Умови, за яких реакції йонного обміну проходять до кінця:

• виділення газу;

• утворення осаду;

• утворення слабкого електроліту (води тощо).

Якщо ці умови не виконуються, то реакції йонного обміну не відбуваються, в розчині утворюється суміш йонів, наприклад: Хімічна суть реакцій йонного обміну наочно передається рівнянням реакції, записаним у йонній формі. 1. Приклад реакції йонного обміну, в результаті якої утворюється газ (виділення газу позначають ↑). Молекулярне рівняння реакції: Повне йонне рівняння реакції: Скорочене йонне рівняння реакції: 2. Приклад реакції йонного обміну, в результаті якої утворюється осад (утворення осаду позначають ↓). 3. Приклад реакції йонного обміну, в результаті якої утворюється слабкий електроліт.

16.Дисоціація води.Водневий показник

17.Гідроліз солей

Гидролиз солей — разновидность реакций гидролиза, обусловленного протеканием реакций ионного обмена в растворах (преимущественно, водных) растворимых солей-электролитов. Движущей силой процесса является взаимодействие ионов с водой, приводящее к образованию слабого электролита в ионном или (реже) молекулярном виде («связывание ионов»).

Различают обратимый и необратимый гидролиз солей^[1]:

1. Гидролиз соли слабой кислоты и сильного основания (гидролиз по аниону):

(раствор имеет слабощелочную среду, реакция протекает обратимо, гидролиз по второй ступени протекает в ничтожной степени)

2. Гидролиз соли сильной кислоты и слабого основания (гидролиз по катиону):

(раствор имеет слабокислую среду, реакция протекает обратимо, гидролиз по второй ступени протекает в ничтожной степени)

3. Гидролиз соли слабой кислоты и слабого основания:

(равновесие смещено в сторону продуктов, гидролиз протекает практически полностью, так как оба продукта реакции уходят из зоны реакции в виде осадка или газа).

4. Соль сильной кислоты и сильного основания не подвергается гидролизу, и раствор нейтрален

18.Комплексні сполуки:типи,номенклатура.Комплексні координаційні сполуки - це частинки (нейтральні молекули або іони), які утворюються в результаті приєднання до даного іону (або атому), званому комплексоутворювачем (центральним атомом або металоцентром; в сучасній науковій літературі домінує термін «металоцентр»), нейтральних молекул або інших іонів, званих лімандамі.  Комплексні сполуки мало дисоціюють у розчині (на відміну від подвійних солей). Комплексні сполуки можуть містити комплексний малодіссоціірующій аніон ([Fe (CN) _6] ^{3 -),} комплексний катіон ([Ag (NH _{3) 2]} ⁺⁾ або взагалі не диссоциировать на іони (з'єднання типу неелектролітів, наприклад карбоніту металів). Комплексні сполуки різноманітні і численні.  Застосовуються в хімічному аналізі, в технології при отриманні ряду металів (золота, срібла, металів платинової групи та ін), для розділення сумішей елементів, наприклад, лантаноїдів.  Величезна область застосування комплексів перехідних металів - каталітичні процеси.  Комплексні сполуки відіграють велику роль у життєдіяльності організмів; наприклад, гемоглобін, хлорофіл є комплексними сполуками.  Комплексні (координаційні) сполуки надзвичайно широко поширені в живій і неживій природі, застосовуються в промисловості, сільському господарстві, науці, медицині. Так, хлорофіл - це комплексне з'єднання магнію з порфірітами, гемоглобін містить комплекс заліза (II) з порфірітовимі циклами. Численні мінерали, як правило, представляють собою координаційні сполуки металів. Значна кількість лікарських препаратів містить комплекси металів як фармакологічно активних речовин, наприклад інсулін (комплекс цинку), вітамін B12 (комплекс кобальту), платінол (комплекс платини) і т.д. У широкому сенсі слова майже всі з'єднання металів можна вважати комплексними сполуками. Засновником координаційної теорії комплексних сполук є швейцарський хімік Альфред Вернер (1866 - 1919); за роботи в цій області йому в 1913 році була присуджена Нобелівська премія з хімії

 Номенклатура комплексних сполук Назву комплексній сполуці дають за переліченими нижче правилами. 1.У комплексних сполуках першим називають катіон, а потім аніон. 2.У комплексних сполуках ліганди називають перед комплексоутворювачем. Перелік лігандів ведуть в абетковому порядку. [Pt(NH₃)₂ClBr] – діамінбромохлороплатина (ІІ) [Co(NH₃)₄(H₂O)Cl]Cl₂ – акватетраамінхлорокобальт (ІІІ) хлорид Назви деяких найпоширеніших лігандів NO₂^- - нітро; CO – карбоніл; CNS^- - тіоціано. 3.До назв аніонних лігандів додають закінчення –о, а нейтральні ліганди називають так само, як і молекули. 4.Число лігандів кожного виду (якщо їх число перевищує одиницю) вказують грецькими префіксами: ди- (2), три- (3), тетра- (4), пента- (5), гекса- (6). Якщо ж такий самий префікс є у назві ліганду (діетилентриамін, етилендіамін), то назви лігандів беруть у дужки ф перед ними ставлять префікси іншого типу: біс- (2), тріс- (3), тетракіс- (4), пентакіс- (5), гексакіс- (6). Наприклад: [Cr(En)₃]Cl₃ – тріс(етилендіамін)хром (ІІІ) хлорид. 5.У назву комплексного аніону має входити суфікс –ат. Комплексоутворювач, що входить до складу катіону чи нейтральної молекули не має закінчення.  6.Ступінь окиснення комплексоутворювача вказують у дужках римською цифрою відразу за назвою комплексоутворювача. K[CuCl₂] – калій дихлорокупрат (ІІ), [Cr(H₂O)₃NH₃Br₂](NO₃)₂ – триаквааміндибромохром (ІІІ) нітрат.