
- •57. Соціально-економічні та політичні перетворення у Західній Україні в руслі її “радянізації” (1944-1950 рр.). Боротьба оун-упа з радянською репресивною машиною та її сучасні оцінки.
- •Боротьба оун—упа
- •З радянською репресивною
- •Машиною
- •1950) — Починає переважати підпільна боротьба, удари
- •34 Тис. Повстанців і 46 тис. Захоплено в полон. У крива
- •1950 Р.) стала своєрідним поворотним пунктом — після
- •62. Проблеми та характерні риси сучасного релігійного життя в Україні. Держава і церква в умовах плюралізму громадської думки. Характерні риси релігійного життя
- •1 Січня 2000 р. Функціонувало до 23,5 тис. Громад 90 кон
- •52% Загальної кількості релігійного населення країни, при
- •19.10. Роль національної
- •1. Геополітичне становище: між Заходом і Сходом.
- •1 Вересня 1939 р. Німецькі війська перейшли кордони
- •1917 Р. Втік. У роки української революції — організатор Січових
- •28 Вересня 1939 р. Був підписаний радянсько-німець
- •28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
- •8809 Тис. Осіб і на середину 1941 р. Становило 41 657 тис,
- •1940 Р. Гітлер підписує директиву № 21 (план «Барба-
28 Вересня 1939 р. Був підписаний радянсько-німець
кий договір про дружбу і кордони. Згідно з домовленіс
тю кордон пройшов по «лінії Керзона». Переважна біль
шість території Західної України увійшла в межі СРСР.
Проте, бажаючи домогтися контролю над Литвою, Ста
лін не наполягав на приєднанні до УРСР Лемківщини,
Посяння, Холмщини і Підляшшя. Тому ці українські
етнічні території (майже 16 тис. км
2
з 1,2 млн населен
ня) опинилися під німецькою окупацією. Та Сталін був
задоволений, про що свідчить його «тріумфальний» під
пис (довжиною 58 сантиметрів) на карті-додатку до текс
ту протоколу.
Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате дого
вором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав «шлюбом
за розрахунком». Є серйозні підстави вважати, що таким
воно було і для радянського керівництва, оскільки прин
ципові моменти процесу «збирання» українських земель
під крило СРСР вирішувалися саме на німецько-радянсь
кій дипломатичній кухні. 23 червня 1940 p., на другий
день після офіційної капітуляції Франції і підписання
перемир'я у Комп'єні, Молотов у зверненні до німецької
сторони зазначив, що «вирішення бессарабського питан
ня не терпить більше зволікань», піднімав він також пи
тання і про Буковину.
Серйозність намірів радянського керівництва була під
тверджена 26 червня 1940 р. заявою до уряду Румунії
про необхідність мирного вирішення питання про повер
нення Радянському Союзу Бессарабії, а також про пере
дачу йому Північної Буковини, населеної переважно укра
їнцями. Вимога передачі цієї території СРСР обґрунтову
валася також тим, що ще в листопаді 1918 р. народне
віче Буковини прийняло рішення щодо возз'єднання з
Радянською Україною. Німеччина, побоюючись того, що в разі виникнення
радянсько-румунського збройного конфлікту вона може
позбутися румунських поставок продовольства, фуражу і
особливо нафти, порадила уряду Румунії піти на поступ
ку. При цьому Берлін запевнив, що ця «поступка» буде
мати тимчасовий характер (як сказав Гітлер: «Віддайте,
я скоро поверну!»), і що Німеччина допоможе не тільки
повернути втрачену територію, а й завоювати нові. Пізні
ше Антонеску визнавав, що в розмові з ним Гітлер запев
няв: за «допомогу у війні Румунія зможе окупувати ра
дянську територію аж до Дніпра».
28 Червня 1940 р. Румунський уряд заявив про свою
згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північ
ну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР
вирішила включити Північну Буковину і Південну Бес
сарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колиш
ньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. ство
рено Молдавську РСР. Ще раніше, 1939 р. рішення Уста
новчих Народних зборів Західної України про возз'єд
нання Західної України з УРСР було затверджене Вер
ховними Радами СРСР (1 листопада) і УРСР (14 листопа
да). Завдяки цьому населення України збільшилося на
8809 Тис. Осіб і на середину 1941 р. Становило 41 657 тис,
а територія розширилася до 565 тис. км
2
. Процес консо
лідації української нації вступав у завершальний етап.
Однак досі серед істориків немає єдності в оцінці суті та
характеру цього процесу, і тому різні дослідники по-різ
ному називають сам факт входження українських земель
до складу УРСР напередодні Другої світової війни: «анек
сія» (Д. Боффа), «включення» (Н. Верт), «формальне
інкорпорування, назване «возз'єднанням» (А. Жуковсь
кий, О. Субтельний), «возз'єднання, що носило характер
акції окупаційного типу» (С. Кульчицький).
Безперечно, що процес, завдяки якому західноукра
їнські землі опинилися в складі УРСР не одномірний, а
навпаки — багатоплановий. При його розгляді та аналізі
слід мати на увазі той факт, що хоча було здійснено етніч
не возз'єднання і західноукраїнські землі формально увій
шли до складу УРСР, на практиці відбулася інкорпора
ція, тобто «входження до складу» СРСР. Передування
рішення Верховної Ради Радянського Союзу про возз'єд
нання аналогічному рішенню Верховної Ради України під
тверджує цю думку. Тому розбіжності в термінології та
оцінках, очевидно, зумовлені різними підходами дослід
ників до вирішення принципово важливої проблеми: ускладі якої держави — України чи Радянського Союзу —
фактично опинилися західноукраїнські землі?
Модель суспільно-економічних перетворень у новост-
ворених західних областях України була майже однако
вою, її суттю була активна радянізація. У цілому зміни,
що відбувалися, мали суперечливий характер. З одного
боку, експропріація маєтків польських землевласників,
перерозподіл їхньої землі між українськими селянами;
українізація системи народної освіти, державних уста
нов, судочинства; поліпшення медичного обслуговуван
ня, особливо на селі; націоналізація промислових підп
риємств; ліквідація безробіття та ін. З іншого — руйна
ція політичної та культурної інфраструктури, створеної
місцевою українською інтелігенцією (перестали функціо
нувати всі колишні українські партії, а також культурні
установи, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені
Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицер-
ковні акції; репресії проти «буржуазних спеціалістів»;
масові депортації населення (із Західної України і Захід
ної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, що стано
вило майже 10% населення).
Однак, попри всю неоднозначність політики сталінсь
кого режиму в західноукраїнських землях, більшість істо
риків дійшли висновку, що возз'єднання українців у ме
жах однієї державної структури вперше за багато століть
було надзвичайно визначною подією, важливим кроком
у розв'язанні українського питання. «Об'єднання всіх
українських етнічних територій мало глибокий психоло
гічний і культурний вплив на розділених до того часу
українців, — підкреслює канадський історик українсь
кого походження О. Герус. — Інтеграція й асиміляція
західних українців у радянську систему з їхньою відмін
ною політичною, культурною та релігійною спадщиною
виявилася, всупереч волі режиму, процесом двобічним.
У той час, як західні українці піддавалися систематич
ній комунізації, східні, або радянські українці відкрива
ли ідеали й цінності своїх західних співвітчизників»1
.
Між тим «медовий місяць» радянсько-німецького
«шлюбу за розрахунком» підходив до кінця. 18 грудня