67

1. Поняття про предмет психології. Завдання сучасної психології

"Психологія" - термін, утворений від грецьких слів psyche - душа і logos - знання.

У нашій мові слово "психологія" використовується в декількох значеннях. Так, у першому, дослівному своєму значенні психологія - це знання про душу, наука про психіку. Об'єктом психології виступають не тільки люди, людина, але й інші високоорганізовані тварини, особливості психічного життя яких вивчає така галузь психології, як зоопсихологія. Проте, традиційно основним об'єктом психології є людина.

Психологія - наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Предметом вивчення психології є психіка.

Психіка є властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає в активному суб'єктивному відображенні людиною об'єктивного світу, необхідне людині для активної діяльності в ньому і управління своєю поведінкою.

Психіка - це і відображення найпростішими тваринами тих окремих властивостей навколишнього середовища, які значимі для життя, і свідомі представлення складних зв'язків природного і соціального світу, в якому живе і діє людина. Свідомістю зазвичай називають вищу форму психіки, необхідну для організації суспільного і індивідуального життя людей, для їх спільної трудової діяльності.

Психіка містить у собі багато суб'єктивні явища. За допомогою одних, наприклад, відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, уяви, мислення і мови, людина пізнає світ. Тому їх називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють його спілкування з іншими людьми, безпосередньо керують діями і вчинками. Їх називають психічними властивостями й станами особистості, включають до їх числа потреби, характер, темперамент, мотиви, інтереси, почуття, емоції, волю, схильності, здібності, знання і свідомість.

У психіці представлені і впорядковані події минулого (в пам'яті), сьогодення (в сукупності образів, переживань, розумових актів) і можливого майбутнього (у спонукань, намірах, цілі, фантазіях, мареннях і т.д.). У людини психіка носить як усвідомлений, так і несвідомий характер.

Реальні психічні процеси не доступні безпосередньому спостереженню і вивченню (латентні), вони проявляють себе через діяльність, поведінку, через ті чи інші більш-менш помітні реакції. Тому завдання вченого, що займається психологією з метою дослідити, тобто пізнати закономірності людської психіки особливо складна.

У другому, досить поширеному значенні, слово "психологія" відносять і до самої психічної, "душевної" життя, виділяючи тим самим особливу реальність. Психологія проявляється як сукупність типових для людини (або груп людей) способів поведінки, спілкування, пізнання світу, переконань і уподобань, рис характеру. Загальним завданням психології є вивчення як психіки суб'єкта, так і його психології.

Усі ці предметні особливості відобразилися в досягненнях традиційних і нових шкіл, наукових напрямів, теорій і концепцій.

У біхевіоризмі вивчення предмета полягає насамперед в аналізі поведінки. При цьому з предмета дослідження часом мимоволі вилучають саму психіку. Основне положення біхевіоризму: психологія має вивчати поведінку, а не свідомість, психіку, які неможливо спостерігати безпосередньо. А саму поведінку ортодоксальні біхевіористи розуміли як сукупність відносин «стимул - реакція» (S-Р). На думку біхевіористів, знаючи силу наявних подразників і з огляду на попередній досвід людини, можна досліджувати процеси навчання, утворення нових форм поведінки. При цьому свідомість не відіграє жодної ролі в навчанні, а нові форми поведінки варто розглядати як умовні рефлекси.

Необіхевіоризм певною мірою відмовився від класичної формули біхевіоризму (S-P), а спробував урахувати також явище свідомості як реальної детермінанти поведінки людини. При цьому стає очевидним, що в проміжку між дією стимулу і поведінкових реакцій відбувається активний процес переробки інформації, яка надходить і без урахування якої не вдається пояснити реакцію людини на наявні стимули. Так виникає одне з найважливіших понять необіхевіоризму - «привхідні, чи проміжні перемінні».

Психоаналіз, або фройдизм з´являється як загальне позначення різних шкіл, що виникли на базі психологічного вчення З. Фройда, яке є ключовою ланкою єдиної психотерапевтичної концепції. Психоаналіз - учення, яке досліджує безсвідоме в його взаємозв´язку зі свідомим у психіці людини. Згодом фройдизм сформулював свої положення у вигляді загальнопсихологічної теорії і набув значного впливу в усьому світі. Для фройдизму характерне пояснення психічних явищ через несвідоме, ядром якого є уявлення про споконвічний конфлікт між свідомим і несвідомим у психіці людини.

На думку З. Фройда, дії людини керуються глибинними спонуканнями, що вислизають від ясної свідомості. Він створив метод психоаналізу, за допомогою якого можна досліджувати глибинні спонукання людини і керувати ними. Основою психоаналітичного методу є аналіз вільних асоціацій, сновидінь, описок, застережень тощо. З погляду психоаналізу корені поведінки людини - у її дитинстві. Основна роль у процесі формування, розвитку людини належить сексуальним інстинктам і потягам.

У межах психоаналітичного напряму існують також інші погляди. А. Адлер, учень З. Фройда, вважав, що в основі поведінки кожної особистості є не сексуальні потяги, а сильне почуття неповноцінності, що виникає в дитинстві, коли дитина дуже залежить від батьків, від оточення.

На думку К.Г. Юнга, особистість формується не тільки під впливом конфліктів раннього дитинства, а й успадковує образи предків, які прийшли з глибин століть. Тому досліджуючи людину, необхідно враховувати також поняття «колективного несвідомого». Учений запропонував концепцію аналітичної психології, у якій визнано не тільки роль несвідомого у вигляді архетипів, а й групове несвідоме як автономне психічне явище.

