118. Політика русифікації України 60 – серед. 80-х р. Наслідки цього процесу для укр..Нації.

Політика русифікації здійснювалася Кремлем під прикриттям «соціалістичного інтернаціоналізму». Пропаганда нібито безнаціонального інтернаціоналізму була насправді зручним засобом російщення національних культур.

Головну роль в русифікації відігравала загальноосвітня школа. Наступ російської школи в національних республіках відбувався навіть без «інтернаціонального» прикриття. 31 червня 1978 р. була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Заходи по її реалізації обговорювалися у травні наступного року на науково-практичній конференції в Ташкенті. Заохочувався перехід на російську мову викладання в старших класах. 28 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили ще одну постанову «Про загальні заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік».

Витіснення укр. мови було продуманим і комплексним. У столиці УРСР в середині 80-их років у класах з укр. мовою навчання лишилося близько 22 відсотки учнів. У Київському університеті ім.. Т. Шевченка національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних наук. З 11 театрів міста лише один був українським.

За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано понад 40 тис. назв нових кних і брошур, з них укр.. мовою – лише до 10 тис. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тис. – українською мовою.

119. Концепція і шляхи «перебудови» в срср і Україні.

Причини перебудови:

1.Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

2. Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

3. Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

4. Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.

На першому етапі (1985-1986) Перебудови перетворення в СРСР здійснювалися на основі попередніх, переважно адміністративних підходів. Не підлягала перегляду і сама соціалістична система, на основі якої керівництво прагнуло «прискорити» соціально-економічний розвиток країни.

Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори», у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.

II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ й ослаблення соціального напруження в суспільстві. На цьому етапі перебудови відбулося два докорінних зрушення:

1) політичний центр сформулював, а згодом і обнародував стратегічну тріаду перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий (1987) Пленум ЦК КПРС); демократизація політичної системи.

2) розпочалося активне формування соціальної бази перебудови. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловград) та ін. Більшість із них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали поза-цензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації.

III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень — липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було порушено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи.

Головними елементами цього курсу було визначено:

1. науково-технічний прогрес,

2. технічна переозброєння машинобудування,

3. активізацію "людського фактора ".

ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ

Етапи:

Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:

- до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

- вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Червень 1987 р. - реформа М. Рижкова - Л. Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінан­сування.

Були прийняті:

"Закон про державне підприємство (об'єднання)"

"Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

переведення підприємств на госпроз­рахунок;

утворення кооперативного сектора;

тісний зв'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу.

У результаті:

реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу.

у 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1,5%.

непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки, яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали.

Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

РЕФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

XIX партійна конференція (червень 1988р.) прийняла рішення про кардинальне рефор­мування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, полі­тика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій.

Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підрива­лися основи тоталітарного режиму.

Процеси перебудови сприяли росту політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.