18. Медична документація терапевтичного відділення

Медичну документацію терапевтичного відділення складає документація лікаря, документація постової медичної сестри, документація процедурного кабінету, документація старшої медичної сестри тощо.

Документація лікаря:

Історія хвороби (медична карта стаціонарного хворого) є основним документом терапевтичного відділення. До неї вносять усі дані про хворого результати динамічного спостереження та лікування, вклеюють результати лабораторних, інструментальних та лікувальних досліджень, показники основних життєвих функцій, температурний листок. Історія хвороби є юридичним документом, який зберігається протягом 25 років. Медичним працівникам слід пам'ятати, що історію хвороби, особливо хворого на онкологічне захворювання, в жодному разі не можна давати хворому на руки.

Картка хворого, що вибув зі стаціонару (статистичний документ).

Листок непрацездатності, що видається хворому після виписування зі стаціонару.

Документація постової медичної сестри:

Листок лікарських призначень, який підписується медичною сестрою після їх виконання.

Температурні листки, в яких сестра проставляє дані вимірювання ранкової та вечірньої температури.

Журнал передачі чергувань.

Журнал руху хворих у відділенні.

Журнал обліку наркотиків.

Журнал обліку хворих із високою температурою тіла.

Вимоги до харчоблоку лікарні (у двох примірниках).

Журнал видачі медикаментів.

Журнали зі списками хворих, яким необхідно провести лабораторне або інструментальне дослідження.

Журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультацій лікарів-фахівців.

Документація процедурного кабінету:

Журнали реєстрації внутрішньовенних струминних, внутрішньовенних краплинних ін'єкцій, переливання крові, плазми, кровозамінників і білкових препаратів, взяття крові для біохімічних досліджень, визначення групи крові, резус-фактора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань (австралійський антиген, СНТД, тощо).

Журнали обліку шприців, голок, систем для краплинного ішєдення різних медикаментів, флаконів із кров'ю, плазмою тощо.

Різні інструкції, що стосуються санітарного оброблення приміщення, стерилізації інструментарію, надання невідкладної допомоги в разі виникнення анафілактичного шоку, різних протиепідемічних заходів

Таблиці протиотрут.

Документація старшої медичної сестри:

Журнал руху хворих, в який щоранку заносять дані про хворих, госпіталізованих упродовж попередньої доби, які виписалися зі стаціонару, померли або були переведені ,до інших відділень.

Журнал обліку наркотиків.

ЗЖурнал обліку спирту.

Журнал вимог до аптеки.

Журнал адміністративно-господарських обходів.

Графіки робити молодшого та середнього медичного персоналу, табелювання їхньої роботи.

19. Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки. 2. Всі точки зору повинні поважатися. 3. Слухайте інших не перебиваючи. 4. Не говоріть занадто довго та занадто часто. 5. Водночас говорить лише одна особа. 6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків. 7. Не критикуйте себе та інших. 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

21. Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й віль­нішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офі­ційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя (учасники одержують інформацію для роздумів, за якими можуть відбутися або не відбутися відповідні дії).За характером бесіди можуть бути офіційними й неофіційними, так званими "робочими"; за спрямованістю — цільови­ми (що переслідують конкретні цілі) й вільними (наприклад, ознайомлювальними); регламентованими (що відбуваються за визначеними правилами та у запропонованій послідовності — анкетування) й нерегламентованими, безсистемними (дружня розмова).На відміну від інших форм обміну інформацією, бесіди характеризуються високим ступенем щільності контактів, безпосередністю спілкування, обов'язковістю зворотного зв'язку. У результаті бесіди створюються сприятливі умови для розвитку неформальних, особистих відносин.Цикл ділової бесіди складається з трьох етапів: підготовчо­го, основного й заключного.

Оптимальний сценарій ділової бесіди, як правило, включає наступні етапи: · Вступна частина (необхідна для знайомства та встановлення контакту); · Інформування про справу або пропозиції, тут слід продумати послідовність викладу; · Аргументація (обгрунтування пропозиції, продумування, доводи, способи, переконання, передбачені можливі заперечення); · Відповіді на питання і нейтралізація заперечень; · Досягнення домовленості, підписання документів; · Заключна частина, до неї теж треба готуватися так при будь-якому результаті розмови, слід залишити про себе гарне враження, щоб у партнера не пропало, бажання співпрацювати зараз або в майбутньому.

22. Звіт - це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи. Звіти бувають статистичні й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, текстові - на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу. Схема звіту:

заголовок; відомості про те, яка організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи;

у вступній частині вказується коло завдань, які було поставлено перед організацією за звітній період;

точний опис виконаної роботи із зазначенням позитивних і негативних прикладів;

висновки, пропозиції;

підпис відповідальної особи установи чи організації або службової особи, яка писала звіт;

печатка установи (якщо це потрібно) (див.зразок)

23. Телефонна розмова – це один із різновидів мови, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими такими причинами:

- співрозмовники не бачать один одного;

- обмеження у часі;

- наявність технічних перешкод.

