8.2. Оцінка, склад і структура оборотних засобів

Оборотні засоби аграрних підприємств, залежно від ролі й участі у виробництві, поділяються на оборотні фонди та фонди обігу (рис. 8.1).

Оборотні фонди - це предмети праці, виражені у вартісній формі. Залежно від участі у виробництві вони поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво.

До виробничих запасів належать усі предмети праці, які ще не введені в стадію виробничого споживання. Вони є сільсько-

Рис, 8.1. Склад оборотних засобів аграрних підприємств

господарського та промислового походження. Виробничі запаси сільськогосподарського походження - це сировина для промислової переробки (овочі, картопля тощо), корми, насіння, садівний матеріал, органічні добрива, підстилка, доросла птиця, молодняк тварин і тварини на відгодівлі.

Суперечливим поки що залишається питання, куди доцільніше віднести молодняк тварин і тварин на відгодівлі - до виробничих запасів чи до незавершеного виробництва.

До виробничих запасів промислового походження належать нафтопродукти, мінеральні добрива, отрутохімікати, запасні частини та ін.

Незавершене виробництво охоплює частину оборотних фондів, яка вже спожита в процесі виробництва, але готової продукції ще не має. Вони перебувають на стадії виробництва і забезпечують його безперервність. Незавершене виробництво має місце в рослинництві, тваринництві, переробних і допоміжних виробництвах. До незавершеного виробництва в рослинництві вводять витрати на лущення стерні й підняття зябу, вартість внесених восени добрив і витрати, пов'язані з їх унесенням під урожай майбутнього року, витрати на насіння та посів озимих і под. До незавершеного виробництва у тваринництві належать витрати: вартість малька зарибнених ставів, вартість яєць, закладених в інкубатор за два тижні до початку нового року, вартість меду і цукру на підгодівлю бджіл у зимовий період. У промислових і підсобних виробництвах уводять вартість і витрати на перероблення сировини, що перебуває в процесі виробництва, витрати на незакінчений ремонт техніки.

Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Вони обслуговують і є його результатом. До фондів обігу відносять готову до реалізації товарну продукцію, грошові кошти, розрахунки з дебіторами і засоби на рахунках у банку та розрахункових рахунках, кошти, необхідні для придбання сировини і матеріалів і на оплату праці, а також гроші в касі.

Готова продукція - це продукція, яка є результатом господарської діяльності аграрних підприємств і призначена для реалізації різним споживачам і за різними каналами, а також для продажу та видачі в рахунок оплати праці працівникам підприємств, використання у громадському харчуванні й дитячих закладах.

Грошові кошти можуть перебувати на розрахункових рахунках у банках, готівкою в касах, а також надані для короткотермінового користування працівникам аграрних підприємств.

Оскільки до виробничих засобів належить велика частина різноманітних елементів, то доцільно визначати їх структуру. Вона виражає відсоткове співвідношення окремих елементів і загальної суми їх вартості. На структуру оборотних засобів істотно впливає виробничий напрям, рівень інтенсивності та ступінь розвитку економіки аграрних підприємств. Найбільша частка (близько 55-60 %) припадає на оборотні фонди, а на фонди обігу - близько 25 %. У складі оборотних фондів, як засвідчує аналіз, найбільшу питому вагу мають виробничі запаси. Достатньо високою вона є у підприємств, які виробляють продукцію скотарства і свинарства, де високий рівень концентрації виробництва.

Оборотні засоби аграрних підприємств постійно перебувають у русі. Вони здійснюють кругообіг за певний проміжок часу, проходячи три стадії (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Стадії кругообігу оборотних засобів

На першій стадії підприємство на грошові кошти купує необхідні для виробничої діяльності предмети праці: сировину, матеріали, добрива тощо, створює виробничі запаси та спрямовує їх у виробництво. На другій стадії вони використовуються у процесі виробництва, змінюють натурально-речову форму і переносять свою вартість на новостворений продукт. Процес перетворення виробничих запасів і форму затрат на готову продукцію означає участь оборотних засобів безпосередньо у виробничому процесі. Натретій стадії продукція, вироблена підприємством, реалізовується й оборотні засоби набувають форми грошових коштів. У сфері обміну оборотні засоби змінюють свою товарну форму на грошову.

