
- •Актуальність теми.
- •Міждисциплінарна інтеграція
- •Теоретичні питання до заняття
- •Зміст теми:
- •Показана лфк практично при всіх захворюваннях і у будь-якому віці.
- •Форми лфк:
- •Педагогічні принципи лікувально-відновлювальних тренувань
- •Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •Рухові режими
- •Ефективність застосування лфк
Теоретичні питання до заняття
1. Засоби фізичної реабілітації. Охарактеризуйте їх.
2. Класифікація фізичних вправ. Охарактеризуйте окремі їх групи.
3. Назвіть та охарактеризуйте механізми лікувальної дії фізичних вправ.
4. Рухові режими в стаціонарі та на поліклінічному етапі лікування.
5. Форми ФР.
6. Охарактеризуйте процедуру лікувальної гімнастики, назвіть її складові частини,
7. Що таке теренкур і які параметри дозування фізичного навантаження при проходженні маршрутів теренкуру?
8. Охарактеризуйте механотерапію та трудотерапію.
9. Засоби загартування.
Тривалість заняття – 2 години.
Зміст теми:
Термін «реабілітація» має широке змістове розуміння і вживається в усіх сферах діяльності людини. У медицині визначається як процес відновлення здоров’я і працездатності хворих та інвалідів.
Термін реабілітація проходить від латинського habilis – «можливість», rehabilis – «відновлення можливості». В наш час реабілітація зайняла чільне місце серед провідних медико-соціальних напрямків, що розробляються в усьому світі. Наукові дослідження впливу засобів реабілітації свідчать, що застосування правильно розробленої програми реабілітації повертає до активного життя 50% важкохворих.
Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (1980), - це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій, або, якщо це нереально, оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його у суспільство.
В останні роки у реабілітацію введено поняття "якість життя, що пов'язана зі здоров'ям" (heals-related quality of life, англ.), при цьому якість життя розглядають як інтегральну характеристику, на яку необхідно орієнтуватись, оцінюючи ефективність реабілітації хворих. Усі наслідки хвороби взаємопов'язані: ушкодження зумовлює порушення життєдіяльності, яка, в свою чергу, призводить до соціальних обмежень та порушення якості життя.
Організаційними основами реабілітації вважають: здійснення комплексної вихідної оцінки стану хворого з формулюванням реабілітаційного діагнозу перед початком реабілітації; проведення реабілітації за певною програмою, що укладена на основі оцінки стану хворого; здійснення оцінки ефективності реабілітаційних заходів у динаміці і після завершення курсу реабілітації; складання рекомендацій щодо лікувальних і соціальних заходів, необхідних на подальших етапах реабілітації.
Реабілітацію поділяють на три види – медичну, соціальну (побутову) і професійну (виробничу), які відповідають трьом класам наслідків хвороб:
1) медико-біологічні наслідки хвороб, що характеризуються відхиленнями від нормального морфофункціонального статусу;
2) зниження працездатності;
3) соціальна дезадаптація.
Медична реабілітація є фундаментом реабілітаційного процесу. Вона спрямована на відновлення здоров’я, усунення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушених функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що одужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень. Від її ефективності залежить застосування подальших видів реабілітації, їх тривалість і обсяг.
Завданнями медичної реабілітації є:
відновлення побутових можливостей хворого, тобто здатності пересуватися, самообслуговуватися і виконувати нескладну домашню роботу;
відновлення працездатності, тобто втрачених інвалідом професійних навичок шляхом використання і розвитку функціональних можливостей рухового апарата;
попередження розвитку патологічних процесів, що викликають тимчасову або стійку втрату працездатності, тобто здійснення заходів вторинної профілактики.
В медичній реабілітації виділяють три або чотири етапи.
спеціалізований стаціонар,
спеціалізований реабілітаційний центр або санаторій,
відділення реабілітації поліклініки.
При чотирьохетапній реабілітації виділяють - спеціалізована бригада швидкої допомоги,
Процес реабілітації може бути розділений ще й наступним чином: 1-й етап - відновлювальна терапія, 2-й етап - реадаптація, 3-й - реабілітація.
Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні механізми, попереджує ускладнення, прискорює відновлення функцій різних органів і систем, скорочує терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює працездатність. Залежно від характеру, перебігу та наслідків захворювання або травми, періоду і етапу відновного лікування фізичну реабілітацію використовують з метою профілактики або лікування і відповідно до цього вона посідає допоміжне чи головне місце у комплексі взаємодоповнюючих лікувальних заходів медичної реабілітації.
Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготовка хворого до подолання труднощів, пов'язаних з хворобою і можливими її наслідками.
Фізична реабілітація (ФР) – це застосування засобів і методів фізичної культури (фізичних вправ), масажу і природних чинників з профілактичною і лікувальною метою у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів. Вона є невід’ємною складовою частиною медичної, соціально-професійної реабілітації і застосовується на усіх її періодах і етапах.
Засобами ФР є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, механотерапія, працетерапія, гідрокінезотерапія. Призначення засобів фізичної реабілітації, послідовність застосування її форм і методів визначається характером перебігу захворювання, загальним станом хворого, періодом та етапом реабілітації, руховим режимом.
Обмеження фізичної активності під час хвороби з одного боку полегшує функціонування уражених систем і органів, сприяє економізації їх роботи, з іншого призводить до стійкого зменшення функціонування життєзабеспечуючих систем організму, послаблення процесів збудження центральної нервової системи, погіршення трофічних процесів, появи різних соматичних порушень.
Так змінюються показники фізичного розвитку і опірно-рухового апарату: змінюється постава, зменшується сила, тонус, витривалість мязів, порушується координація рухів. Відбувається ослаблення зв’язково-суглобового апарату, зменшення рухливості суглобів. Зменшується рухливість грудної клітини і черева, сили дихальної мускулатури і діафрагми. Слід зазначити, що мязи черевної стінки атрофуються найшвидше, що призводить до зменшення внутрішньочеревного тиску та порушення функцій внутрішніх органів.
Порушується баланс обміну білків, жирів, вуглеводів, води. Відбуваються зміни з боку функції системи кровообігу, дихання, центральної та вегетативної нерової систем. Так відбувається зменшення скоротливої функції серця, зниження тонусу артерій, вен та тонусу блукаючого нерву, спостерігається емоційна нестійкість. У хворого формуються патологічні синдроми: вегетосудиної дистонії, нервово-психічної астенізації та інші.
ЛФК – метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров’я і працездатності хворих і інвалідів.
Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи, їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв'язок між м'язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонуванням центральної нервової системи. При захворюваннях порушуються нормальна життєдіяльність і функціональний стан організму, знижується пристосування його до змін зовнішнього середовища, знижується м'язова працездатність та бажання виконувати фізичну роботу. 3 метою створення умов для одужання, попередження ускладнень і загострення захворювань, хворим суттєво обмежують їхню рухову активність. Однак тривалий спокій спричиняє зміни діяльності систем і організму в цілому, що значно ускладнює перебіг захворювання. Тому у сучасній медицині прийнято поєднувати спокій з фізичними рухами за умови, що стан хворого це дозволяє.
ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реакції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює функціональні можливості організму, наближає і функціональне одужання, скорочує терміни лікування.
Добираючи спеціальні вправи, дозуючи їх залежно від характеру і клінічного перебігу хвороби чи травми можна цілеспрямовано впливати і переважно змінювати певні функції організму шляхом відновлення ушкоджених систем, адаптуючи хворого до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру.
Поступово зростаючі дозовані фізичні навантаження забезпечують загальну тренованість організму, що є основою відновлення працездатності хворого. Тому ЛФК є обов'язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою частиною процесу реабілітації.
ЛФК входить до комплексного методу лікування (розрізняють терапевтичні, хірургічні і ортопедичні методи лікування та ін.), що застосовується в сучасній медицині. Головною особливістю, яка виділяє ЛФК з усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає, для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ, особливо після операцій, травм, опіків.