Основні вимоги мовця

1 – чистота мовлення, 2 – середній за силою голос мовлення, 3 – лаконізм висловлювання, 4 –темп мовлення середній, 5 – тон мовлення спокійний, ввічливий.

Якщо тел. вам, то:

-спробуйте якомога швидше підняти слухавку, і назвати організацію яку ви представляєте.

-у разі потреби занотуйте імя, прізвище і можливо конт.тел., якшо необхідно.

-розмовляйте тактовно і ввічливо.

- завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленість.

Якщо тел.. ви:

- запитайте спочатку чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди.

- попередньо напишіть перелік питань які потрібно розглянути.

- у разі досягнення важливих домовленостей – підтяв. листом, або факсом.

25. Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення; має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді. Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім'я та посада. Не потрібно викладати зміст повідомлення, адже це власне завдання доповідача, але голова може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлення промовець прагне справити враження, він має надати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме. Попередня інформація для доповідача Доповідач повинен знати заздалегідь: 1) тему засідання конференції, круглого столу, зустрічі тощо; 2) склад аудиторії; 3) хто ще виступатиме на зібранні; 4) де і коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

Доповідь Виголошення доповіді потребує серйозної підготовки. Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло охоплюваних питань. Насамперед заздалегідь слід сформулювати предмет та тему виступу (можливо, все це вже визначили організатори зібрання). Другий крок — добір допоміжної інформації. Вона може бути отримана з двох джерел: 1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам'ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів. Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: — теоретична обґрунтованість; — опора на фактичний матеріал; — наведення переконливих прикладів; — власне бачення проблеми. Наступний крок — занотовування плану доповіді, яка включає: — вступ; — основний текст (серцевина доповіді); — висновки. Вступ Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі — привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, щоб не дозволити думкам слухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання; варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення. Практичні поради промовцеві: 1) подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові); 2) чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, їй присвячену; 3) стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що насамперед звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці, інші ілюстративні матеріали). Основний текст У основній частині викладається суть проблеми і, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді, наводяться докази, пояснення, міркування. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість таких прикладів має бути не надто великою — нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; всі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає. Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні "ліричні" відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот — випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Він дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам — перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні виступи обов’язково мають бути короткими і, певна річ, повинні ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

27. Зв'язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи запитання типу: "Вирозумієте ... ", "Ви також помітили, що ... ", "Як Ви знаєте... ". Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

Жести

Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

Практичні поради:

1) жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

2) жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді;

3) керуйте жестами - жест не повинен відставати від слова;

4) урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

5) жести мають відповідати своєму призначенню.

Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Практичні поради:

1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього - читання вголос; контролюйте правильність вимови.

2. Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

3. Не говоріть надто голосно - це справляє враження агресивності.

4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.

6. Голос понижуйте тоді, копи хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, щоб не виникано непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несіювесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

31. Термін – це слово або словосполучення що має чітко окреслене поняття певної галузі науки, техніки, культури тощо.

Медична термінологія – це система, яка об’єднує термінологію медико – біологічних, клінічних та фармакоцевтичних дисциплін, де переважно більшість термінів іншомовного походження.

1) анатомічні терміни – назви частин людського тіла та їх складових органів : кіска, мяз, нижня кінцівка, скелет, стопа.

2) клінічні терміни – слова чи словосполучення, що вказують на назву захворювання, методи обстеження, діагностику, лікування: апендицит, виразка, коліка, гастрит, запалення легень.

3) фармацевтичні терміни – назви хім..реч., лік. препаратів, їх ф-ції та дія на людський організм: нітрогліцерин, аналгін, димедрол, аспірин, тощо.

34. Термінове повідомлення про інфекційне захворювання

це один із багатьох медичних документів, які оформлюються на стандартних бланках із записом або підкресленням необхідного. Термінове повідомлення оформлюється не лише при інфекційних захворюваннях, а й при харчових отруєннях, незвичайній реакції на прививання.

Повідомлення складається медпрацівником, який виявив при будь-яких обставинах інфекційне захворювання, харчове отруєння, гостре професійне отруєння, а також при зміні діагнозе. Відправляється в санепідетанцію за місцем виявлення хворого не пізніше 12 годин з моменту виявлення хворого. Сповіщення складається також на випадок укусів, поцарапання, ослюнення домашніми та дикими тваринами, які слід розглядати як підозру на захворювання сказом.