4.2. Методи та засоби захисту від шуму

З метою захисту працюючих від негативного впливу шуму на виробничих підприємствах, в установах та організаціях проводять комплекс інженерно технічних та організаційних заходів. Захист від шуму повинен досягатися шляхом створення шумобезпечної техніки (ГОСТ 12.1.003 -83), застосування методів і засобів колективного захисту (ГОСТ 12.1.029 -80), індивідуального захисту, використання архітектурно-планувальних методів. Розробка заходів щодо боротьби з шумом повинна починатися на стадії проектування виробничих приміщень, технологічних процесів і машин. Методи і засоби захисту від шуму поділяються на методи і засоби колективного та індивідуального захисту. Методи і засоби колективного захисту поділяються на такі, що знижують шум у джерелі його виникнення, і такі, що сприяють зниженню шуму під час його поширення . Ці заходи спрямовані на зменшення шуму вібраційного (механічного), аеродинамічного та електромагнітного походження. В залежності від способу реалізації поділяються на організаційно-технічні, архітектурно-планувальні і акустичні. Останні засоби, в свою чергу, поділяються на засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляції, демпфування і глушники шуму. Зменшення шуму в джерелі його виникнення можливе завдяки якісному монтажу технологічного устаткування і машин, їх правильній експлуатації. Зокрема, усунення розбалансування деталей, перекосів у частинах, які пересуваються. Зниження шуму у джерелі можна досягти, застосувавши технологічні процеси та устаткування, які не створюють надмірного шуму. Організаційно-технічні методи колективного захисту від шуму згідно З ГОСТ 12.1.029-80 включають застосування мало шумних технологічних процесів, оснащення машин засобами дистанційного управлення та автоматичного контролю, використання мало шумних машин, зміни конструктивних елементів машин, своєчасне проведення ремонту та обслуговування машин й обладнання, а в шумних цехах - організацію раціональних режимів праці й відпочинку робітників. Засоби індивідуального захисту залежно від конструктивного виконання поділяються на проти шумні навушники, проти шумні вкладиші, шоломи та каски, костюми.

5. Електpобезпека

5.1. Дiя електричного струму на організм людини

Широке використання електроенергії у всiх галузях народного господарства та у побуті приводить до значного розширення кола осіб, пов'язаних з експлуатацією електроустановок.

Електроустановками називається сукупність машин, лiнiй, допоміжного обладнання (разом зі спорудами та приміщеннями, у яких вони встановлені), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електроенергії та перетворення її в iншi види енергії.

Недотримання вимог електробезпеки під час роботи на електроустановках, як правило, приводить до електротpавм.

Електротpавма - це порушення цілісності організму в разі дії електричного струму або електричної дуги.

Найбільша кількість випадків електротравматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, що обумовлено незначним поширенням таких електроустановок і обслуговуванням їх висококваліфікованим персоналом.

Виникнення електротpавм може бути викликано:

- дотиком до частин, що проводять струм;

- дотиком до обладнання, що знаходиться в аварійному стані;

- попаданням під напругу кроку;

- наближенням до апаратів високої напруги (поразка електричною дугою).

Протікання електричного струму через тіло людини супроводжується термічним (опіки), хiмiчним (зміни складу крові), механічним (розрив тканин) та бiологiчним (подразнення живих тканин організму) ефектами.

Розрізняють три види електротравм: місцеві, загальні і змішані. На місцеві припадає біля 20 % електротравм, загальні – 25 % і змішані – 55 %.

Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електрофтальмія.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80 %) призводить до смерті потерпілого.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. В залежності від наслідків ураження електричні удари можна підрозділити на чотири ступеня:

I – судомні скорочення м’язів без втрати свідомості;

II - судомні скорочення м’язів з втратою свідомості без порушення дихання і кровообігу;

III - втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи дихання або серцевої діяльності і дихання разом;

IV – клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває 6—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Якщо у разі клінічній смерті негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму та терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність щодо збереження йому життя.