Оборотні засоби перебувають одночасно на кожній із стадій обороту. Якщо одна частина оборотних засобів вступає у виробництво у вигляді виробничих запасів, то друга виходить із нього у вигляді готової продукції, а третя реалізується, вступаючи в стадію обігу і перетворюючись на грошову форму.

Отже, рух оборотних фондів відбувається й охоплює стадії постачання, виробництва та реалізації. І чим швидше оборотні засоби будуть переходити із однієї стадії в іншу, тим швидше завершиться процес обороту і тим меншу суму оборотних засобів потрібно для забезпечення виробництва та реалізації продукції.

У зв'язку з цим дуже важливим є управління оборотними засобами, яке повинно забезпечити безперервність процесу виробництва і реалізації продукції з найменшою кількістю оборотних засобів. Це означає, що оборотні засоби підприємств повинні бути розподілені на всіх стадіях кругообігу в необхідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. За сучасних умов, коли підприємства перебувають на повному самофінансуванні, визначення раціональної потреби в оборотних засобах відіграє дуже важливу роль. Процес визначення економічно обґрунтованих обсягів оборотних засобів, потрібних для ефективної роботи підприємств, називається нормуванням оборотних засобів.

Нормування оборотних засобів - це визначення певних сум, необхідних для утворення постійних мінімальних і водночас достатніх запасів матеріальних цінностей, які не зменшать залишки незавершеного виробництва й інших оборотних засобів. Нормування оборотних засобів дає змогу виявити внутрішні резерви, скоротити тривалість виробничого циклу і швидше реалізувати готову продукцію. Для цього використовують норми оборотних засобів, котрі характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві й визначаються в днях запасу.

За джерелами походження оборотні засоби поділяють на власні та позичкові.

Власні оборотні засоби - це засоби, що постійно е в розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів, частина виробленої продукції (зерна, картоплі й інших сільськогосподарських культур), а також продукція тваринництва (приплід, молоко), які залучаються у виробничий процес на заміну спожитих. Вони оцінюються за собівартістю виробництва в цьому підприємстві.

До позичкових, або покупних, оборотних засобів належать мінеральні добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини, будівельні матеріали, придбані за власні кошти або використані кредити.

8. Основні фонди.

В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори: ? засоби праці; ? робоча сила; ? предмети праці. Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться. Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму. На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю. Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги. Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.). Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів. Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами. Основну класифікацію виробничих фондів підприємства наведено на мал. 2.1. Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи: ? невиробничого призначення; ? виробничі. Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються. До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема: • житлово–комунальні приміщення; • побутові, спортивні приміщення; • будинки та устаткування медичного призначення; • дитячі дошкільні заклади; • багаторічні насадження та ін. Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт. До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства. Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини. До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.). До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів. Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів: • виробничо–технологічних особливостей підприємства; • науково–технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва; • ступеня розвитку різних форм організації виробництва; • відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів; • вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування; • територіального розміщення підприємства та ін. Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів. За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці аналогічного виробничо–технологічного призначення з приблизно однаковим терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики: I. Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін. II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін. III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.). IV. Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.). V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.). VI. Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів. VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.). VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.). IX. Робоча і продуктивна худоба. X. Багаторічні насадження. XI. Капітальні витрати на покращання та рекультивацію земель. XII. Інші основні виробничі фонди.

10. Фактори впливу на трудові ресурси.

На всі категорії, які стосуються ефективності праці може бути поширена єдина структура факторів, об’єднаних  у наступні групи: науково-технічні, організаційні, структурні і соціальні. Кожна група факторів впливає на   використання ресурсів, що, у свою чергу, поєднуються в наступні групи: трудові, природні, матеріальні, технічні і фінансові. Безпосередній вплив факторів ефективності праці на використання ресурсів здійснюється на підприємстві з врахуванням зовнішнього (інституціонального) впливу на регіональному, галузевому і загальнодержавному рівнях. Взаємозв'язок факторів ефективності праці з використовуваними ресурсами і рівнями впливу на них схематично показано на рис. 11.2.

