5.Нормативна Естетика Класицизму.

Естетичне підгркнтя класицизму склала антична теорія поетики і в першу чергу «Поетика» Арістотеля,теоритичні засади якого втілювала в життя французька поетична школа доби Відродження-«Плеяда»Школа розпочала сміливу реформу літератури,освоїла нові для французької лірики жанри та форми(ода сонет,елегія..)Уїї пізньму періоді даються в знаки риси клсицизму, тяжіння до аристократизму духу.Слідомза поетами «Плеяди»класицисти проголосилиантичну літератури ідеальною,класичною,гідною наслідування.Цей художній напрям виявився спершу як теорія і практика наслідування античного мистецтва,але згодом захоплені прикладом античних майстрів,класицисти прагнули самі встановлювати взірцеві канони мистецтва.

-----Загальні естетичні принципи класицизму.

ст 69.Ніколенко.

6.Особливості мистецтва Барокко.

Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний), який у XVIІ ст. поширився в інших країнах Європи і Америки та проіснував до кінця XVIІІ ст. Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом. Воно стало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Почуттєвий характер цього мистецтва, в якому митець ігнорує розміри і норму, зображує контрасти, які створюють ілюзію реальності, справляє велике враження на глядача. Мистецтво бароко поширюється як мистецтво католицької Контрреформації. Рівночасно протягом XVIІ ст., цього “століття бароко”, відбулася наукова революція, яка поклала край середньовічному баченню світу.

Великими майстрами живопису епохи бароко були голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер-Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.

. Рембрандт ван Рейн (1606—1669). З-поміж численних голландських художників XVII ст. він гідно посідає найчільніше місце.У 30-ті рр. XVII ст. Рембрандт став найпопулярнішим художником Голландії. Відомим його зробила картина “Анатомія доктора Тульпа” — груповий портрет доктора Тульпа з учнями. Рембрандт уперше, створюючи груповий портрет, вирішив відмовитися від традиційної композиції, де всі персони стоять біля однієї, позуючи художников.

Пітер-Пауль Рубенс (1577—1640) був центральною фігурою фламандського мистецтва XVII ст. Спільною рисою, що об'єднувала фламандське мистецтво з голландським, була любов до життя в усіх його проявах. Однак, якщо на картинах голландських майстрів превалювали побутові сцени, портрети бюргерів і міщан, то фламандські художники мусили малювати те, що влаштовувало католицьку церкву і дворян.У творчості Рубенса ці особливості проявилися найбільш яскраво. Придворний художник іспанського намісника у Фландрії, він постійно був перевантажений замовленнями від дворян, церкви, але знаходив час виконувати дипломатичні доручення. Рубенс написав сотні картин, уславлюючи в яскравих барвах силу, мужність, красу людських почуттів і вчинків.