31)Українська держава за період гетьманування п.Скоропадського.

_{29 квітня 1918 р генерал П Скоропадський взяв в Україні владу, що фактично впала з рук Центральної Ради та її Ради Міністрів. До фігури гетьмана ставлення істориків надзвичайно суперечливе, таким воно було і за його правління П. Скоропадський прожив 72 роки. В 45 років він став останнім гетьманом України і 27 років розплачувався за життєвість гетьманської влади, коли Україна була у вирі громадянської війни. Соціальна база, на яку спирався П. Скоропадський, не була широкою. Опорою йому слугували створена ним Українська Народна Громада, до якої вступило багато старшин Першого Українського Корпусу під його командою та козаків із Вільного Козацтва, почесним головою якого також було обрано майбутнього гетьмана Активними діячами Громади були М. Устимович, В. Кочубей, М. Воронович, М. Василенко, В. Любинський та ін. Провідники Громади встановили тісні стосунки з представниками партії Українських хліборобів — демократів (УХДП) — братами В. і С. Шеметами, М. Махновським, В. Липинським, а також із Союзом Земельних Власників. Ці три організації вели підготовку до державного перевороту, хоча їхні політичні платформи суттєво відрізнялися. Союз земельних власників негативно ставився не тільки до соціально-економічної політики Центральної Ради, а й до самої ідеї незалежності України. Він прагнув використати державний переворот для відновлення єдиної Росії. Водночас УХДП негативно оцінювала економічні перетворення Центральної Ради, проте підтримувала її прагнення побудувати незалежну державу Українська Народна. Громада більше тяжіла до Союзу хліборобів, хоч і робила вигляд, що підтримує УХДП. Остання шукала можливості співпраці з Радою та її урядом у вирішенні питань скасування положення. Третього універсалу про соціалізацію земель.}

32)Утворення срср.

_{Згідно з офіційною радянською історіографією, 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте ніяких договорів між Республіками укладено не було.}

_{Однак, як свідчать документи того часу[10], "сесію ЦВК, яка мала формально започаткувати існування СРСР, спочатку було заплановано на квітень 1923 р. Однак через ряд обставин <…> ця сесія розпочала свою роботу 6 липня 1923 р. І в перший же день її роботи Декларація і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР» були введені в дію[11]. Через тиждень, 13 липня 1923 р., (а не в січні 1923!) Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, в якій сповіщала про створення СРСР та про те, що його вищі органи влади та управління почали роботу[12].}

_{Позиція В. Леніна щодо устрою нової держави переважила сталінський план «автономізації». За пропозицією Леніна, до складу нової держави входили рівноправні республіки: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР. Проте насправді всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві. За Конституцією, кожна з республік мала право на вихід із союзної держави. Проте на практиці ця норма не могла бути втілена в життя. Територія Радянського Союзу швидко зростала, а також ріс формальний статус автономних утворень. Так, на території Туркестанської АСРР 27 жовтня 1924 р. були сформовані Туркменська й Узбецька СРР. 5 грудня 1929 р. утворилася Таджицька СРР. 5 грудня була ліквідована Закавказька СРР і на її базі утворилися Грузинська, Азербайджанська і Вірменська РСР.}

_{На початку 20-х років радянські республіки переживали не найкращі часи. Вони не могли ніяк оговтатися від наслідків Громадянської війни. В Україні та на Поволжі лютував голод, викликаний як посухою, так і свідомими діями Радянської влади[14]. В окремих районах відбувалися селянські антирадянські повстання[15]. У березні 1921 р. на Балтійському морі у Кронштадті моряки, незадоволені політикою «воєнного комунізму», підняли антибільшовицьке повстання під гаслами: «Влада Радам, а не комуністам!» Ці обставини не могли не впливати на розвиток всього господарства. Промисловість у республіках залишалась у стані колапсу. Політика «воєнного комунізму» не виправдала себе. У березні Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики — НЕПу. Неп став фактичним відходом від соціалістичного господарювання і позначився відновленням товарно-грошових відносин. Така політика ставила за мету відродження промисловості та сільського господарства. Селяни відтепер могли вільно продавати залишки своєї продукції на ринках. Таким чином, з'явилася зацікавленість у своїй праці. Проте неп важко назвати капіталізмом. Над промисловістю зберігалося адміністративне управління, що сковувало розвиток підприємств. 21 січня 1924 р. помер засновник Радянської держави, голова Раднаркому СРСР В. І. Ленін. Його тіло забальзамували і поховали в Мавзолеї. Відразу після смерті Леніна почалася боротьба за владу. Невдовзі фактичним лідером держави став генеральний секретар ЦК Йосип Сталін. Він зумів перетворити цю фактично технічну посаду у ключову. Поступово він зосередив усю повноту влади в державі. Паралельно йшла боротьба за владу з його найзапеклішим політичним противником, соратником Леніна, Левом Троцьким. З приходом до влади Сталіна СРСР поступово стає тоталітарною державою.}