22. Період «Руїни на українських землях.

Смерть Богдана Хмельницького 27 липня 1957 року стала поворотним моментом в українській історії. Генеральні старшини і полковники більш за все цікавилися своїми особистими інтересами. З іншого боку війна призводить до росту кількості пригнічених військовими діями людей. Починається період руйнації української державності. Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 – вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної боротьби, посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України, що призвело до її розчленування на Правобережжя і Лівобережжя, а з другого – спробами відновити територіальну цілісність та державну незалежність українських земель. На жаль, наступники Б.Хмельницького не лише не зуміли довершити започатковану ним справу державотворення, а й своїми безрозсудними вчинками, занапастили її, призвівши до т. зв. Руїни -гострої кризи української державності другої пол. XVII ст.

23. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

25 червня 1687 р. гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Мазепу. На козацькій раді в м. Коломак було підписано договірні умови (так звані Коломацькі статті) між козацькою старшиною і представниками уряду Московії, які значно обмежували права й привілеї гетьманської влади і посилювали контроль царської адміністрації. Це був період тотального наступу Москви на автономні права Лівобережної України. Усвідомивши трагічні наслідки правління своїх попередників, І. Мазепа послідовно зміцнює гетьманську владу й становище старшини. Він здобув добру освіту, володів шістьма іноземними мовами, мав велику бібліотеку, багато зробив для економічного й культурного розвитку українських земель.Під час великого козацького повстання на Правобережній Україні 1702-1704 pp. проти польської шляхтипід проводом С. Палія Мазепа радить Петру І взяти під свою руку непокірний народ. Московський цар, не бажаючи псувати стосунки з Польщею, посилає 17-тисячний український корпус на допомогу королю Августу. 1704 p. Мазепа заарештовує ватажка визвольного руху на Правобережжі, а наступного року за царським указом його засилають до Сибіру. Таким чином І. Мазепа підтвердив репутацію "гетьмана корисного й вигідного для царя", усунув небезпечного суперника, можливого претендента на гетьманську булаву, й приєднав до Лівобережної України частину наддніпрянських земель.

24. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.

Протягом усього часу від 1654 року до наших днів колонізаторська політика Росії на українських етнічних землях мала на меті позбавлення українців почуття національної самобутності й здатності до самовизначення. Колоніальна політика Російської імперії у XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині характеризувалася тотальним та безперервним наступом самодержавства на права Гетьманщини. Метою наступу була повна ліквіддація української автономії та анексія — інкорпорація її земель до складу імперії.

Офіційна політика в українському питанні у часі поділялася на кілька етапів, що характеризувалися різними формами, методами, інтенсивністю та результативністю імперської експансії. Але поступальність процесу нищення залишків української автономії зберігалася постійно.