85 Причини посилення кризових явищ в соціально-економічному житті Укр. Протягом 60-80рр

_{З січня 1966 р. почали запроваджуватися економічні методи управління промисловістю, розширялися права й ініціатива підприємств, які переводилися на господарський розрахунок. Як це було заведено тоді, партійні та господарські органи, відповідні міністерства та відомства України почали звітувати про активне запровадження реформи. Згідно з цими рапортами в 1966 р. на нові методи планування й економічного стимулювання перейшло 1,5 % підприємств республіки, а на 1970 р. вже 85 %. Насправді ж промислові підприємства зробили тільки перші кроки в господарюванні по-новому, що дало змогу виконати завдання восьмої п'ятирічки повніше порівняно з будь-яким іншим наступним п'ятиріччям.}

_{Але реформа так і не позначилася на матеріальному становищі працюючих, практично не зачепила сферу управління, в якій продовжували процвітати формалізм і бюрократизм, невиправдана забарливість у вирішенні господарських питань. Консервативні керівні кола не могли погодитися з тим, щоб творчість "знизу", самостійність підприємств ставили під загрозу існування самої бюрократичної системи, яка все більше зосереджувала владу в своїх руках. Зрештою, вона реально й не намагалася запроваджувати реформи, здійснюючи їх надто поверхово і так, щоб не мінялися головні риси існуючої системи.}

_{Внаслідок цього республіка продовжувала йти по екстенсивному (розширюючому) шляху розвитку, що зумовлювало зростання затратної економіки, вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук. При помітному зростанні чисельності робітників та інженерно-технічних працівників у промисловості темпи приросту загального обсягу її продукції знижувалися. За 1966—1970 рр. в Україні вони становили 50 %, а за 1981 —1985 рр.— лише 19%. Майже вдвічі зменшилися за цей період і темпи зростання продуктивності праці. Однією з головних причин цього є те, що за командою з Москви Україна вивозила більше, ніж отримувала з союзного бюджету.}

86 Проблеми розвитку народного господарства Укр. В 50-х рр.

_{Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн. осіб залишилися без житла. В Україні залишилися неушкодженими лише 19 % довоєнної промисловості.    Відбудова зруйнованого війною народного господарства України розпочалась зразу же після звільнення її території від фашистських загарбників (1943–1944 рр.). З цього приводу ЦК ВКП(б) і рад нарком СРСР в серпні 1943 р? прийняли постанову „Про невікладні заходи по відбудові  народного господарства в районах, визволення від німецько-фашистської окупації”. Проте, поки йшла війна, для цього не вистачало ні сил, ні засобів. Широкомасштабні відбудовчі заходи розпочались лише з прийняттям четвертого п’ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства (1946–1950 рр.). Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113 %. Як і в період індустріалізації, основна увага концентрувалась на відбудові базових галузей (відновленні роботи шахт, металургії, електростанцій, машинобудівних заводів та залізничного транспорту). На потреби важкої промисловості направлялося близько 80% капіталовкладень.    Проте це негативно відбивалося на розвитку інших галузей, перш за все сільського господарства, яке переживало особливо значні труднощі. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7 % капітальних витрат.}