54.Поняття та основні види робочого часу.

Робочий час — встановлений законом або на його основі за згодою сторін час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати свої трудові функції згідно з трудовим договором (контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації в певний календарний період.

Види робочого часу та їх характеристика

Чинним законодавством передбачено такі види робочого часу:

• робочий час (день, тиждень) нормальної тривалості;

• скорочений робочий час (день, тиждень);

• неповний робочий час (день, тиждень);

• чергування.

Нижче наведено їх характеристики.

Нормальна тривалість робочого часу

Конституцією України (ст. 45) передбачено, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Установлені законодавством гарантії щодо тривалості робочого часу поширюються на всіх найманих працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП). Однак підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено ч. 1 ст. 50 КЗпП.

Скорочений робочий час

Установлюється для всіх без винятку найманих працівників і регулюється законами та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на

тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до

15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, що працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої вище для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством .

Слід зазначити, що право на скорочений робочий день мають працівники, які працюють у шкідливих умовах не менш як половину робочого дня.

Перелік зазначених робіт затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2001 р. №

Крім того, законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися колективним договором за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП).

Скорочена тривалість робочого часу (36 годин на тиждень) установлена для окремих категорій працівників, трудова діяльність яких пов’язана з особливим характером праціабо станом здоров’я:

• для інвалідів по зору І і II груп, які працюють на державних і навчально-виробничих підприємствах;

• для інвалідів І і II груп, які працюють на підприємствах, у цехах і на дільницях, що відповідно до законодавства призначені для використання праці саме цих осіб (36 годин на тиждень);

• для осіб, які працюють у зоні відчуження .

• для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитинуінваліда — встановлюється колективним договором за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях.

Тривалість робочого часу скорочується напередодні святкових днів на 1 годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні (ст. 53 КЗпП), за винятком працівників, яким скорочений робочий час встановлено на інших підставах (ст. 51 КЗпП). Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. Відповідно до ч. 1 ст. 54 КЗпП встановлена тривалість роботи (зміни) в нічний час скорочується на одну годину (нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку). Це правило не поширюється на працівників, для яких вже передбачено скорочення робочого часу.

Чинним законодавством заборонено залучати до роботи у нічний час:

• вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років

(ст. 176 КЗпП);

Див. постанову Кабінету Міністрів України “Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов’язкового відселення, після повного відселення жителів” від 7 лютого 2000 р. № 223.

• осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП);

• працівників, що хворіють на туберкульоз.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП). Скорочена тривалість робочого тижня або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому порядку передбачена для працівників, які навчаються без відриву від виробництва у середніх і професійно-технічних закладах освіти (ст. 208 КЗпП). Згідно зі ст. 209 КЗпП для працівників, які успішно навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах на період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень на один робочий день або на відповідну йому кількість робочих годин (при скороченні робочого дня протягом тижня). Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на 36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. При п’ятиденному робочому тижнікількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин. Працівникам, зазначеним у ч. 1 ст. 209, за час звільнення від роботи виплачують 50 % середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.

Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем) може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не має бути менше 4 годин, робочого тижня — не менше 20–24 години відповідно при п’ятиденному і шестиденному робочому тижні. Як зазначається у ст. 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. На умовах неповного робочого часу працюють сумісники. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 р. № 245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не може перевищувати половину місячної норми робочого часу. Згідно з чинним законодавством встановлення неповного робочого часу можливе не лише з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Якщо працівник не згодний працювати в запропонованому йому режимі роботи, трудовий договір з ним припиняється на підставах, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП. Режими праці, які можуть бути встановлені за роботи з неповним робочим днем, передбачають скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні робочого тижня, скорочення кількості робочих днів на тиждень за збереження нормальної тривалості щоденної роботи, а також скорочення тривалості щоденної роботи на певну кількість робочих годин за одночасного скорочення кількості робочих днів на тиждень. За встановлення режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня не може бути меншою 4 годин, а робочого тижня — меншою 20–24 годин відповідно при п’яти- і шестиденному тижні. У разі встановлення неповного робочого часу видається наказ, в якому обумовлено, в які дні й за яким графіком працюватиме працівник. Неповний робочий час може встановлюватись також з ініціативи власника. У цьому випадку має бути дотримано процедури зміни істотних умов праці, передбаченої ч. 3 ст. 32 КЗпП. Слід, однак, нагадати, що змінювати істотні умови праці власник має право лише за наявності змін в організації виробництва і праці. Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку; премія нараховується в загальному порядку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника. Так, на загальних підставах йому зараховується трудовий стаж, надається відпустка, у разі тимчасової непрацездатності виплачується допомога. Однак при обчисленні середнього заробітку для оплати відпустки, як і для оплати за час хвороби, береться фактичний заробіток працівника.

Чергування — перебування працівника на підприємстві чи в установі за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні чи святкові неробочі дні для вирішення невідкладних організаційних питань, що не входять до його посадових обов’язків за трудовим договором. Порядок запровадження чергувань передбачено постановою ВЦРПС “Про чергування на підприємствах і в установах” від 2 квітня 1954 р. Чергування може запроваджуватись у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергування частіше як один раз на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час відповідно до тривалості часу чергування. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня. Чергування у вихідні та святкові неробочі дні компенсуються наданням відгулу такої ж тривалості, що й чергування, в найближчі 10 днів. До чергувань не залучають осіб, які не можуть бути залучені до надурочних робіт. Чергування слід відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов’язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові та неробочі дні, в нічний час. В Україні зберігають силу окремі спеціальні правила про чергування, встановлені актами колишнього Союзу РСР. Так, п. 11 Положення про робочий час і час відпочинку плавскладу суден морського флоту на стоянках у портах залежно від конкретних умов і в разі виводу судна з експлуатації (ремонт, відстій тощо) для командного складу встановлено чергування з наданням відгулу тривалістю одну добу. В Україні також є нормативні акти, в яких вжито термін “чергування”. Зокрема, Державний митний комітет видав наказ “Про чергування керівного складу митниць”, відповідно до якого начальникам митниць було доручено забезпечити обов’язкове чергування керівного складу (начальників і заступників начальників митниць і митних постів), а також співробітників служб з боротьби з контрабандою і порушенням митних правил у святкові, передсвяткові, вихідні та передвихідні дні. Чергування, час якого включають до робочого часу, передбачене п. 5.3 Правил визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України. Досить часто у святкові та неробочі дні запроваджується чергування керівництва Кабінету Міністрів України і керівництва міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.