У неофройдистській концепції К. Хорні поведінку визначає внутрішньо властиве кожній людині «основне занепокоєння» (чи «базальна тривога»), яка є в основі внутрішньоособистісних конфліктів.

Гештальтпсихологія висунула як центральну тезу необхідність цілісного підходу до аналізу складних психічних явищ. Помітне місце в межах гештальтпсихології посідає асоціанізм - учення, яке розглядає психічне життя людини як поєднання окремих (дискретних) явищ психіки та надає особливого значення принципу асоціації, пояснюючи психічні явища. Основну увагу приділено дослідженню вищих психічних функцій людини (сприйняття, мислення, поведінка тощо) як цілісних структур, первинних стосовно своїх компонентів.

Гуманістична психологія - напрям у закордонній психології, який визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка є не чимось заздалегідь заданим, а «відкритою можливістю» самоактуалізації, властивій тільки людині. У межах гуманістичної психології вагоме місце належить теорії особистості, яку розробив американський психолог А. Маслоу. Відповідно до цієї теорії, фундаментальними потребами людини є: фізіологічні (їжа, вода, сон тощо); потреба в безпеці, стабільності, порядку; потреба в любові, почутті належності до якоїсь спільності людей (родина, друзі тощо); потреба в повазі (самоствердженні, визнанні); потреба в самоактуалізації.

Суть психологічної концепції генетичної психології у тому, що розвиток інтелекту відбувається в процесі переходу від егоцентризму (центрація) через децентрацію до об´єктивної позиції шляхом екстеріо- та інтеріоризації.

Індивідуальна психологія - один з напрямів глибинної психології, яку розробив А. Адлер і в основі якої - концепція наявності в індивіда комплексу неповноцінності й прагнення його подолати як головного джерела мотивації поведінки особистості.

Концепція трансактного аналізу - сукупність наукових поглядів американського психолога Е. Берна і його послідовників про те, що долю людини істотно визначають особливості її несвідомого, котре ніби тягне її до визначених подій - успіху, неуспіху, трагедій тощо. Відповідно до поглядів Е. Берна, у несвідомому особи начебто сидить якась маленька людина і смикає за ниточки, керуючи життям великої людини за сценарієм, зафіксованим у несвідомому за допомогою життєвих ситуацій, які відбувалися в процесі активного формування несвідомого (дитячі, юнацькі роки).

Диференційна психологія - галузь психології, яка вивчає психічні відмінності і між індивідами, і між групами людей, а також причини й наслідки цих відмінностей.

Парапсихологія (від грецьк. «para» - біля, відхилення) - сукупність гіпотез, уявлень, які фіксують і намагаються пояснити: 1) форми чутливості, що забезпечують прийом інформації способами, котрі не пояснюються діяльністю відомих органів чуттів; 2) форми впливу живої істоти на фізичні явища, які відбуваються без посередництва м´язових зусиль. Нерідко в межах парапсихології досліджують гіпноз, передчуття, ясновидіння, спіритизм, телекінез, телепатію, психокінез та інші реальні й уявні явища.

Феноменалістична психологія - напрям закордонної, головним чином американської, психології (Р. Берні, К. Роджерс, А. Комбас), яка оголосила себе «третьою силою» і, на противагу біхевіоризму та фройдизму, спрямувала головну увагу на цілісне людське «Я», його особистісне самовизначення, емоції, взаємини, цінності, переконання. Феноменалістична психологія розглядає поведінку особистості як результат сприйняття нею ситуації.

Акмеологія - наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вона вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості та особливо в разі досягнення нею найвищого рівня розвитку - аkте. Її зміст може бути подано через сукупність наукових і прикладних компонентів, які базуються й розвиваються на стику природничих, суспільних і технічних наук. Такий підхід дає змогу вивчати феноменологію індивідуальних і групових соціальних суб´єктів, закономірності, механізми, умови та чинники їхнього продуктивного розвитку і реалізації в життєдіяльності.

Сьогодні наявне прагнення спиратися на конструктивні досягнення не тільки різних напрямів, шкіл і течій психології, а й багатьох інших досягнень наукознавства.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки предмет психології визначають по-різному. Розглянемо деякі сучасні погляди на його розуміння.

Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, як об'єктивний світ відбивається людиною, як в силу цього регулюються його дії, розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Психіка, як відомо, є відображенням об'єктивної дійсності і тому вивчення психологічних законів означає, перш за все, встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини.

В Водночас будь-яка діяльність людей завжди закономірно залежить не тільки від об'єктивних умов життя людини, а й від співвідношення їх з суб'єктивними моментами. Матеріалістична психологія дає дійсне наукове обгрунтування взаємодії суб'єктивних і об'єктивних умов, виходячи з того, що матеріальною основою всіх психічних явищ, якими б складними вони не були, служать системи тимчасових зв'язків в корі головного мозку. Завдяки утворення та функціонування цих зв'язків психічні явища можуть впливати на діяльність людини - регулювати і направляти його дії, впливати на відображення людиною об'єктивної реальності.

Таким чином, встановлюючи закономірні залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія покликана розкрити і фізіологічні механізми відображення цих впливів. Отже, психологія повинна зберігати саму тісний зв'язок з фізіологією і, зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.