19.Охарактеризувати козатсво –селянські повстання кін 16ст. Та 20-30рр 17ст та їх наслідки.

_{Посилення феодального, національного, релігійного гніту на Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591—1593 pp.). Загони повсталих захопили Білу Церкву та Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницьки вбив його (замурував у стіну монастиря). У 1594-1596 pp. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. 1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався в 6 тис. чол., а їх платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння; 1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгроми лидобірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис. чол.; 1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили; 1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута), Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. У 1638 р. було проведено так звану Ординацію Війська Запорізького реєстрового, що дуже урізала права реєстровців, зменшила їх кількість до 6 тис. чол. Це викликало нове повстання;}

_{1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла річки Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію. Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.}

20.Визначити особливості української культури Давньоруського періоду.

_{Давню історію має українська національна символіка. Головний елемент сучасного герба України - тризуб - був великокняжим знаком часів Київської Русі, який успадковано від більш ранніх часів. Свідченням цього є найдавніші археологічні знахідки - зображення тризуба, що відносять до І ст. н.е. Ймовірно, тоді він міг бути символом племені, що мешкало тут, або знаком влади. Перше відоме нам зображення тризуба періоду Київської Русі - зображення на печатці Святослава. Згодом його карбували на монетах Володимира Великого. Загалом, цей знак упродовж кількох століть був поширений у всіх князівствах Київської Русі, зазнаючи змін з часом, аж до двозуба, але незмінно зберігаючи своє значення символу влади. Одностайної думки щодо походження тризуба вчені не мають. Існує близько 40 версій, які пояснюють історію цього знака. Дехто вважає, що його запозичено у народів-сусідів, інші - що це споконвічний символ українців. Убачають у ньому сокола, ворону, якір, лук і стріли, шолом, сокиру або ж обожнене рибальське знаряддя. Комусь тризуб нагадує верхівку хлібного колоса, а для когось він є втіленням трьох природних стихій - повітря, землі й води. Культура України ІХ-ХІУ ст. - це яскраве самобутнє і багатогранне явище. У своєму розвитку вона мала зв'язки з візантійською культурою, культурою західноєвропейських та азіатських країн, зазнаючи всебічних впливів і взаємодії. Та все ж культура Русі становила певну автономність. Основу цієї культури становили місцеві елементи, Виходячи із тієї ролі, яку відігравала в духовній середньовічній культурі релігія, у розвитку культури Русі можна виділити два періоди: язичницький (до 988 р.) та християнський. Однак язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Дві релігійні системи тісно перепліталися, змішувалися - існувало так зване "двовірство", яке яскраво проявлялося на всіх рівнях культурного життя суспільства. У дохристиянський період язичницький політеїзм пронизував усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування до християнства, являє собою нашарування різних епох. Найдавнішими з них є пережитки тотемізму у вигляді віри в перевертнів - у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов'яни перед прийняттям християнства, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог (Хоре) - бог сонця, Стрибог - бог вітру, Сварог - бог вогню і т. д. Поряд із цим у язичницькому пантеоні були боги, пов'язані із культом предків - Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережитками патріархальної епохи. Із культом язичницьких богів були пов'язані численні обряди: сезонні, наприклад весняні свята, які збігалися з пробудженням природи і початком польових робіт; літні свята, які пізніше ввійшли до християнського культу, насамперед свято Івана Купала; зимові свята родючості (колядки) тощо; обряди, пов'язані з тією чи іншою подією в житті людини - весільні, похоронні та ін.}