- •Розділ 1. Правові основи охорони праці
- •1.1. Державна політика в галузі охорони праці
- •1.2 Гарантії прав громадян на охорону праці
- •1.3 Пільги й компенсації за важкі та шкідливі умови праці
- •1.4 Охорона праці жінок та молоді
- •1.5 Організація охорони праці на виробництві. Навчання з охорони праці
- •1.6 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
- •1.7 Розслідування нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві
- •2.1. Мікроклімат виробничих приміщень та його нормування
- •2.2. Шкідливі речовини повітря робочої зони.
- •2.3. Основні вимоги до нормалізації мікроклімату
- •2.4. Вентиляція виробничих приміщень
- •2.4.1. Природна вентиляція
- •2.3.2. Загальнообмінна механічна вентиляція
- •3. 1. Вплив освітлення на здоров'я людини та його працездатність
- •3.2. Основні свiтлотехнiчнi величини та поняття
- •3.3. Класифiкацiя видів та систем виробничого освітлення
- •3.3.1. Природне освітлення
- •3.4. Основні вимоги до робочого освітлення
- •3.4.1. Джерела штучного освітлення
- •4.1. Характеристики та норми
- •4.2. Методи та засоби захисту від шуму
- •5. Електpобезпека
- •5.1. Дiя електричного струму на організм людини
- •5.2. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним
- •5.3. Класифікація приміщень за небезпекою електротравм
- •5.4. Класифiкацiя електричних мереж, що застосовуються у промисловості
- •5.5.Аналіз електробезпеки різних електричних мереж
- •5.6. Нормування напруги дотику
- •5.7. Захист від ураження електричним струмом
- •6. Основи пожежної безпеки
- •6.1. Загальні відомості про процес горіння. Пожежа.
- •6.2. Хаpактеpистика речовин по пожежо- та вибухонебезпеці
- •6.3. Класифiкацiя виробництв та зон за пожежо- та вибухонебезпекою
- •6.4.Вогнестiйкiсть будинків та споруд. Заходи пожежної безпеки
- •6.6. Способи та засоби тушіння пожеж
- •Тематика контрольних робіт
- •Список літератури
- •Методичні вказівки та контрольні завдання з курсу «основи охорони праці»
6.6. Способи та засоби тушіння пожеж
Для припинення горіння необхідно: не допустити проникнення в зону горіння окислювача (кисню повітря), а також горючої речовини; охолодити цю зону нижче за температуру займання (самозаймання); розбавити горючі речовини негорючими; інтенсивно загальмувати швидкість хімічних реакцій в полум'ї (інгібіруванням); механічно зірвати полум'я.
На цих методах засновані відомі способи і прийоми гасіння пожеж.
До вогнегасних речовин відносяться: вода, хімічна і повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні і негорючі гази, водяна пара, галоїдовуглецевоводні вогнегасні сполуки і сухі вогнегасні порошки.
Вода - найбільш поширений і доступний засіб гасіння. Потрапляючи в зону горіння, вона нагрівається і випаровується, поглинаючи велику кількість теплоти, що сприяє охолоджуванню горючих речовин. При її випаровуванні утворюється пара (з 1 л води - більше 1700 л пари), яка обмежує доступ повітря до осередку горіння. Воду застосовують для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, важких нафтопродуктів, а також для створення водяних завіс і охолоджування об'єктів, що знаходяться поблизу осередку пожежі. Водою, що мілко розпилена, гасять навіть легкозаймисті рідини.
Піна буває двох видів: хімічна і повітряно-механічна.
Хімічна піна утворюється під час взаємодії лужного і кислотного розчинів у присутності піноутворювачів.
Повітряно-механічна піна є сумішшю повітря (90 %), води (9,7 %) і піноутворювача (0,3 %). Розтікаючись по поверхні рідини, що горить, вона блокує осередок, припиняючи доступ кисню повітря. Піною можна гасити тверді горючі матеріали.
Інертні і негорючі гази (діоксид вуглецю, азот, водяна пара) знижують концентрацію кисню в осередку горіння. Ними можна гасити будь-які пожежі, включаючи електроустановки. Виняток становить діоксид вуглецю, який не можна застосовувати для гасіння лужних металів, оскільки при цьому відбувається реакція його відновлення.
Вогнегасні засоби - водні розчини солей. Солі хлоридів кальцію і амонію, глауберової солі випадаючи в осад з водного розчину, утворюють ізолюючі плівки на поверхні.
Галоїдовуглецевоводні вогнегасні засоби дозволяють гальмувати реакції горіння. До них відносяться: тетрафтордібромметан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромметан (хладон 13В1). Ці сполуки мають низькі температури замерзання, тому їх можна використовувати при низьких температурах. Ними можна гасити будь-які пожежі, включаючи електроустановки, що знаходяться під напругою.
Вогнегасні порошки є дрібнодисперсними мінеральними солями з різними добавками, що перешкоджають їх злежуванню і грудкуванню. Їх вогнегасна здатність у декілька разів перевищує здатність галоїдовуглецевоводнів. Вони універсальні, оскільки пригнічують горіння металів, які не можна гасити водою. До складу порошків входять: бікарбонат натрію, діамонійфосфат, амофос, силікагель і інші сполуки.
Всі види пожежної техніки підрозділяються на наступні групи:
- пожежні машини (автомобілі і мотопомпи);
- установки пожежогасіння;
- вогнегасники;
- засоби пожежної сигналізації;
- пожежні рятувальні пристрої;
- пожежний ручний інструмент;
- пожежний інвентар.
Кожне промислове підприємство повинно бути оснащено певним числом видів пожежної техніки відповідно до загальнодержавних і відомчих норм.
Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих загорянь. До них відносяться: пожежні стволи, що діють від внутрішнього пожежного трубопроводу, вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри.
На виробництвах категорій А, Б, та В застосовують стаціонарні установки пожежогасіння, в якій всі елементи змонтовані і постійно знаходяться в готовності до дії. Вони можуть бути автоматичними або дистанційними.
Найбільше розповсюджені спринклерні установки. Вони є мережею водопровідних труб, розташованих під перекриттям і постійно заповнених водою. У трубах через певні відстані вмонтовані зрошувальні головки - спринклери. При звичайних умовах отвір в спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном. При підвищенні температури до 70-80 0С замок плавиться і відкидається, вода поступає в головку, ударяється об розетку і розбризкується (один спринклер зрошує 9-12 м2 площі підлоги).
Проте спринклерам притаманна інерційність - вони розкриваються через 2-3 хвилини після підвищення температури в приміщенні.
Якщо воду треба подавати відразу на всю площу, то застосовують дренчерні установки, в яких замість спринклерної головки встановлено дренчер. Отвір в останньому відкрито, тому установку пускають в дію дистанційним клапаном, подаючи воду відразу у всі труби.
Окрім водяних застосовують пінні спринклерні і дренчерні установки. Для створення піни їх обладнують спеціальними зрошувачами і генераторами.
На підприємствах використовують також стаціонарні установки пожежогасіння - парові, повітряно-пінні, аерозольні і порошкові.
Вогнегасники призначені для гасіння загорянь і пожеж в початковій стадії їх розвитку. Вони підрозділяються на повітряно-пінні, хімічні пінні, рідинні, вуглекислотні, аерозольні і порошкові.