Науково-технічні фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні конкурентноздатності продукції і створення матеріально-технічної бази ефективності праці. При цьому ведуче місце серед цієї групи факторів займає технологія як сполучна ланка між людиною і використовуваними предметами, засобами і мікроекологією праці.

Організаційні фактори відіграють синтезуючу, координуючу роль у комплексному використанні усіх факторів ефективності праці. Сутність і зміст поняття організації визначається його двояким змістом: як процес створення системи і як сама система в процесі функціонування. У даному випадку мова йде про створення і функціонування систем: взаємодії людини з предметами і

засобами праці; взаємодії людей у процесі спільної праці; виконання трудових, виробничих і господарських функцій у всіх сферах діяльності; побудови організаційних структур; формування ефективного використання трудових і матеріально-речових ресурсів.

 Структурні фактори - це зміни виробничої програми за обсягом продукції і складом (номенклатурою і якістю), що приводять до зміни співвідношень між різними видами продукції, тобто до структурних зрушень у виробництві. Ці зміни пов'язані з скороченням попиту на одні види продукції і зростанням попиту на інші. При цьому зміни можуть носити локальний характер, стосуватися окремого  підрозділу, або загальний характер, коли мова йде, наприклад, про конверсію, що вимагає перебудови роботи всього підприємства. У цьому випадку структурні зміни в період їхнього здійснення впливають   на ефективність праці і господарської діяльності підприємства.

Соціальні фактори відображають три найважливіші характеристики: якісний рівень персоналу, відношення працівників до праці, соціальні умови праці.

12. Фактори впливу на основні фонди.

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів будь-якого підприємства є рівень автоматизації та механізації, спеціалізації та кооперування тощо. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації діючого обладнання; встановлення нового (інноваційного) обладнання; ефективнішого використання виробничих приміщень; встановленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого та малоефективного устаткування тощо.

Джерелами інформації для аналізу складу та структури основних засобів є П(с)БО 7 "Основні засоби" [11], де визначаються методологічні засади формування інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні

Оцінка ефективності використання основних засобів полягає у:

• вивченні обсягів, складу, структури та руху основних фондів;

• оцінки технічного стану основних фондів, темпів їх оновлення та технічного вдосконалення;

• аналізі узагальнюючих показників використання основних засобів, а також факторів, які визначають ці показники;

• визначенні впливу використання основних засобів на обсяг дохідних операцій підприємства;

• виявленні резервів підвищення ефективності використання основних засобів.

11. Фактори впливу на оборотні фонди.

В сучасній економічній теорії та практиці існує багато різних підходів до визначення економічної сутності оборотного капіталу та зустрічаються різні поняття пов`язані з ним. Це такі, як оборотні активи, оборотні кошти, оборотні засоби, чистий оборотний капітал, брутто-оборотний капітал, короткострокові активи, поточні активи. Поняття “оборотний капітал” та “оборотні активи” ототожнюються багатьма економістами і використовуються як синоніми.  Деякі автори ототожнюють оборотні активи з оборотними коштами [1, 7, 14]. Ми вважаємо, що оборотні активи ширше поняття оборотних коштів. Оскільки загальноприйнятий поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу не враховує такої складової господарських засобів підприємства як короткострокові фінансові вкладення. Так, науковці [8, 11] до оборотних активів відносять грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, рахунки до отримання, запаси сировини та готової продукції. Одним з критеріїв ефективності використання оборотних коштів є величина оборотних коштів, яка залежить від: - оборотності поточних активів (швидкість обороту окремих елементів поточних активів); - структури оборотних коштів (яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і яким чином ресурси розподілені в операційному циклі). Аналіз стану оборотних коштів (загальної величини й розмірів окремих поточних активів), а також показників оборотності дозволяє: • оцінити ефективність використання ресурсів в оперативній діяльності підприємства; • визначити ліквідність балансу підприємства, тобто можливість вчасно погасити короткострокові зобов'язання; • з'ясувати, у що вкладаються власні оборотні кошти підприємства протягом фінансового циклу з метою оцінки локального надлишку чи нестачі окремих видів оборотних коштів. Величина й структура поточних активів повинна відповідати потребам підприємства, що відбиті в бюджеті. Одним із загальних критеріїв ефективності використання оборотних коштів є наступний: Поточні активи повинні бути мінімальні, але достатні для успішної й безперебійної роботи підприємства. Структура оборотних коштів - це пропорції розподілу ресурсів між окремими елементами поточних активів. Структура оборотних коштів відбиває, зокрема, специфіку операційного циклу. Структура оборотних коштів показує також, яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів, а яка - за рахунок позикових, включаючи короткострокові кредити банків. Величина й структура власних оборотних коштів може відбивати тривалість і особливості фінансового циклу, а також ряд інших факторів.

