2.2. Особливості ігрової діяльності дошкільників із зпр психогеного генезу.

Аналіз спостереження за дітьми дошкільного віку із ЗПР психогеного генезу. Спостереження проводилось у звичайній для дітей обстановці групової кімнати з веденням фотозапису поведінки, діалогів, виконуємих ролей і т.п. у чотирьох групах для дітей із ЗПР: I група-4 дитини із ЗПР психогеного генезу, II-3, III-5, IV-3 дитини.

Стенограма спостереження у першій групі

Діти повертаються у групову кімнату після музичного заняття. Вихователь звердається до дітей: «Діти, тепер можете пограти за власним бажанням». Діти розходяться по кімнаті і починають грати по одинці або об’єднуючись у підгрупи. Чотири хлопчики об’єднуються для спільної гри. Один із них достає із обох кишень штанів п’ять маленьких фігурок чоловічків із гри LEGO і мовчки роздає по одній товаришам, дві залишає собі. Хлопці сідають на килим і починають грати кожен із своєю іграшкою, не взаємодіючи між собою і не використовуючи інші іграшки. Дослідник запитує кожного: «Ким є твій чоловічок і що він робить?» Один відповів, що це поліцейський і він летить на іншу планету. Другий, почувши цю відповідь, сказав, що в нього теж поліцейський тільки він летить до магазину, два інших відповіли, що іх человічки просто тут ходять.

Стенограма спостереження у другій групі

Після заняття з малювання вихователь пропонує дітям пограти. Три хлопчики починають грати на килимі дерев’яними кубиками кожен сам по собі: один багаторазово будував, руйнував і знову будував башню, інший перекладав кубики із коробки у коробку, потім висипав іх і знову складав, а третій «возив» кубик-«машину» по ковдрі. На запитання дослідника: «Це в тебе машина їздить?», відповів: «Ні! Це не машина, бо кубики не їздять!»

Стенограма спостереженя в третій групі

Три дівчинки після пропозиції пограти взяли кожна по ляльці. Одна сіла у куточок і почала багаторазово роздягати і одягати ляльку, друга поклала свою ляльку у візочок і весь час возила її по групі, іноді нахиляясь над нею и щось там поправляла, третя взяла ляльку і деякий час просто колихала її потім теж поклала її у візочок і почала возити по групі. Два хлопчики взяли по іграшковій машині і весь час возили їх по ковдрі не виконуючи ніяких інших ігрових дій.

Стенограма спостереження в четвертій групі

У цій групі три хлопчика із ЗПР психогеного генезу. Два з них об’єдналися для сумісної гри поруч із крупним будівельним матеріалом і почали будувати велику вежу з двох башт, інколи обмінюючись фразами: «А моя башта вища », «Ну і хай, зате моя не впаде», «У моїй башті живе людина-павук», «А в моїй Шрек» і т.п. А третій хлопчик спостерігав за грою товарищів, розглядаючи їх башти то з однієї, то з іншої сторони, та інколи промовляв: «А цей кубик криво стоїть і твоя башта зараз впаде»

Таким чином, діти із ЗПР психогеного генезу без допомоги дорослого не змогли об’єднатися для сумісної гри, тому в них не було потреби у розподілі ролей; зміст ігор дітей був бідним і схожим; ігрові діі одноманітні та маніпулятивні (лялькові чоловічки або літали або ходили, ляльок одноманітно або роздягали та одягали, або катали у візочку і т.п.); будь-які атрибути та предмени-замінники не використовувались. За вітсутністю спільної гри правила не обговорювались, необхідності в їх виконанні не було. Враховуючи всі особливості ігрової діяльності детей із затримкою психічного розвитку психогеного генезу можна зробити висновок, що їх активності в грі відповідає 3 балам тобто низькому рівню.

Ігрові уподобання дошкільників досліджувалися за допомогою методики Г. Урунтаєвої, Ю. Афонькиної «Вивчення ігрових вподобань».

За результатами досліджень ігрових вподобань дошкільників із ЗПР психогенного типу можна зробити наступні висновки: всі без винятку респонденти відповіли, що люблять грати, 53% з них люблять грати вдома, 40% – у дитячому садку та 8% – на прогулянці.

На питання «В які ігри ти граєш?» 45% респонденти відповідали, що люблять грати машинками та м’ячем, 40% – що їм подобається конструювати та грати із м’якими іграшками, 5% відповіли, що люблять грати з ляльками.

На питання «Що ти робиш в іграх?» респонденти не давали чіткої відповіді. Більшість дітей або не відповідала, або опускала голову, та потискувала плечима, 30% – відповідали, що вони або мама для ляльки, або водій в машині. Коли дослідник запитував дітей про їх іграшки, 45% говорили, що в них багато машин, пістолетів, ляльок, 35%, що в них є конструктор, м’які іграшки, м’яч та супергерої, 10% казали про настольні ігри, в які вони грають з батьками.

Думки респондентів з приводу питання «З ким ти найчастіше граєш і чому?» теж розділились 60% – відповіли, що дуже люблять грати зі своїми членами родини (братами чи сестрами, татом, мамою та бабусею), але не пояснювали чому саме люблять, 40% – говорили, що грають зі своїми друзями в групі та на дворі, тому що з ними завжди весело і можна бігати.

Таким чином в ході дослідження виявилося, що діти практично не використовують професійні сюжети ігор. Помітно, що у дітей швидко згасає інтерес до гри: вони починають і не закінчують одну гру, беруться за іншу. Часто діти не здатні дотримуватися самостійно правило гри, володіти своєю поведінкою, стримувати свої безпосередні бажання. Через бідність і примітивністі гри у дітей не формується комунікативне спілкування. Дошкільникі, які не вміють грати, не можуть змістовно спілкуватися, вони не здатні до спільної діяльності, не цікавляться потребами і проблемами однолітків.

Враховуючи особливості затримки психічного розвитку психогеного генезу, можна пояснити відсутність у досліджуваних респондентів комунікативної спрямованості поведінки у грі, значну обмеженість потреби у спілкувані та ігрової мотиваціі до сюжетно-рольової гри. Для формування соціальних навичок та збагачення ігрового досвіду дітей обов’язковим є керівництво ігровою діяльністю з боку дорослого.