58.Основні види перерв та їх правове регулювання.

Протягом робочого дня повинна бути надана перерва для вiдпочинку i харчування, яка, як правило, встановлюється через 4 години пiсля початку роботи i тривалiстю не бiльше 2 годин. Мiнiмальна межа в законi не визначена, тому правилами внутрiшнього трудового розпорядку i графiками змiнностi тривалiсть перерви встановлюється окремо на кожному пiдприємствi. На безперервних виробництвах працюючимнадається можливiсть прийняття їжi в будьякий час протягомробочого дня (змiни). Перелiк таких робiт, порядок i мiсце приймання їжi встановлюються роботодавцем за погодженнямз профспiлковиморганомпiдприєм ства, установи, органiзацiї. Цi перерви не включаються в робочий час, тому працiвники можуть використовувати їх на свiй власний розсуд, у тому числi залишати на час перерви мiсце роботи. Вiдповiдно до ст. 183 КЗпП жiнкам, що мають дiтей вiком до пiвтора року, крiмзагальної перерви для вiдпочинку i харчування, надаються перерви для годування дитини не рiдше нiж через три години i тривалiстю не менше 30 хвилин кожна. При наявностi двох i бiльше грудних дiтей тривалiсть перерви встановлюється не менше години. Строки i порядок надання перерв установлюються власникомабо уповноваженимниморганом за погодженнямз профспiлковиморганомпiдприєм ства, установи, органiзацiї i з урахуваннямбажання матерi. Перерви для годування дитини включаються в робочий час i оплачуються за середнiмзаробiтком . Окрiмцього є технiчнi та iншi перерви. Тимробiтникамi службовцям, якi працюють у холодну пору року на вiдкритому повiтрi або в закритих неопалюваних примiщеннях, надаються за рiшенням власника спецiальнi перерви для обiгрiву i вiдпочинку. Спецiальнi перерви для вiдпочинку, крiмобiдньої, встановлюються вантажникамта iншимособам , зайнятимважкою фiзичною працею. Їх тривалiсть та перiодичнiсть встановлює безпосереднiй керiвник, залежно вiд iнтенсивностi працi.

59.Основні види відпусток та їх правове регулювання.

Відпустка — це час відпочинку, який за чинним законодавством

обчислюється у календарних днях і надається працівникам за умови збереження місця роботи та заробітної плати.

Існують такі основні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

• щорічна основна відпустка (ст. 6 Закону);

• щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці (ст. 7 Закону);

• щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом).

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. ст. 14, 15,16 Закону);

3) творчі відпустки (ст. 10 Закону);

4) соціальні відпустки (ст. 17 Закону):

• у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

• жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку (ст. 17 Закону);

• по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного або шестирічного віку (ст. 18 Закону);

• додаткові відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

• відпустки без збереження заробітної плати (ст. ст. 25 і 26 Закону).

Щорічна відпустка. Може включати як основну, так і додаткові відпустки. Основні щорічні відпустки надаються працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окремим категоріям працівників надають триваліші відпустки відповідно до ст. 6 Закону та інших законодавчих актів України.

Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах надають тривалістю до 35 календарних днів за списками виробництв, робіт, цехів, професій і посад, працівникам, робота яких:

• пов’язана з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів;

• пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням;

• виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах.

Щорічні додаткові відпустки тривалістю до семи календарних днів надаються також працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, угодою.

Тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника у відповідних умовах та від результатів атестації робочих місць за умовами праці (тільки для встановлення додаткової відпустки за роботу у шкідливих і важких умовах). Стаж роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, обчислюють відповідно до ст. 9 Закону. Порядок надання таких відпусток визначається ст. 10 Закону, в якій містяться, зокрема, такі важливі положення:

1. Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.

2. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

3. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, 69 календарних днів. Законодавством передбачено й інші підстави для надання додаткових відпусток, зокрема за тривалий стаж роботи. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах більш як 10 років, надається додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів за стаж роботи понад 10 років тощо.

4. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (ст. 10).

5. Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві. До настання цього терміну відпустки повної тривалості можуть бути надані лише окремим категоріям працівників. Тривалість відпусток усіх інших працівників визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

6. Щорічні відпустки на другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

7. Черговість надання відпусток визначається графіками, затвердженими власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

8. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Закон зобов’язує власника або уповноважений ним орган вести облік наданих працівникам відпусток. У цьому Законі передбачено певні пільги щодо надання відпусток окремим категоріям працівників (п.п. 12–16 ст. 9).

Умови перенесення щорічної відпустки на інший період, поділу на частини та відкликання працівників з відпустки визначаються ст. 11 Закону. Поділ щорічної відпустки на частини та відкликання з відпустки регулюється ст. 12 Закону України “Про відпустки”.

Додаткові відпустки працівникам у зв’язку з їх навчанням регламентуються ст. ст. 13–15 Закону. Ними, зокрема, передбачено чотири види таких відпусток:

1) у середніх навчальних закладах;

2) у професійно-технічних навчальних закладах;

210

3) у вищих навчальних закладах, навчальних закладах

післядипломної

освіти та в аспірантурі;

4) у зв’язку з профспілковим навчанням.

Творчі відпустки (ст. 16 Закону) надаються працівникам для

закінчення дисертаційних робіт і написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19. 01. 1998 р. № 45.

Соціальні відпустки, їх види, умови та порядок надання визначено в розділі IV Закону. Порядок надання соціальних відпусток визначається ст. 20 Закону. До соціальних відпусток належать:

• відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17);

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18);

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19).

Слід зазначити, що чинним законодавством соціальні відпустки можуть бути надані не лише матері, а й:

• батькові, який виховує дитину без матері;

• особам, які усиновили або взяли дитину під опіку;

• родичам жінки, які фактично доглядають за дитиною.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років не надається працівникові, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону), надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст. ст. 6–8 Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативними актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 Закону.

Відпустки без збереження заробітної плати за бажанням працівника надаються:

• в обов’язковому порядку — окремим категоріям працівників (ст. 25 Закону);

• за згодою сторін — усім іншим працівникам на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або

уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону).