5. Причини виникнення античної філософії.

Антична філософія виникла в грецьких містах-державах на рубежі VII-VI ст. до н. е.. Спочатку на західному узбережжі Малої Азії (в Іонії), Потім в грецьких містах Південної Італії, У прибережних грецьких містах острова Сицилія і, нарешті, у власне Греції - в Афінах (V ст. До н. Е..). Зазнавши період блискучого розквіту в VI-V ст. до н. е.., філософія античної Греції продовжувала розвиватися в епоху освіти монархії Олександра Македонського (IV ст. до н. е..) і при його наступників, а потім під владою Римської імперії та в період поділу її - в Східній імперії - аж до початку VI ст . н. е..

Філософія Стародавнього Риму виникла наприкінці республіканського періоду Риму (II-I ст. до н. е..) і розвивалася паралельно з грецькою філософією - за часів Римської імперії приблизно до часу її падіння (кінець V - початок VI ст. н. е..).

Характерна особливість давньогрецької філософії полягає насамперед у протиставленні філософських роздумів практичної діяльності, в її своєрідному ставлення до міфології. Духовний розвиток в VII-IV ст. до н. е.. Йшов від міфології та релігії до науки і філософії. Важливою ланкою і умовою цього розвитку виявилося засвоєння греками наукових і філософських понять, вироблених у країнах Сходу - у Вавилоні, Ірані, Єгипті, Фінікії. Особливо великим був вплив вавілонської науки - математики, астрономії, географії, системи заходів. Космологія, календар, елементи геометрії та алгебри були запозичені греками від їх попередників і сусідів на сході.Грецька філософія зародилася не як область спеціальних філософських досліджень, а в нерозривному зв'язку з науковими знаннями - математичними, природознавчих, з зачатками політичних понять, а також з міфологією та мистецтвом. Тільки в епоху еллінізму, починаючи з III ст. до н. е.., деякі науки, перш за все, математика і медицина, відокремлюються у спеціальні галузі дослідження і знання.Поступово в античній філософії виникає два основних типи філософського світогляду - матеріалізм і ідеалізм. Їх боротьба складає основний зміст філософського розвитку в усі наступні часи. Одночасно виникає протилежність двох основних методів мислення - діалектики і метафізики.

6. Свідомість і форми психічної активності людини: мислення, пам’ять, емоції, воля.

Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом,самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Свідомість - це не тільки процес пізнання і його результат -знання, а й разом з тим переживання пізнаваного, певна оцінка речей, властивостей і відношень.

Об'єктивний світ, впливаючи на людину, відображується у вигляді уявлень, думок, ідей та інших духовних феноменів, які складають зміст свідомості, котрий відбивається у продуктах культури (включаючи мову та інші знакові системи), набуваючи форму ідеального. Свідомість включає аксіоло-гічний, тобто ціннісний аспект, у якому відображується вибірковість свідомості, її орієнтація на філософські, наукові, релігійні, естетичні, політичні, моральні цінності, що вироблені суспільством і сприйняті суб'єктом.Свідомість включає ставлення суб'єкта як до цих цінностей, так і до самого себе, виступаючи тим самим у вигляді самосвідомості, котра теж має соціальну природу. Пізнання людиною самої себе стає можливим завдяки її здатності співвідносити свої установки і орієнтацію з життєвими позиціями інших людей, умінню стати на ці позиції в процесі спілкування. Особливою сферою філософського дослідження є проблема місця буття в структурі свідомості, пов'язана з виділенням (хоча і частково умовним) у свідомості двох шарів - буттєвого і рефлексивного; буттєвий шар - це відношення в дійсності, а рефлексивний - відношення до дійсності. Джерелом як буттєвих, так і рефлексивних характеристик свідомості служить діяльність людини Мрія – це процес створення людиною образів бажаного майбутнього.Мрія – необхідна умова втілення творчих задумів, коли образи уяви не можуть бути реалізовані негайно з об’єктивних або суб’єктивних причин. За таких обставин мрія стає реальною спонукою, мотивом діяльності, завдяки чому стає можливим завершення розпочатої справи.Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні, розвитку суспільства.Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії – потрібна умова втілення задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості в житті, допомагають боротися з труднощами, протистояти несприятливим впливам.Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, “маніловсь­кими”. Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реаль­них життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення своїх мрійницьких уподобань, роблять нездатною протистояти негараз­дам реального буття. Позитивний вплив на життя людини чинить лише активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскраві­шим і цікавішим.Воля – внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції.Воля виконує спонукальну функцію, зумовлюючи активність людини, ігальмівну, що виявляється в стримуванні небажаних проявів активності.Воля виявляється в таких вольових якостях особистості, якцілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям),наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення),дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в термін) і ін.Емоція – це особливий клас психічних явищ, що відображає у формі безпосереднього, швидкоплинного переживання важливість для життєдіяльності індивіда певних явищ і ситуацій, що діють на нього.Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю – це прості емоції.  Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони – результат усвідомлення об’єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забу­вання індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

7. Історичні форми постановки і вирішення основного філософського питання.

Основне́ пита́ння філосо́фії — термін марксизму; питання про первинність ідеї або матерії.

Ставлячи це питання, діалектичний матеріалізм вирішує його однозначно на користь первинності матерії. Відповідно, марксизм поділяє всю попередню філософську думку на дві основні течії: матеріалізм та ідеалізм. У стародавні часи розглядали і зворотну сторону основного питання філософії: «Чи можна пізнати світ?» Відповідно, хто ствердно відповідав на цей запит — називались гностиками, хто спростовував можливість пізнання існуючого — називались агностиками. Суть основного питання філософії – питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму.Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимии, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно зматеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний. Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний.Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і спри-йняттів, породження органів чуття.