5. Словники у професійному мовленні.Типи словників.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і словники власне мовні — лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів). Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики — граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів. У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).

6.Мовний ,мовленний, спилкувальний етикет .Стандартні етекетні ситуації.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. Мовний етикет- це система стійких мовних форм що рекомендовані суспільством для встановлення контаку . Український мовний етикет- являе собой кодекс словесних правил вічлевості,як в усній так і письмовій формі. Існують ситуації під час яких висловлюють вдячність, вибачення, привертання уваги та знайомства. мовленнєвий етикет - правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту —формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання. Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. Це ситуації вітання, знайомлення, прощання, вибачення тощо. З давніх часів представники різних народів, вітаючись, будь-якими способами вітають один одного: зичуть добра, щастя і здоров'я. Вітання — найбільш важливий звичай у діловому спілкуванні. Він вимагає певного виховання. Слова, які ми промовляємо, залежать від того чи зустрінемось ми ще, можуть мати далекосяжні цілі. В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! — Доброго дня! — Добрий Доброго вечора! — Добрий вечір! — це стилістично нейтральні вислови. побажання Доброго ранку звучить менш офіційно, тоді як Доброго дня та Доброго вечора — більш церемонію. Важливою проблемою в ситуації вітання є те, хто має вітатися першим. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий — із старшим, підлеглий — з начальником.

Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо....

7. Функціональні стилі українськой мови ,та сфери їх застосування.Основні ознаки функціональних стилів.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

1 Науковий стиль- обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.Його основні жанри лекція,підручник,стаття,монографія,наукова рецензія,анотація.

Мета висловлювання –це повідомлення про результати наукових досліджень,обгрунтування гіпотез ї класифікація наукових явищ.

Сфера призначення: навчання,дослідження,освіта.

Основні ознаки стилю:обєктивність,логічність,однозначність,переконлевість.

Основні підстилі (власно наукові):Дисертація.Лекція.Підручник.

2 Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування. Жанри закони, кодекси,статути,акти,протоколи,службові листи,розписки.

Мета-регулювання офіційно-ділових стосунків у державно-політичному ї суспільно-виробничьому спілкуванні.Сфера-це офіційне спілкування мовця у громадських а адміністративних сферах.

Основні ознаки: документальність,логічність,стандартизованість.

Підстилі: Законодавчі(Конституція).Дипломатичний(Угоди,договори).Адміністративно-концелярські(Доручення,акт,розписка)

3 У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Основні ознаки:використання художніх засобів,синоніми,антоніми і т.д,емоційне забарвлення мови,відсутність мовних кліше,наявність не закінченних речень засобами сучасной українськой мови у прозових ї поетичних творах.

4 Публіцистичний стиль- найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

Основні ознаки:емоційно забарвлена лексика,прямий порядок слів в реченні, прості поширенні речення,риторичні питання,стислі мовні кліше.

5 Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

6 Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

8. текст як форма реалізації професійної діяльності

Текст є формою професійного спілкування, він є максимальною одиницею мови. Будь-який текст має такі ознаки: структурна єдність тексту, смислова єдність, комунікативна цілеспрямованість, жанрова приналежність.

Будь-який текст про щось повідомляє – це його тема.

Текст складається з таких мовленнєвих одиниць: речення, висловлювання, абзац, розділ.

За стилістичними ознаками тексти поділяються на такі види: розмовно-побутовий, офіційно-діловий, художній, науковий, публіцистичний.

За формою тексти поділяються на: текст-розповідь,текст-опис, текст-роздум.

Стильова приналежність тексту обов’язково ґрунтується на таких основних вимогах: кожний текст має жанрову приналежність, мету висловлювання, сферу призначення, ознаки, мовні засоби, підстилі.