Технологія колективного способу навчання
Методичний посібник «Технологія колективного способу навчання»
Укладач:
ст. гр. ПОа-09-1, ХНУ Б.В. Кацюрина
Хмельницький 2013
Зміст
Вступ
1- Історія технології колективного способу навчання…………
2- Застосування методу Ривіна у шкільних навчальних заняттях…..
3- Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.
4 – Основні моменти методики Рівіна
5 - Зауваження по основних моментах методики
6 - Питання та відповіді
7 – Приклад лабораторної роботи колективного способу навчання
Вступ
Колективний спосіб навчання — організаційна структура начально-творчого процесу, в якій переважає форма організації навчання в парах змінного складу. Така форма організації надає можливість працювати колективно, співробітничати, і в той же час, формує самостійність мислення, розвиває мову та інші індивідуальні здібності учнів, одночасно підвищуючи якість знань, умінь та навичок. Протягом чотирьох останніх десятиліть у педагогічній науці розробляється теорія про колективні способи навчання, що утілила дореволюційний досвід вітчизняного педагога Олександра Григоровича Ривіна. Крім колективних занятьу динамічни хпарах змінного складу педагог застосовув полівіковий і різнорівневий за підготовкою склад навчальнихгруп. Навчально-виховний процес здійснювався на основі самоуправління з урахуванням перших двох факторів.
Крім терміну «колективний спосіб навчання» використовуються такі
назви навчально-творчого процесу:
колективне взаємонавчання
різновікове взаємонавчання
методика О. Г. Ривіна
работа учнів у парах зміного складу
організований діалог
сполучний діалог
Історія технології колективного способу навчання
Історично першим досвідом роботи О. Г. Ривіна, про який є офіційна згадка, була його вчительська діяльність у 1918 році в містечку Корнин Житомирської області. О. Г. Ривін зібрав за ініціативою батьків шість, а згодом біля сорока підлітків від 11 до 16 років різного рівня підготовки та став їх навчати по-новому. Діти по черзі працювали один з одним то я в якості вчителя, то в якості учня. Перші 2—3 тижні О. Г. Ривін сам визначав, кому над якою темою і з ким працювати. Пізніше ці функції перейшли до старших учнів. Поступово учні самі вирішували з ким, над чим і які питання вивчати наступними. Оскільки в групі були діти різного віку, забезпечувалась безперервна передача знань від вчителя-керівника до його безпосередніх помічників і далі до все менш підготованих учнів. У разі потреби, О. Г. Ривін давав учням додаткову інформацію особисто. Відносно легко в колективі налагодилось самоуправління. Старші учні були не лише вчителями молодших, а й вихователями, керівниками, помічниками педагога. Новий матеріал, в основному, вивчався парою учнів, або самостійно сильним учнем. Майже для всіх навчальних предметів О. Ривін розробив методику поабзацного опрацювання статей чи текстів.За якістю знань слідкували дуже ретельно. Учні були привчені змушувати іспитованого повторно вивчати теорему по підручникута ще декілька разів розповідати, чи доказувати її напарникам, коли той допускав малі неточності, помилки. По закінченню вивчення теми, чи блоку завдань, учні виступали з доповіддю перед невеликою групою для того, щоб не переривати роботу в парах у решти учнів. Вечорами учні з доповідями виступали перед батьками. Траплялось їм виступати в інших селах.
Школа в Корнині проіснувала десять місяців.
Застосування методу Ривіна у шкільних навчальних заняттях
Дещо іншим шляхом у розвитку ідей свого вчителя пішов Віталій Кузьмич Дяченко — доктор педагогічних наук, професор Красноярського педагогічного університету. Віталій Кузьмич працював над механізмом використання методу Рівіна в навчальних заняттях у школі. Ним запропоновано концепцію колективного способу навчання. З 1984 року Красноярськ став центром руху педагогів, захоплених практичною реалізацією ідей Ривіна, в якому діяло дві групи педагогів-методистів під керівництвом В. К. Дяченка, що втілювали взаємонавчання в сучасну педагогічну практику. Близько 20 шкіл здійснювали експериментальну роботу з організації навчального процесу на основі ідей колективного способу навчання. У декількох з них вдалося перейти від епізодичного використання механізму змінних пар до організації в експериментальному режимі цілісного навчального процесу практично в повній вертикалі загальноосвітньої школи. До експерименту підключилися педагоги з інших міст Росії та колишніх країн СРСР, було створено Асоціацію педагогів з розповсюдження колективного способу навчання, друк методичних посібників, видання Віснику та Журналу «Колективний спосіб навчання». Другим центром активного розвитку ідей Ривіна з 1986 року став Ленінград, де було прочитано цикл лекцій про метод Ривіна та теорію В. Дяченка, організовано міський семінар з проблем колективного способу навчання. Учасники семінару створили декілька оригінальних методик для роботи в змінних парах на різному навчальному матеріалі, з варіативними формами подання навчального матеріалу учням, розробили класифікації методик колективної організаційної форми.
Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.
Основні технологічні етапи:
Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал ділиться на 3—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.
Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший слідкує за підручником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.
Практикується паралельна робота з інформа цією за іншими джерелами (хрестоматія, підручник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погоджена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.
У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викладом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацю вання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.
Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.
Формуються малі групи (4—6 осіб); обирається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.