17.2. Діагностика імпотенції бугаів

Імпотенція (від сл. іт - иі.роїєпію - сильний, могутній, здатний) -патологія від­творної здатності, що проявляється у самців розладами парування (парувальна імпо­тенція) чи неможливістю запліднення (запліднювальна імпотенція).

Під парувальною імпотенцією (ітроіепиа соеипсіі) розуміють нездатність самця здійснити статевий акт у зв'язку з ураженням у нього органів парування (статевого члена і крайньої плоті). Ця імпотенція може бути уродженою та набутою, тоді як за­пліднювальна імпотенція (ітроіепііа ^епегапаЧ) є проявом розладів сперміогенезу чи патології додаткових статевих залоз. Вона також може бути уродженою і набутою.

Парувальна імпотенція

Уроджені та спадково обумовлені аномалії розвитку статевих органів

Гіпоплазія статевого члена (пеніса) - (пуро ~ малий, ріазіа ~ утворення) - змен­шення прутня, що виникає за генетичних причин. Найчастіше він буває укорочений, меншої товщини і знаходиться у глибині препуційного мішка.

Симптоми. При рефлексологічному дослідженні молодого бугая виявляється, що він проявляє локомоторний та обіймальний рефлекси, але ерекція статевого члена проявляється слабо, він не виводиться з препуційного мішка. Під час парування спер­ма виділяється у препуціальпий мішок і витікає із нього на тіло самки.

Діагноз обґрунтовують за даними клінічного спостереження і дослідження. При блокаді нервів за І. 1. Вороніним пеніс не можна витягнути за межі препуціального мішка.

У жеребчиків захворювання виявляють у перші місяці теля народження за озна­ками виділення сечі в препуціальний мішок, у інших самців™ при статевому дозрі­ванні за відсутністю парувального рефлексу

Таких самців вибраковують і не використовують як плідників.

Гіпоспадія - (пуро ~ малий, храсііоп - отвір) - такий ступінь гіпоплазії, при якій деформується уретра і її зовнішній отвір відкривається у глибині прутня або уретра має декілька отворів. Часто гіпоспадія супроводжується недорозвитком печеристих тіл прутня.

У лошат таку патологію можна виявити у перші дні після народження за виділен­ням сечі із декількох отворів уретри.

У бугаїв зовнішній отвір уретри може находитись в ділянці калитки або проме­жини (І. І. Воронш).

Симптоми. На голівці прутня відсутній отвір уретри і сеча виділяється з його гли­бини, або вона виділяється із декількох отворів, що є на голівці прутня. За гіпоплазії печеристих тіл рефлекс ерекції слабо виражений.

Діагноз ставлять за ознаками, що виявляють при спостереженні за актом сечови­ділення і при клінічному дослідженні прутня. При відкритті уретри у глибині прутня сеча може накопичуватись по його продовженню. Такі хворі тварини не використову­ються як плідники і підлягають вибракуванню.

Кровотеча з верхівки статевого члена. Захворювання можна виявити у всіх свійських самців, але найчастіше у жеребців, бугайців та псів як уроджену аномалію статевого члена.

Симптоми. На голівці прутня, збоку від уретри, є отвір нориці, краї якої оточені обручеподібним розростанням грануляцій, що мають червонувато-синє забарвлення. Під час ерекції, коли порожнини кавернозних тіл наповнені кров'ю, із отвору тонкою цівкою або краплями виділяється кров.

Діагноз ставлять за результатами клінічного дослідження. При анестезії прутня (за 1.1. Магдою) його можна витягнути із препуція і підтвердити наявність нориці введенням гудзикоподібного зонда. При цьому через норицю кавернозні порожнини прутня наповнюються кров'ю.

Лікування. Захворювання не є загрозою для здоров'я тварини, але використовува­ти її для отримання сперми і природного осімсніння недоцільно.

Отвір нориці можна припікати електричним катетером, що має форму голки. Дисфункція ретракторних м'язів статевого члена. Де Грот і Нуманс (1969) та Т. Шнюкшта (1969) реєстрували цю патологію у бугаїв. Причини її не з'ясовані.

Основний симптом- спазм ретракторних м'язів статевого члена під час садки. що проявляється неповним його виведенням з препуційного мішка. Оскільки хвороба спостерігається у молодих бугаїв, то її можна вважати тимчасовим розладом функції' м'язів. Якість сперми при цьому не порушується. І. І. Вороній (1979) рекомендує ви­браковувати таких бугаїв, оскільки хвороба передається за спадковістю.

Гвинтоподібне викривлен­ня прутня (штопороподібний пеніс). Описано у бугаїв (Фітц-гсральд, 1963; Ешдовн і Коомбс, 1967, 1968; Уолкср, 1964; Уітсель, 1969) і проявляється тіль­ки під час ерекції.

Причини. Хвороба переда­сться за спадковістю або є на­слідком недорозвитку печерис­тих тіл прутня, вісцерального листка пренуційного мішка, голівки пеніса, його травми з утворенням гематоми.

Симптоми. Під час ерекції при природному паруванні кін­цева частина прутня повертаєть­ся навколо поздовжньої осі проти годинникової стрілки, що заважає його ввсдсню у статеву щілину.

Лікування полягає у нама­ганні зафіксувати голівку прут­ня так, щоб вона не оберталась. Оперативне втручання мало­ефективне (І. 1. Вороній).

Зрощення прутня з препу-ційним мішком. Персистуюча вуздечка прутня. Захворюван­ня зустрічається у самців усіх свійських тварин.

Причини остаточно не з'ясовані.

Симптоми. Складка, що з'єднує тіло або голівку прутня з препуційним мішком, заважає виведенню його і сприяє накопиченню сечі в спермі та порожнині препуцій-ного мішка. У псів у препуційному мішку накопичується смсгма, що сприяє виник­ненню баланопоститу.

Вуздечка прутня може бути широкою і з'єднувати все тіло його з препуційним мішком або вузькою, що прикріпляється до певної ділянки прутня. У частини самців вона має вигляд сполучнотканинної складки, що вільно звисає з тіла прутня. Дрібні складки не є перешкодою для отримання сперми і при паруванні тварин. Вільно зви­саючу складку слизової оболонки необхідно диференціювати від папіломи, а у псів -від псревивної венеричної саркоми (рис. 164).

Рис. 164. Переметуючі вуздечки:

А звичайна вуздечка; Б срсктильїш; В- фіброзна персистируюча вуздечка; Г- зв'язуюча вуздечка (а частково вв'язуюча вуздечка; о- викривлення статевого члена при ерекції; в - частково зв'язуюча вуздечка, ускладнена виразкою і розвитком в її товщі фіброзної ткани­ми; ,' - суцільна зв'язуюча вуздечка.

Діагноз обґрунтовується даними клінічного дослідження самців і статевого члена, виведеного із препуційного мішка.

Лікування. Персистуючу зв'язку розсікають, а вільно звисаючі складки, якщо вони є перешкодою для використання плідників, - відсікають. Маніпуляцію виконують на вивільненому з препуційного мішка прутні. Великі складки від'єднують і розсікають після інфільтраційної анестезії її основи. Швів не накладають, а кровоносні судини торзують. При необхідності вводять у порожнину препуційного мішка антисептичну мазь або антибіотики на 0,25 %-му розчині новокаїну.

Набуті захворювання статевих органів

Механічні пошкодження. Серед набутих механічних пошкоджень статевих ор­ганів самців найчастіше реєструються різної етіології травми препуційного мішка прутня і калитки. Ступінь пошкодження тканини залежить від форми і напрямку сили діючого предмета.

У ділянці травми, що є "місцем найменшої резистенції" (іост тіпогез гешіепііо) дуже часто виникають гострі запальні процеси (абсцес, флегмона).

За локалізацією механічні пошкодження препуційного мішка ділять на екстрапре-пуційні - коли пошкодження наносяться з боку шкірно-фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційш - коли ці пошкодження здійснюються з середини препуційного мішка \ ретропрепуційні - коли пошкоджується статевий член та навколишні щодо нього тка­нини препуційного мішка. Ці пошкодження бувають закритими і відкритими.

До екстрапрепуцінних пошкоджень відносять удари, рани крайньої плоті (поверх­неві, глибокі і проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті (рис. 165).

До інтрапрепуційних пошкоджень відносять рани статевого члена та листків пре­пуційного мішка (забиті, рвані та різані).

До ретропрепу цінних пошкоджень відносять розриви статевого члена (з пору­шенням цілісності білкової оболонки та крововиливами з утворенням гематоми); ви­вертання препуційного мішка (вихід його парієтального листка назовні з можливими по­шкодженнями, тріщинами, сад­нами, синцями, запаленнями); випадання препуційного мішка (коли препуційннй мішок, що випав, не може повернутися у вихідне положення); запалення препуційного мішка (акропостит та баланопостит); фімоз, парафімоз.

Рани стінки препуційного мітка. Залежно від причині: рани можуть бути колоті, різа-

.

Рис. 165. Схема будови препуція (за 1.1. Вороніним):

1 шкіра; 2 - поверхнева фасція; 3 - листки внутрішньої фасції; 4 -глибока фасція крайньої плоті; 5 - паріггальний листок прспуційного мішка; а - препуційний отвір; б - прутень.

ні, кусані з широкою і вузькою зоною ураження тканин, а за глибиною - поверхневі, глибокі і проникаючі, рвані і клаптеві.

Причини: пошкодження препуція гострими предметами стійл і станків, пнями, кусками металу, укуси, удари рогами, копитами.

Симптоми. У більшості випадків рани характеризуються болючістю, кровотечею і зя­янням. На 2-3-й день виникає набряк тканин, що може розповсюджуватися за межі рани. Діагноз. Характерним симптомом для встановлення діагнозу є кровотеча. Наявність проникаючих ран підтверджується зондуванням, яке виконують після знеболення.

Лікування, При лікуванні поверхневих і глибоких ран застосовується хірургічна обробка ран з частковим висіканням тканин. Після хірургічної обробки рану зашива­ють глухим швом. Проникаючі рани в порожнину препуційного мішка після хірургіч­ної обробки з повним або частковим висіченням тканин зашивають двоповерховими швами - на слизову оболонку із захопленням стінки рани і на шкіру.

Прогноз - благополучний, оскільки в багатьох випадках рани загоюються без ускладнень.

Забій (сопііто) виникає переважно під дією тупих предметів: ударів рогами, ко­питами, при доланні перешкод, бар'єрів, падінні, тривалому стисканні повалом, при взятті сперми на чучело.

Симптоми: розлитий крововилив у тканини, почервоніння або посиніння ділянки травми, набряк, біль, зменшення отвору препуційного мішка,

При травмі з глибоким ураженням тканин може утворитися набряк слизової обо­лонки. Залежно від сили удару і форми предмета набряк на 2-3-й день може розповсю­джуватись аж до калитки. Загальний стан самця пригнічений, він не лягає, сечовиді­лення затруднене і болісне. При сильних ударах може пошкоджуватися статевий член.

Діагноз ставиться за характерними ознаками з врахуванням анамнестичних даних.

Прогноз - обережний.

Лікування - симптоматичне і скероване на профілактику гнійного запалення. Хво­рих тварин заганяють у чистий станок з м'якою підлогою. Ділянку травми вистрига­ють, очищають від механічних забруднень, обробляють спиртовим розчином йоду, ссптонсксом або куб ато лом.

Тканини інфільтрують 0,25 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.

Гематома стінки препуційного мішка виникає при розривах краніальної гілки зовнішньої соромітної артерії або вени.

Симптоми. Зразу ж після забиття утворюється округлої форми з чітко виражени­ми краями набряк. При пальпації його в перші дні відчувається флуктуація, з третього дня - крепітація. Ділянка травми болюча, гаряча. Набряк може випинатися в порож­нину препуційного мішка і заважати виведенню статевого члена.

Діагноз ставлять з урахуванням часу утворення набряку після травми. Витікання крові з голки при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. Ділянку травми вистригають, обробляють асептичним розчином (спир­товий розчин йоду, іхтіол, стептонекс, кубатол). При можливості в перші години і дні

Рис. 166. Екстрапрепуційні пошкодження пренуція (за 1.1. Вороніним):

а- абсцес крайньої плоті; б- вигляд крайньої плоті після ліквідації абсцесу; в - фіброз крайньої плоті; г- гематома крайньої плоті

застосовують холод, а третьо­го дня - тепло. На 4-5-й день гематому розтинають, згустки фібрину видаляють, раму за­лишають відкритою. При необ­хідності депонують антибіоти­ки і сульфаніламіди.

Абсцес - гостре гнійне запалення тканин препуційного мітка з утворенням по­рожнини, наповненої гноєм і обмеженої піогепною оболон­кою. Реєструється у самців усіх видів свійських тварин (рис. 166).

Причіпні: колоті рани, забої з розчавлюванням тканин і на­ступним інфікуванням збудни­ками гнійної інфекції: стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою.

Симптоми. У стінці препуційного мішка протягом 3-5-ти днів виникає спочатку розлитий набряк тканин, що з часом набуває круглої форми. Він гарячий, болючий із накопиченням гною, при пальпації відчувається флуктуація. Виведення прутня ви­кликає біль. При значному об'ємі абсцесу сеча виділяється з порожнини препуція краплинами.

Діагноз обґрунтовується клінічними ознаками з врахуванням даних анамнезу. На­явність гною при пункції набряку підтверджує діагноз.

Лікування. В перші дні після нанесення рани - хірургічна обробка. В усіх випад­ках ефективна коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. При утворенні порож­нини проводять розтин абсцесу з евакуацією гною і пухким дренуванням емульсією синтоміциновою або Вишневського.

Флегмона- гостре, гнійне, розлите запалення пухкої сполучної тканини стінки препуційного мішка. Спостерігається у всіх самців.

Причини: забої і рани з широким пошкодженням тканин і інфіковані збудниками гнійної інфекції.

Симптоми: дифузний набряк тканин стінки препуційного мішка, інколи — з ура­женням слизової оболонки. Виведення прутня затруднене, болісне. Набряк гарячий, тканини ущільнені, болісні. На 5-7-й день появляються фокуси абсцедування, загаль­ний стан тварини покращується, біль зменшується.

Статевий член не можна вивести з препуційпого мішка. Сеча виділяється в по­рожнину препуційного мішка, застоюється, подразнює слизову оболонку, що супрово­джується пригніченням загального стану з підвищенням загальної температури тіла.

Рис. 166. Екстрапрепуційні пошкодження пренуція (за 1.1. Вороніним):

а- абсцес крайньої плоті; б- вигляд крайньої плоті після ліквідації абсцесу; в - фіброз крайньої плоті; г- гематома крайньої плоті

У кнурів флегмону препуція необхідно диференціювати від наповнення сечею ампулоподібного розширення препуційного мішка, що не болісне і при натисканні "зменшується в об'ємі внаслідок випорожнення. Діагноз ставиться за характерними симптомами.

Лікування. Коротка новокаїнова блокада, тепло, іхтіолова мазь або емульсія Ви-ІІІнсвського місцеве. Утворені абсцеси розтинають,

Постиг (рохїііія) - запалення крайньої плоті. Зареєстроване у всіх самців, але час­тіше виникає у бугаїв, кнурів і псів.

Етіологія. Накопичення в прспуційному мішку сперми і затримання сечі є осно­вними причинами ноститу. Сприяють виникненню захворювання анатомічні особли­вості препуційного мішка: довгий і вузький у бугаїв, наявність дивертикула у кнурів, вузький отвір у псів. Атрофія прутия і фімоз, особливо у жеребців, теж сприяють накопиченню сперми в прспуційному мішку. При себореї, що супроводжується інтен­сивним виділенням смсгми та подразненням слизової оболонки сечовим піском, теж може виникати постиг.

Патогенез. Забруднення препуційного мішка збудниками гнійної інфекції (мікро­би, віруси, гриби) сприяє гнійно-гнильному розвитку накопичених там субстратів, а утворені в результаті цього продукти подразнюють слизову оболонку і викликають запальні процеси.

Особливості запального процесу в препуційному мішку полягають в тому, що в його перебігу звужується отвір препуційного мішка і затримується виділення еякуляту, роз­вивається запалення голівки прутия. Утворені виразки слизової оболонки ятряться, роз­ростаються гранулярні клітини. При загоюванні утворюються рубці слизової оболонки, звужується отвір препуційного мішка, що веде до виникнення фімозу (І. С. Черненко). У бугаїв, при локалізації запального процесу в ділянці отвору препуційного міш­ка, набрякає стінка отвору і внаслідок реакції м'язів шкіра завертається в порожнину мішка, а її довгі волоски додатково подразнюють слизову оболонку не тільки препу­ційного мішка, а і голівку пеніса.

Симптоми: набряк стінки препуцію, особливо навколо отвору, виділення гнійно­го ексудату з отвору препуційного мішка, подразнення слизової оболонки, біль при пальпації стінки препуційного мішка, затрудненс виведення прутня, порушення ста­тевих рефлексів, виділення сечі в препуційний мішок, звідки вона витікає крапли­нами, переповнення сечового міхура, наповнення ексудатом і сечею дивертикула у кнурів, утворення виразок на слизовій оболонці.

Діагноз. Ознаки захворювання дають можливість безпомилково ставити діагноз. Постиг необхідно диференціювати від трихомонозу і кампілобактеріозу. У псів виді­ляється гнійний ексудат зеленуватого відгінку, на набряклій слизовій оболонці видно 'збільшені лімфатичні фолікули і виразки, розмірами як горошина.