13 Показники земельних ресурсів.

Таблиця 7 Показники економічної ефективності використання землі

показники	2002	2003	2004
Обсяг валової і товарної продукції сільського господарства або рослинництва в розрахунку на одиницю земельної площі	1104,9	954,2	1103,6
Валовий дохід у розрахунку на одиницю земельної площі	78,5	311,9	8
Прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції на одиницю земельної площі	78,5	311,9	8
Чистий дохід на одиницю земельної площі	163,5	354,2	553,4
Виробництво зерна на 100 га ріллі, ц	896,91	1357,9	1244,4
Виробництво цукрових буряків на 100 га ріллі, ц	725,42	731,87	1095,1
Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь, ц	136,93	196,91	165,72
Виробництво м'яса великої рогатої худоби та овець у живій масі на 100 га сільськогосподарських угідь, ц	6,83	8,24	6,92
Виробництво вовни на 100 га сільськогосподарських угідь, ц	0,18	0,17	0,18
Виробництво м'яса свиней у живій масі на 100 га ріллі, ц	1,05	0,66	0,78

14. Показники трудових ресурсів.

Основне завдання у сфері трудової діяльності - ефективніше використання трудових ресурсів із одночасним забезпеченням збільшення обсягів виробництва продукції та рівномірним залученням ресурсів упродовж року.

Щоб забезпечити раціональне використання робочої сили аграрних підприємств, необхідно обчислити потребу в ній для виконання всіх робіт і скласти баланс трудових ресурсів, в якому передбачити найповніше залучення працездатних до виробництва і переміщення їх в інші галузі.

Баланс трудових ресурсів - це відображення потреби в робочій силі й можливості її покриття. Потребу в трудових ресурсах обчислюють розрахунково-нормативним способом, а штатний розклад визначає чисельність адмінуправлінського персоналу.

Баланс праці є невід'ємною частиною перспективного та поточного планування виробництва і дає змогу встановити нестачу Й надлишок робочої сили за рік загалом і за місяцями зокрема.

Мета складання балансу:

- максимальне залучення трудових ресурсів у виробництво;

- раціональне використання їх упродовж року;

- максимальне зниження сезонності у використанні трудових ресурсів;

- виявлення можливості переміщення в інші галузі або залучення додатково трудових ресурсів у аграрне виробництво.

Розрахунковий баланс трудових ресурсів дає змогу визначити річний запас праці, який визначають множенням кількості працюючих на потенційно-можливий робочий час у році:

де N - кількість постійних працівників підприємства; 270 - кількість робочих днів у році; 7 - тривалість робочого дня, год.

Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.

Коефіцієнт використання трудових ресурсів:

Тривалість робочого дня працюючих обчислюють діленням відпрацьованих годин на кількість відпрацьованих днів. Показник відображає використання робочого дня. У сільському

господарстві тривалість робочого дня повинна бути не меншою 7 год, а робочого тижня - 41 год.

Коефіцієнт сезонності визначають відношенням числа відпрацьованого часу за місяцями до середньомісячної кількості.

Коефіцієнт розмаху сезонності визначається як частка від ділення людино-годин, відпрацьованих у місяці з максимальними затратами, на людино-години, відпрацьовані в місяці з мінімальними затратами.

У сільському господарстві, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці, спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси аграрних підприємств у зимові місяці використовуються на 35-40 % менше, ніж у найбільш напружений весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для забезпечення зайнятості населення та пом'якшення сезонності. Щоб розв'язати названу проблему, необхідно вдосконалити:

- фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;

- організацію використання робочої сили, що неможливе без формування стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення кадрів;

- матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють сферу прикладання кваліфікованої праці.

15. показники оборотних фондів.

Ефективність використання оборотних активів на підприємстві має важливе значення, оскільки справляє значний вплив на загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.

В системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів.

Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

де О — термін обертання оборотних коштів (днів);

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

Р — обсяг реалізованої продукції (грн).

Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і до окремих їх статей.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою

де Р — обсяг реалізованої продукції (грн);

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження визначається за формулою

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:

де П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.

Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.

Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.

Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення додаткових фінансових ресурсів.

16. Показники основних фондів.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв грн/грн):

де Q — обсяг товарної (валової, чистої") продукції підприємства за рік;

Sсеред — середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Фм, грн/грн):

Фондоозброєність праці (Фо. тис, грн/чол) обчислюється за формулою

де Ч — середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічну вартість основних фондів (Sсeред) обчислюють за формулою

де Sпоч — вартість основних фондів на початок року, грн;

Sвв — вартість введених протягом року основних фондів, грн;

Твв — кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Sвив — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн;

Твив — кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Часткові показники використання основних фондів:

— коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (КеКСТ);

— коефіцієнт інтенсивного завантаження (КІ1ГГ);

— коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Кцпнр);

— коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування по групі обладнання цеху визначають за формулою

де Фд, Фн — дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

де Фк — календарний фонд часу, дні;

В, С — вихідні і святкові дні;

tзм — тривалість зміни, год;

Ззм — кількість змін роботи обладнання на добу.

Кекст — на робочому місці обчислюють так:

де m — кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

tшт — норма часу на одну деталь і-го виду, н-год;

Ni — обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження по групі обладнання обчислюють за формулою

де tфакт — фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год;

tнорм — технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год;

Коефіцієнт інтенсивного завантаження на робочому місці визначають за формулою

де tмащ.і — машинний час обробки одної деталі і-го виду, н-год;

Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів визначають так:

Коефіцієнт змінності обчислюють за допомогою таких виразів:

де Взм — кількість відпрацьованих верстато-змін;

Вд — кількість відпрацьованих верстато-днів;

Фд — дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;

Фді — дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Для оцінювання й аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємопов'язаних показників. Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів:

а) коефіцієнт вибуття:

де Sл— вартість ліквідованих основних фондів за певний період (рік), грн;

Sп — вартість основних фондів на початок періоду, грн;

б) коефіцієнт оновлення:

де Sв — вартість введених основних фондів за певний період, грн;

Sк — вартість основних фондів на кінець періоду, грн.

Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

На величину виробничої потужності підприємства впливають такі фактори: кількість обладнання; його потужність; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.

Виробничу потужність верстата, обладнання, агрегата (Впв) обчислюють так (одиниць/період):

де Тшт — прогресивна норма часу на одиницю продукції, год/одиницю.

Виробнича потужність потокової лінії (BПпл) (одиниць/період):

де r — такт потокової лінії, год/одиниць.

Виробничу потужність агрегатів неперервної дії (ВПпл), наприклад, доменних печей, обчислюють за формулою (т/період)

де Фк — календарний фонд часу роботи доменної печі, год/рік;

tпл — час на одну плавку, год/плавк;

q — обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавка.

Вихідну виробничу потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПВИХ), обчислюють за виразом (грн)

де ВПвх — виробнича потужність на початок періоду, грн;

ВПвв — введена в плановому періоді виробнича потужність, грн;

ВПвив — виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічну виробничу потужність (Впсер.р) підприємства, цеху, обчислюють за формулою

де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення частки діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основні напрями збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим напрямом підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування.

Слід сказати, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, встановлення оптимального режиму їхньої роботи

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки в провідних основних цехах, то важливо підвищувати їхню частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але й без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства — важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей — швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно й економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства.

17. Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції.

Для характеристики ефективності галузі рослинництва в цілому відносять валовий дохід і чистий доход до ресурсів, площі землі, витратам праці, спожитому основному і оборотному капіталу. Крім оцінки стану галузі, дані показники в той же час є основою для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва - результативність фінансово - господарської діяльності господарюючого суб'єкта в сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої і матеріалізованої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва вимірюється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.

Ефективність можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З точки зору всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства за даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульовано таким чином: економічна ефективність господарської системи - це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто - ефективністю (по імені італійського економіста В. Паретто).

18. Показникиеф. С. г. прод.

Ефективність промислового виробництва аналізується за показниками: фондовіддача; фондомісткість; фондоозброєність; продуктивність праці; матеріаломісткість; енергомісткість; конкурентоспроможність продукції. Фондовіддача — показник ефективного використання основних виробничих засобів. Розраховується за формулою де ФВпрt — фондовіддача в промисловості в році t; ВВПпрt — валовий внутрішній продукт промисловості в порівнянних цінах у році t; ОВЗпрt — вартість основних виробничих засобів у промисловості в році t. Фондомісткість (ФМпрt) характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості. Визначається як показник, обернений фондовіддачі: Фондоозброєність — це показник оснащеності працюючих у промисловості основними виробничими засобами. Він розраховується за формулою де ФОпрt — фондоозброєність у промисловості в році t; Чпрt — чисельність працюючих у промисловості в році t. Продуктивність праці — показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості: Ураховуючи попередні формули, фондоозброєність можна виразити як добуток фондомісткості та продуктивності праці: Виходячи з цих формул можна визначити фондовіддачу через показники фондоозброєності та продуктивності праці: Тобто фондовіддача прямо пропорційна продуктивності праці та обернено пропорційна фондоозброєності. Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат у промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції. Прямі матеріальні витрати включають вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних у виробництві промислової продукції: сировини, палива, тепло- та електроенергії, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів. До прямих матеріальних витрат не належить амортизація. Матеріаломісткість може визначатися на одиницю валової продукції промисловості або валового внутрішнього продукту галузі: де ММпрt — матеріаломісткість промислової продукції в році t, визначена за валовою продукцією (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ПСпрt — вартість прямих матеріальних витрат, або проміжне споживання промисловості в році t; ВПпрt — валова продукція промисловості в році t; ВВПпрt — валовий внутрішній продукт промисловості в році t; ФЗпрt — вартість фонда заміщення або всіх матеріальних витрат промисловості в році t; Апрt — величина амортизації в промисловості в році t. З наведених формул (5.38), (5.39) видно, що: Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних ресурсів у натуральному виразі (тоннах умовного палива) на одиницю валового продукту або валового внутрішнього продукту: де ЕМпрt — енергомісткість промислової продукції в році t, визначена за валовим продуктом (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ЕРпрt — витрати паливно-енергетичних ресурсів у промисловості в році t в натуральному виразі. Конкурентоспроможність продукції визначається як: одиничний показник — по конкретних промислових товарах; груповий показник — по групі промислових товарів; інтегрований показник — за технічними та економічними характеристиками промислової продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується специфічними для цієї галузі показниками. Умовно їх поділяють на дві групи: показники продуктивності: урожайність (валовий збір / посівні площі); продуктивність тваринництва (надої молока з однієї корови, настриг вовни з однієї вівці тощо); показники забезпеченості: виробництво зерна на душу населення; державна закупівля сільськогосподарської продукції. По промисловості та сільському господарству також аналізується структура експорту та імпорту. При цьому слід ураховувати такий аспект аналізу, як продовольча безпека країни. У світовій практиці вважається, що за умови закупівлі 20 % продовольства (від виробленого) країна-імпортер втрачає свою продовольчу незалежність і створюється загроза її національній безпеці.

19. Фактори підвищення виробництва прод.

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо­місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб­ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму – керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;

Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі – всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно­господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціо­нальну організацію керування, планування.

Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових дос­ліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.

Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:

- державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);

- інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації);

- інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);

- структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).

Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м’які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).

Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

20. Рентабельність.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. Таке порівняння, тобто співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність (Р).

Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:

• показники рентабельності продукції;

• показники рентабельності капіталу (активів);

• показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, прибуток від інших видів діяльності.

При цьому поточні витрати можуть прийматись у таких варіантах; собівартість продукції, собівартість продукції за винятково матеріальних витрат, вартість продукції в оптових цінах.

До авансових витрат можна віднести: весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал.

21. Собівартість.

Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.

Собівартість продукції (робіт, послуг) с одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат.

Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:

— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;

- є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;

— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);

- є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.

Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:

— витрати на підготовку І освоєння виробництва;

— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;

— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

— відрахування на соціальні заходи;

— витрати по управлінню виробництвом тощо.

Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:

— технологічна—включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;

— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;

— маргинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;

— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;

— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;

— індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;

— середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.

Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.

За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

22.

. ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА  Сільське господарство - найбільша життєво важлива галузь народного господарства, що визначає рівень життя людей.  Особливістю сільськогосподарського відтворення є сезонний характер виробничих процесів. Це обумовлює відмінний від більшості промислових галузей порядок формування оборотного капіталу та відтворення робочої сили. Так як технологічний процес виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції займає кілька місяців, то забезпечити норматив оборотних коштів за рахунок власних джерел не тільки не можливо, а й економічно не виправдано - надлишок оборотних засобів, що утворюється в міжсезоння, змертвляючого капітал і створює передумови для нецільового або неефективного використання тимчасово вільних коштів. Отже, різко підвищується роль банківського кредиту.  Держава взяла на себе частину фінансових проблем з регулювання процесу формування оборотного капіталу, має право розраховувати і на право такого ж регулювання цін на продукцію та на право розподілу товарно-грошових потоків. Що ж стосується відтворення робочої сили, то сезонний характер виробництва зумовлює, як мінімум, дві основні особливості. По-перше, протягом усього виробничого циклу, аж до визначення результатів діяльності організації, заробітна плата не може відповідати кількості і якості вкладеної праці.  По-друге, з особливою гостротою постає проблема зайнятості працівників у період між двома сезонами.  Що стосується відтворення робочої сили, тобто необхідність підтримки соціально-побутової сфери на високому рівні. Умови виробництва в сільському господарстві суттєво відрізняються від умов виробництва у промисловості. Це обумовлює необхідність додаткового стимулювання працівників і, отже, додаткових витрат на соціальну сферу.  Сільськогосподарське виробництво по цілому ряду елементів істотно відрізняється від інших видів виробництва. Ці відмінності слід враховувати при організації відтворювального циклу і при виборі форм і напрямів використання капіталу.    23.

Валова продукція сільського господарства — частина валового суспільного продукту, створена у сільському господарстві; обсяг продукції землеробства і тваринництва, виробленої за певний період і вираженої у вартісній, грошовій формі. Включає вартість засобів виробництва, спожитих у процесі сільськогосподарського виробництва, і чисту продукцію сільського господарства. Обчислюється В. п. с. г. за методом валового обороту. До неї відносять вартість сирих продуктів рослинництва, одержаних в результаті вирощування сільськогосподар­ських культур /зерно, овочі тощо/; вартість вирощування молодих багаторічних насаджень /крім лісу/; зміна вартості незавершеного будівництва на кінець і початок року; вартість продуктів тваринництва, одержаних внаслідок господарського використання тварин, а також продукції ставкового рибництва, шовківництва і звірівництва. При виробництві окремих сільськогосподарських продуктів, пов'язаних з використанням певної частини продукції, виробленої в поточному році /наприклад, кормів/, в обчисленні В. п. с. г. має місце подвійний облік. Вартість кормів, вироблених у рослинництві і спожитих у даному році в тваринницьких галузях, обліковується двічі: як складова продукція рослинництва і як елемент у структурі собівартості тваринницької продукції. В. п. с. г. визначається у фактичних і порівняльних цінах.