23.12.2013 (Підпис) о.А.Мельничук

1 Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості,

визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу.

(Функції мови (від лат. function – виконання, здійснення) – це призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.) Основні функції укр. Мови:

Комунікативна (функція спілкування). Мова- засіб спілкування, інформаційний зв'язок у суспільстві. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву мають не реальны предмети, а й вигадані, народжені фантазією.

Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процесс цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.

Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не тільки власним досвідом, а й через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови (текст, вислови, фрази, лексика) можна одержати грунтовні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи й не відвідавши її.

Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.

Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, Казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

дентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засоб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.

Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз’єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і, врешті-решт, стала важливим чинником возз’єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

2. Протокол відбиває процес і результати роботи колегіальних органів, проведення різних нарад, засідань, обговорень тощо. У ньому занотовуються всі виступи з розглянутих питань та прийняті рішення.

Текст протоколу асладається з двох частин: вступної й основної.

Реквізити:

1 .Назва виду документа.

2. Порядковий номер протоколу.

3.Заголовок (назва зборів, конференції, засідання, наради; назва установи, організації, де відбувалися збори).

Дата засідання.

Кількісний склад учасників (при великій кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а. в протоколі зазначають лише загальну кількість).

Порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на зборах.

Текст («Слухали», «Виступили», «Ухвалили»),

Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок.

Підпис голови й секретаря. (див.зразок)

3. Стиль – це різновид л-турної мови, що обслуговує певну сферу сусп.. д-сті мовців і відповідно до цього має свої особливості щодо добору та вик. мовних засобів. Мовний стиль – це сукуп. мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. Класифікація

Науковий: власне науковий, науково – навчальний, науково-популярний, наук- публіцистичний. Оф-діловий: законодавчий, адмін.-канцелярський, дипломатичний. Публіцистичний: стиль ЗМІ, художньо-публіц., Художній: епічний, ліричний, драматичний, комбінований. Розмовний: побутовий, світський. Релігійний: стиль проповіді, відправи. Конфесійний: стиль богословської л-тури.

Художній стиль – являє собою скл. сплав, в якому відображається все багатство нац.. мови. Тут можливі поєднання елементів усіх шляхів л-турної мови, а також діалектизмів і жаргонізмів Мовні засоби: широке вживання синонімів, антонімів, епітетів, метафор, порівнянь, фразеологізмів, омонімів, вик. з стилістичною метою, історизмів. Це переважно стиль худож. літ-ри. Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:

епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).