Лікування хворих тварин передбачає утримання їх у чистих і сухих стійлах; са­кральну епідуральну анестезію або блокаду за І. І. Магдою (у жеребця), за 1.1. Воро-иіпим (у бугая); механічне очищення препуційного мішка і його отвору; виведення статевого члена із препуційного мішка; обробку препуційного мішка і статевого члена асеп­тичними речовинами (стакри-дин лактату 1 : 5 000, калію пер­манганат 1 : 5 000, фурациліну 1 : 1 000), розчином антибіоти­ків на 0,25 %-му розчині ново­каїну; змащування виразки сли­зової оболонки йод-гліцсрином, коротку новокаїнову блокаду ділянки запалення; введення у порожнину препуційного міш­ка мазей іхтіолової, стрсптоци-дової, емульсії синтоміцинової. Вишневського; припікання ви­разок бриліантовим зеленим.

Баланопостит (Ьаіапорох-Шіії) — запалення слизової обо­лонки препуція та голівки ста­тевого члена.

Етіологія, У більшості ви­падків баланопостит виникає як ускладнення тривалого періоду поститу.

Характерним симптомо.\ І захворювання є набряк слизо­вої оболонки голівки прутня і крайньої плоті з виділенням еякуляту, злинання волосся, за-труднсння виведення статевого члена при сечовиділенні і галь­мування статевих рефлексів. Залежно від виду збудника, який є причиною запалення і ступеня ураження слизової оболонки, перебіг запального процесу може характе­ризуватися значним виділенням фібрину, утворенням виразок і некрозом слизове: оболонки.

При хронічному перебігу хвороби внаслідок розростання сполучної тканини стін­ка препуційного мішка потовщується.

В окремих випадках виникає загальне пригнічення тварин, підвищується темпе­ратура тіла.

Лікування - таке ж, як при поститі.

Рис. 168. Гангре­нозний баланопос-тит у барана (за Л. І. Целіщсвим).

Фімоз (ріїітохія) - цс вроджена вада розвитку або набуте захворювання, що характеризується звуженням отвору прспу-ційного мішка. Може бути у всіх самців свійських тварин і про­являтися неможливістю виведення статевого члена із прспуцій-ного мішка.

Етіологія. Набутий фімоз виникає на ґрунті акропоститу і баланопоститу, загоювання ран препуція із звуженням його отвору внаслідок утворення рубців.

У пса уроджений фімоз може виникати при гіпоплазії прутня з різким звуженням отвору препуція (Г М. Калиновеький).

Груба травма голівки прутня, що виникає при доланні пере­шкод, падінні, ударах тупими предметами, а також пухлини теж супроводжуються фімозом.

Неминучим є виникнення фімозу після ампутації прутня, що найчастіше буває у жеребців.

Діагноз. Звужений отвір препуція, накопичення сечі в його

порожнині, збільшення голівки і наявність вуздечки прутня - основні ознаки, за яки­ми обґрунтовують діагноз. Неможливість вивести статевий член після блокади за І. І. Вороніним підтверджує правильність діагнозу.

Лікування. Консервативне - масаж отвору препуція - не завжди дає позитивний результат тому основним є оперативне лікування: після підготовки операційного поля і санації прспуційного мішка та інфільтраційної анестезії розрізають звуже­не кільце отвору препуція або роблять повздовжні розрізи його вентральної стінки. Якщо такі маніпуляції не дають бажаного результату, то розсікають нижню стінку мішка препуція, починаючи з його отвору. Рани зашивають, з'єднуючи шкіру з сли­зовою оболонкою.

Післяопераційне лікування. Змащування ран антисептичними мазями, емульсіями або аерозольними препаратами.

Парафімоз (рш-асігітохіх) - защемлення голівки виведеного статевого члена або його тіла після травми чи внаслідок утворення гематоми, що унеможливлює його зво­ротне втягування у прспуційний мішок, називають парафімозом. Найчастіше парафі-моз спостерігається у жеребців, рідше - у бугаїв і псів.

Етіологія. Набряк внутрішнього листка препуційного мішка, що виникає най­частіше після травми прутня, є основною причиною виникнення захворювання. На 5-7-й день від часу виникнення захворювання сполучна тканина прспуційного мішка розростається і утворює манжетоподібнс ущільнення, що охоплює тіло прутня і під­вищується над його поверхнею. Частина прутня, що звисає нижче "манжетки", набря­кає, на голівці його утворюються тріщини, з яких витікає лімфа (рис. 169).

