4. Організація системи роботи з перевиховання учнів-правопорушників

Як показує досвід роботи, під час проведення профілактичних заходів доводиться впливати, не на одну рису особистості, а на різ­ні її типологічні особливості. Педагогічна майстерність вихователя в попередженні правопорушень та перевихованні підлітка грун­тується на своєчасній корекції програми виховної роботи, вису­ванні та вирішенні нових завдань, зміні методики виховного впливу.

Простежимо систему виховально-профілактичної роботи на конкретному прикладі.

В одну з шкіл для подальшого навчання у восьмому класі був прийнятий Олег С. З перших днів навчання учень став проявляти відхилення від норм поведінки, у нього не складалися стосунки з вчителями та однолітками. Після попереднього вивчення особис­тості Олега та умов його виховання в сім'ї, класний керівник проаналізував всі джерела поведінки та з метою попередження правопорушень вирішив організувати з ним систему виховної та профілактичної роботи у напряму оздоровлення соціального середо-' вища, поліпшення взаємин правопорушника з колективом класу.

Щоб найефективніше використовувати засоби та методи вихо­вання і перевиховання, була розроблена програма індивідуаль­ного перевиховання підлітка, яка включала такі основні напрями діяльності: вивчення особистості в колективі як передумову її перевиховання; здійснення заходів по перевихованню особистості в умовах класного колективу; формування розумних потреб та інтересу до навчання і праці; корекція ціннісних орієнтацій, мо­ральних установок; виправлення відхилень в емоційно-вольовій сфері, корекція комунікативних зв'язків; педагогічне керівництво самовихованням; робота з батьками; оздоровлення мікросередови-ща учня; тісний зв'язок з комісією та інспекцією у справах не­повнолітніх; коригування процесу перевиховання школяра-право-порушника.

З метою реалізації програми проводились різні заходи вихов­ного впливу. По-перше, для зняття зовнішніх причин інтенсивно­го формування позитивних та гальмування негативних якостей, сторін особистості вихованця. По-друге, для попередження недо­ліків в розвитку учня, корекція поведінки, діяльності та стосунків з оточуючими.

У щоденнику педагогічних спостережень класним керівником відображались дані, одержані при вивченні школяра-правопорушника, намічались шляхи і методи індивідуального впливу на нього, а також зміни, що відбувались після проведення з ним виховної роботи.

У ході виховної роботи характеристика правопорушника пос­тупово змінювалась. Ці зміни легко простежувались за запропо­нованою формою. З неї видно також, які методи і засоби впливу для даного типу учнів найбільш ефективні.

Індивідуальні бесіди класного керівника та обговорення пове­дінки Олега С. на класних зборах не мали бажаних наслідків, тому було вирішено запросити до школи старшого брата, якого він дуже поважав. Поява брата в класі, відверті вислови товари­шів зробили свою справу. Олег поступово змінив свою поведінку на краще. Подальша виховна робота була спрямована на зняття психологічного дискомфорту, формування адекватної самооцінки, розвиток пізнавальної та морально-естетичної культури, розвиток комунікативних навичок, формування навичок самопізнання та самовиховання,

Егоїзм і грубість Олега по відношенню до товаришів долались шляхом розвитку його інтересу до колекціонування монет. Щоб мати монети, обмінюватись ними, Олегу необхідно було спілкува­тись з іншими учнями, налагоджувати з ними добрі стосунки.

Відмітивши позитивні зрушення в поведінці Олега, класний керівник допоміг йому зайнятись самовихованням, ознайомив його з прийомами самовиховання, самоаналізу та самоконтролю, навчив вести щоденник самовиховання. Вони разом закріплювали наслідки роботи по самовихованню, коригували цю роботу. Вихователь допомагав підлітку долати труднощі, заохочував його ро­боту над собою. Внаслідок систематичної виховної роботи Олег в дев'ятому класі змінився на краще. Він вже не порушував дис­ципліну і порядок в школі та поза нею.

Методи перевиховання правопорушника використовувались ра­зом із загальними методами виховної роботи і в певній системі. Всі методи виховання об'єднують у дві великі групи.

Загальні методи виховної роботи:

Перша гру­па — це методи організації роботи по попередженню педагогічної занедбаності. До цієї групи відносять такі методи: облік та аналіз інформації, планування, координацію дій.

Друга група методів — це методи по здійсненню профілактичної роботи: бесіда, розпо­відь, лекція, приклад, пошуковий метод, вправ, громадська думка, створення виховної ситуації, методи стимулювання (змагання, заохочення, покарання).

Під час проведення профілактичної роботи виникає необхід­ність у підсиленні загальних методів виховної роботи групою ме­тодів з перевиховання. В практиці склалося чотири групи методів з перевиховання неповнолітніх правопорушників.

Група ме­тодів з перевиховання:

Перша з них — методи руйнування негативного типу характеру (метод «вибуху», «реконструкції» характеру).

