37.Основні труднощі слововживання в діловому та професійному мовленні

Труднощі, пов’язані із мовними засобами, слововживанням у текстах документів, посідають одне з перших місць. Причинами цього є незнання норм ділової мови, а також певна рухливість мовних явищ. Лексичні норми ділової мови — це правила слововживання, вдалого вибору необхідних слів із синонімічного ряду, розмежування паронімів, доцільного використання слів іншомовного походження.

У діловій сфері, зазвичай функціонують домінанти синонімічного ряду, оскільки вони є стилістично нейтральними і мають пряме значення. Наприклад: кваліфікований, вправний, умілий, досвідчений, майстровитий, напрактикований, професійний, фаховий, високоякісний.

Антоніми ділового спілкування утворюють пари на основі зіставлення і протиставлення, яке відбувається на одній семантичній площині. Наприклад: корисний — шкідливий, детальний — недетальний. Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура — антитеза.

У діловій мові явище антонімії застосовується досить рідко.

Омоніми- це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання,у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.:

дід - батьків або материн батько; дід - будяк; дід - сніп соломи чи очерету; дід - їжа з пшона та борошна; дід - назва танцю; або стан -стоянка; воююча сторона; стан - талія; стан - умови, ситуація; стан -пристрій.

Пароніми - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близькість,

незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок.

Якщо немає терміна на позначення предмета, поняття, явища тощо, в мовленні використовується професіоналізм. Однак ці одиниці переважно функціонують в усному діловому мовленні. З часом деякі професіоналізми стають термінами.Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова( фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

38. Доручення є одним з найуживаніших документів.Поділяються на : Офіційні - які можуть видаватися на одержання грошових і товарно-матеріальних цінностей,здійснення господарських,транспортних операцій; Особисті - складаються особами,які передають власні права іншим особам(одержання зарплати,поштового переказу).

Доручення

Я,Демидюк Костянтин Іванович.доручаю Мельничуку Олександру Андрійовичу одержати у касира Чернівецького медичного коледжу БДМУ мою степендію за жовтень 2013року

.Доручення дійсне до 3 листопада 2013 р.

23.12.2013р Підпис

Демидюк К.І. засвідчую підпис

Завідувач І мед.відділення

Попович Г.Б. підпис

39. Особливості вибору граматичної форми роду іменника

Рід іменників

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель – учителька, працівник – працівниця) При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1)Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2)Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)

3)Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки)

4)Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.

5)У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

Число іменників

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.

1)Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (…зібрано цукрового буряка на площі…) У цих випадках однина служить засобом узагальнення.

2)Якщо кількість предметів можна рахувати або якось кількісно вимірювати, тоді слід використовувати форми множини (…партію дитячих костюмів надіслано райспоживспілці).

3)Іменники, які позначають множину, вживаються у формі однини.

У реченнях типу: викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом, тут назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато. Ця форма однини показує, що однакові предмети перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (вступники, які отримали виклик, з’являються…)

4)Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів).

5)Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, машинні масла). Таке вживання форм множини в ділових документах є нормою.

Відмінювання іменників

Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.

1)Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, та –у, -ю. У діловому стилі перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, менеджеру. Але щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (допомога заводу), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві (допомога заводові).

2)В іменниках – власних назвах на –ів, (їв) –ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є тільки закінчення –у (Харкову, Києву, Ільїну)

3)Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності (контроль бухгалтерії – бухгалтерський контроль; контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють).

4)Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, -я та –у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків:

- акта (документ) – акту (дія) - рахунка (документ) – рахунку (дія) - листопада (назва місяця) – листопаду (процес опадання листя)

40. Розписка – письмове пыдтверлженняпевної дії,яка мала місце передачі й отримання документів,товарів.грошей.

Реквізити: 1-назва документа

2-текст:-ПІБ та посада особи яка дає розписку і підтверджує отримання цінностей;

-у чому конкретно дано розписку

-відомості про документ,що засвідчує особу

-підстава передачі і отримання цінностей

3-дата

4-підпис особи ,яка отримала цінності

5-завірення підпису(у приватній розписці)