Білет №1

1) Біологія, як і будь яка наука має свої наукові методи досліджень. Тобто ці методи являють собою набір прийомів та операцій для побудови системи наукових знань. Біологія застосовує такі основні методи досліджень:

1. Описовий метод – використовувався ще на перших етапах розвитку біології. Полягає в спостереженні за біологічними об’єктами та явищами, та у їх детальному описуванні. Це – первинний сбір загальної інформації про об’єкт дослідження.

2. Моніторинг – це система постійного спостереження за станом та перебігом процесів певного живого організму, екосистеми, чи всієї біосфери.

3. Порівняльний метод – виявляє відмінності та схожість між біологічними об’єктами та явищами.

4. Історичний метод – дозволяє на основі даних про сучасний організм та його минуле відстежити процес його розвитку.

5. Експериментальний метод – створення штучних ситуацій, для виявлення певних властивостей живих організмів.

6. Моделювання – вища форма експерименту. Полягає у відтворенні ознак досліджуваного об’єкта на моделі для подальших досліджень.

7. Статистичний метод – математична обробка результатів дослідження для перевірки його вірогідності

2) Усі клітини складаються з поверхневого апарату та цитоплазми. Залеж но від наявності ядра всі організми поділяють на два надцарства: Прокаріоти та Еукаріоти. Внутрішній вміст кожної клітини оточує поверхневий апарат. До його складу входять плазматична мембрана, надмембранні та підмембранні структури. Поверхневий апарат клітини захищає її внутрішній вміст від несприятливих впливів довкілля, забезпечує обмін речовинами та енергією між клітиною і середовищем, що її оточує. Внутрішнє середовище клітини – цецитоплазма (від грец. китос –клітина та плазма – виліплене). До її складу входять різні органічні та неорганічні сполуки, а також клітинні компоненти: органели та включення. Цитоплазма за допомогою внутрішньоклітинних мембран поділена на окремі функціональні ділянки. У цитоплазмі розташований внутрішньоклітинний скелет, або цитоскелет.

Органели (від грец. органон – орган, інструмент) – постійні клітинні структури.

1.Дано: м(дельфіна)-60 кг Знайти площу-?

роз-ння: знайдемо суху масу дельфіна:

100%-60кг

30%-х кг

х=18 кг

2)На підставі екологічної піраміди визначаємо скільки потрібно фітопланктону:

фітопланктон---риба---дельфін

6000 600 60

3)визначимо площу 60\0,5 =120 кв.м.

Білет №2

1Хімічний склад організмів, на відміну від об'єктів неживої природи, відносно сталий. З понад 100 різних типів атомів хімічних елементів та їхніх ізотопів у живих організмах виявляють майже 60. Одні з них є обов'язковими в усіх організмах без винятку, інші - лише в окремих. Разом з тим у живих організмах не виявлено жодного з хімічних елементів, якого б не було в неживій природі. Це одне зі свідчень єдності живої і неживої природи. Найбільше в організмах так званих макроелементів, тобто хімічних елементів, сумарна частка яких - близько 99,9 % їхньої маси. До них належать Гідроген, Карбон, Нітроген, Оксиген, Кальцій, Калій, Натрій, Ферум, Магній, Сульфур, Хлор, Фосфор (див. табл. 4.1). Перші чотири з них відносять до органогенних елементів, оскільки їхня сумарна частка становить майже 98 % маси живих істот. Крім того, ці елементи є основними складовими органічних сполук, про які йтиметься в наступній темі.

Серед неорганічних сполук живих організмів особлива роль належить воді. Вода є основним середовищем, у якому відбуваються процеси обміну речовин та перетворення енергії. Вода визначає внутрішньоклітинний тиск (тургор) та об'єм клітин. Вона здатна формувати водну оболонку навколо певних сполук (наприклад, білків), що запобігає їхній взаємодії між собою. Таку воду називають зв'язаною (структурованою)

Важливі функції виконують також неорганічні кислоти. Так, хлоридна кислота створює кисле середовище в шлунку хребетних тварин і людини, забезпечуючи цим активність ферментів шлункового соку. Залишки сульфатної кислоти, приєднуючись до нерозчинних у воді сполук, забезпечують їхню розчинність. Це сприяє виведенню даних сполук з клітин і організму.

Біологічна роль йонів Різниця між кількістю йонів на поверхні та всередині клітини за-безпечує виникнення нервового та м’язового збудження, перенесення

речовин через мембрану, перетворення енергії.

показник, що характеризує кислотність розчину.

2)Макромолекула — велика молекула з великою молекулярною масою, але звичайно використання терміну обмежується полімерними молекулами, або молекулами, які структурно включають полімери.

• класифікація за біологічним походженням:

полісахариди рослинного походження - крохмаль, целюлоза

полісахариди тваринного походження - глікоген

Залежно від кількості мономерів: Моносахариди; Олігосахариди; Полісахариди. Полісахариди – біополімери. Приклади: крохмаль, целюлоза, глікоген, пектин, лігнін, хітин. Функції: Енергетична. При розщепленні 1 г полісахаридів, виділяється 17,6 кДж енергії. Відіграють провідну роль в енергетичному обміні. Резервна. Полісахариди можуть відкладатись про запас, у вигляді зерен. у рослин – крохмаль, у тварин і грибів – глікоген. Будівельна. Входять до складу певних структур (целюлозні клітинні стінки).

Захисна. Здатні зв’язувати деякі токсини та радіонукліди.