Друга група — методи перебудови мотиваційної сфери і самосвідомості (метод переосмислення своїх позитивних якостей та недоліків, переорієнтація самосвідомості, переконання, прогнозування наслідків протиправої поведінки).

Третя група — методи перебудови життєвого досвіду (перенав­чання, переключення, регламентація способу життя).

Четверта група — методи попередження негативного та стимуляція право­мірної поведінки (заохочення, покарання, перспектива, змагання).

Методи виховної роботи використовуються в єдності та в ком­плексі. До правопорушників 1—2-го типів застосовують метод «реконструкції» характеру, який пов'язаний з методом перебудови життєвого досвіду (переключення, перенавчання, регламентація) і методами стимуляції (заохочення, покарання, висування пер­спективних цілей).

У роботі з правопорушниками 3—4-го типів використовуються методи перебудови свідомості та життєвого досвіду (переконан­ня, перенавчання, переорієнтація самосвідомості та переключення сфери використання своїх сил і здібностей).

Аналіз результатів виховної роботи щодо запобігання право­порушенням неповнолітніх 1—3-го типів свідчить про те, що їх можна виховувати і перевиховувати за допомогою педагогічних методів і прийомів, не зв'язаних з ізоляцією від школи та сім'ї. Перебування таких підлітків протягом року в умовах спеціально­го режиму може мати негативні наслідки, оскільки контингент спецшколи та спецучилища досить різний.

Не слід також забувати, що повернення учня в неблагополучну сім'ю після тривалого перебування на певному режимі в умовах ізоляції ускладнює виховний процес. Нерідко трапляється, що протистояти негативному впливу навколишнього середовища не вистачає сил і вміння ні в педагога, ні в самого підлітка. В резуль­таті — повторне скоєння правопорушення, а то й злочину. Тому з боку педагогів здійснюється система роботи з батьками підлітків: діагностика сім'ї та сімейного виховання, показ батькам умов оптимального розвитку дитини, підвищення педагогічної культури та виховної активності батьків, ознайомлення батьків з віково-психологічною характеристикою учня, ознайомлення з перспекти­вою розвитку дитини, розроблення спільних заходів профілактич­ної роботи, які будуються на взаємодії, допомога у вирішенні сімейних і шкільних конфліктів.

Практика і наші дослідження доводять, що тільки по відно­шенню до неповнолітніх 4-го типу після системної роботи (і лише як крайній захід виховного впливу) можна ставити питання перед судом про направлення їх у спеціальні навчальні заклади. При цьому слід брати до уваги думку громадських організацій й учнів­ського самоврядування.

Система методів виховання та перевиховання не є стабільною. Вона рухлива, тобто невпинно змінюючись, вона удосконалюється та розвивається вихователями залежно від певних умов, основ­них напрямів правовиховної роботи та інновацій в освіті.

Пропоновану нами типізацію правопорушників слід розгляда­ти як робочу схему, що може бути використана в педагогічній практиці, оскільки полегшує вихователю розв'язання поставлених перед ним завдань, сприяє виявленню осіб, які за своїми особистісними якостями можуть стати на шлях скоєння правопорушення, допомагає організувати з ними індивідуально-виховну роботу, добрати ефективні методи педагогічного впливу.

Отже, перевиховання учнів-правопорушників — один з напря­мів профілактичної роботи в боротьбі із злочинністю неповно­літніх.

Дослідження проблеми перевиховання правопорушників пока­зує, що її розв'язання залежить від таких умов:

• знання типологічних особливостей учня-правопорушника;

• вміння виявити та використати позитивні якості неповно­літнього, взаємини та систему виховання в його сім'ї, вплив гро­мадської думки на нього;

• налагодження доброзичливих стосунків учня-правопорушника з батьками, вчителями, однолітками;

• залучення учня-правопорушника до самовиховання, вдоскона­лення своєї особистості;

• озброєння педагогів, батьків, представників громадськості ме­тодами і прийомами перевиховання, вміннями коригувати їх в конкретній життєвій ситуації;

• комплексний підхід до перевиховання учнів-правопорушників з боку школи, сім'ї та громадськості.

Система профілактичної роботи школи передбачає єдність взаємопов'язаних компонентів: мети, завдань, принципів вихован­ня, планування та керівництва виховним процесом, форм і методів виховних впливів; діяльності та спілкування як основи виховного . процесу, колективу учнів і педагогів як організаційної одиниці ви­ховання та перевиховання; змісту та організації правовиховної роботи.

Наявність типологічного підходу в роботі з правопорушниками є однією з важливих умов ефективної діяльності школи в запо­біганні правопорушенням, корекції життєвої позиції цих учнів.

Із розвитком соціальної та психологічної служби в системі ос­віти можлива комплексна профілактика педагогічної занедба­ності та правопорушень, яка включає в себе повсякденну діяль­ність педагогів, батьків, психологів і соціальних педагогів.