Творчість

Донька Вишеславська Ірина Леонідівна так писала про батька: «Леонід Вишеславський пройшов разом з ХХ сторіччям весь шлях від першого аероплану до міжпланетних кораблів і Інтернету. Він був свідком цього дивовижного прориву людства і осмислював його у своїй творчості. Але він не забував і те, що минає. Проводжав з сумом старе. Л. Вишеславський говорив, що не був свідком, як вимирали динозаври, але був свідком того як зникли воли — один з образів минулого України. Любити старе та захоплюватись новим — в цьому проявлялась велика гармонія натури Л. Вишеславського…».

Особливою у творчості поета була космічна тема. Коли У 1962 р вийшла друком одна з найвідоміших поетичних збірок поета «Звездные сонеты»(«Зоряні сонети») з передмовою Ю. Гагаріна. Книга принесла авторові славу майстра рідкісної та майже забутої на той час поетичної форми сонета. Але головним було те, що Л. Вишеславський сполучив сучасні за змістом та естетикою вірші з стародавньою поетичною формою. Поезії було перекладено багатьма мовами, вони увійшли до численних антологій сонетів; їм присвячено багато літературознавчих досліджень та рецензій. Юрій Гагарін писав:

« Леонид Вышеславский малым количеством слов сказал многое. В его сонетах все на месте, надежно и прекрасно, и нет ничего лишнего, все как на космическом корабле »

.

«Сегодня я открыл окно и замер: из края в край все небо в поздний час не звездами сверкает, а глазами людей, туда стремившихся до нас.

Горят созвездья выпукло и четко, пригвождены к ним испокон веков глаза провидцев, взоры звездочетов,

скитальцев, мореходов, пастухов.

Глазами фантазеров, и влюбленных, и мудрецов, годами умудренных, не смаргивая, смотрит небосвод,

сверлит зрачками, в душу проникает, нас приворотным взглядом привлекает, притягивает, кличет и зовет.» (1961 г.)

Наука та поезія поєдналися в творчості Л Вишеславського з роздумами над таємницями буття, через що літературознавці нерідко називали його поезію філософською лірикою.

Таємниця

Немов нічний сигнал, що блимає несміло, коли здалеку я побачив твій поріг, метеликом нічним вікно затріпотіло, пилок іскристий обтрусивши в сніг. І звідки це взялось — нікому невідомо: коли на цілий світ худерлиця мела, я втік від вогнища, від тиші і від дому, а ти тягнулася до хатнього тепла. Ялинка блимала в холодну ніч різдвяну, а на шибках мороз казковий світ ліпив. Тривожний погляд твій в імлі світився тьмяно, немов у птиць, яких прожектор засліпив. Оголена, мов тінь, спурхнула над віками понад брехню хвилин, над істини часів і затуляла зір безсилими руками , немов у небесах десь вирок твій висів. Початок і кінець — де відшукати ниті? А космос крилами над нами шелестів. Відбилась вічність у єдиній миті, неначе в атомі — структура всіх світів. (1969 р.)

Більшість віршів Л Вишеславського не тільки автобіографічні, а глибоко індивідуальні в сприйнятті світу, а тому майже інтимні. Літературознавці підкреслюють внутрішню діалогічність поезії Вишеславського. Його ставлення до природи, почуттів людини, до Всесвіту ніби обговорюються в співбесіді з читачем.

« У каждого — своя звезда. Об этом давным-давно от бабки слышал я и, всматриваясь в звездные края, я думал: и моя там светит где-то…

Но где же? Любопытства не тая, ищу; вон Лев, Телец, вон Рыбы в сетке света, Созвездия молчат и не дают ответа. В лицо Вселенной смотрит жизнь моя

Вон от звезды падучей борозда сверкнула и — исчезла навсегда, как много их в потоке звездопада!

И я опять, как птица из гнезда, смотрю на небо. Где ж моя звезда? Чтоб увидать ее — взглянуть на землю надо.» (1961 г.)

Філігранна техніка відображення почуттів, сполучається в ліриці поета з глибиною роздумів та щирим здивуванням перед таємницею буття. Особливо це стосується любовної лірики.

"Весь долгий вечер девушка грустила : настали дни размолвок и разлук. Друг не пришел. Куда исчезла сила? Все — ни к чему. Все валится из рук.

Она до звезд промаялась напрасно и — туча тучей села у окна.  — Какая там погода? Небо ясно?  — Да ничего не видно. Тьма одна…

Два раза в двери тихо постучали, и  — нет следа от боли и печали!

Былая сила вспыхнула в груди, морской прохладой всколыхнулся воздух.

— Любимый мой, какие в небе звезды! Ты погляди! Ты только погляди!.. "

Його книжки «Необычайные приключения на планете Вышеславия», «Наизусть» та ін., як підкреслював автор, «описывают те события, которые легли в основу жизни души, а именно это — источник стихов».

Мой век

Мой век… Он не был добр и тих, в нем — гром свои отмерил тропы, в нем для меня — две мировых и две имперских катастрофы. В нем — боль кровоточащих ран, свет, не пробившийся сквозь тучи, и тот чудовищный обман, который возвышал и — мучил. И все же я благодарю, что мне дозволила природа на склоне лет узреть зарю, Зарю Двухтысячного Года! (2000 г.)

Окрім багатьох збірок оригінальної поезії Леонідові Вишеславському належать численні переклади віршів українських поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Михайла Доленго.

Вишеславський був також добре обізнаний з французькою літературою, володів французькою мовою. Він переклав російською вірші таких французьких поетів, як Артюр Рембо, Шарль Бодлер, Поль Верлен, Жак Превер, Жак Одіберті.

Велике місце в творчості поета займало рідне місто Миколаїв. У 2000 році вийшла книга віршів «Миколаївська колиска».