Подібні ознаки виникають у бугаїв при вивертанні препуційного мішка. Часто причиною захворювання у бугаїв та псів є окутування і защемлення прутня довгими волосками препуція.

Рис. 169. Набряк внутрішнього пре-пуційного листка при парафімозі (за 1.1. Вороніним).

Описані випадки защемлення прутня у жеребців гумовим кільцем від штучної вагіни, що сповзло на поніс при отриманні сперми.

Симптоми. Статевий член звисає, само­стійно і рефлекторно не втягується у ире-пуційпий мішок. Протягом 3-х днів виникає значний набряк певної ділянки внутрішньо­го листка прспуція, що циркулярне охоплює прутень. Звисаюча частина псніса холодна, щільна, малоболісна, на ній утворюють­ся шкоринки засохлої лімфи. Протягом 2-х тижнів наступає склероз манжстоподібного потовщення, на тілі прутня утворюються ви­разки. Звисаюча його частина травмується до підлоги, стійла, підстилки, а зимою може на­ступати відморожування.

Постановка діагнозу легка і не вимагає особливих досліджень.

Лікування. У свіжих випадках, в перші 2-3 дні застосовують холодні компреси із в'я­жучих. Набряк внутрішнього препуційного

листка знімають застосуванням в'яжучих речовин (танін, буровеька рідина) та асеп­тичних (при парафімозі) розчинів (етакридин лактат, фурацилін) і масажу, туге бин­тування еластичним бинтом дозволяє вправити статевий член у препуцій. Застосову­ють підтримуючий бандаж, для фіксації статевого члена до черева. Тривалий масаж випалої частини і стягування еластичним бинтом інколи дає можливість вправити статевий член у препуцій.

Після вправлення прутня у препуцій на його вхід накладають 2-3 вузлуваті шви. захоплюючи обидві складки препуційного мішка. Нитки швів залишають довгими, щоб можна було за них підтягувати препуцій і між швами вводити у препуційний мішок лікарські засоби.

Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату, то манжетоподібнс потовщення циркулярне висікають, рани зшивають вузлуватими швами, статевий член вправляють у препуцій, а на його отвір накладають 2-3 стібки перехресного або циркулярний шов.

У виключних випадках випалу частину прутня ампутують з уретротомією у ді­лянці промежини або без неї.

Вивертання препуційного мішка. Хворобу зареєстровано у бугаїв м'ясних по­рід. Внаслідок перерозвитку парієтального листка прспуція у них реєструють звисан­ня крайньої плоті під час отримання сперми, дефекації та сечовиділення.

Рис. 170. Фіксація випадаючого лист­ка преііуція (за І. І. Вороніним):

1 - шкіра; 2 - внутрішня стінка прспуція; 3 - про пуціальний мішок; 4 - хід нитки шва, фіксуючого випадаючий листок препуція.

Симптоми. З отвору препуція випадає циркулярна складка слизової оболонки до­вжиною 10-1.2см. Постійне випадіння пре-Ііуційного мішка сприяє забрудненню його, травмуванню, розвитку запального процесу. Додатковим фактором, що ускладнює перебіг захворювання, є подразнення сечею і пере­хід запалення у хронічну форму з розвитком фіброзної сполучної тканини, що мас кільце­подібну форму. Так виникає випадіння прс-пуцінного мішка.

Лікування. На початку захворювання вда­ється припинити розвиток гострого запально­го процесу консервативним лікуванням (меха­нічна очистка, коротка новокаїнова блокада, розчини асептичних і зв'язуючих речовин) і перехід хвороби у хронічну форму з роз­витком фіброзної тканини. Випалу частину

вправляють, фіксують провізорними швами (рис. 170) на один два тижні. При необ­хідності випаиу частину видаляють.

Рани статевого члена. Найчастіше зустрічаються колоті, різані і кусані рани го­лівки прутня. Кусані рани тіла прутня у кнурів спостерігаються при утриманні їх в од­ному станку зі свиноматками, а рани голівки прутня у псів - при насильному роз'єд­нанні зкліщсних тварин під час природного парування (Г. М. Калиновський).

Причини. Гострі ріжучі і колючі предмети у підлозі та перегородках станків і стійл, укуси при скупченому утриманні і під час парування тварин.

Симптоми. Спостерігається крапельна кровотеча із препуційного мішка, згустки крові навколо отвору і на волосках препуційного мішка, наявність крові на підлозі стійла і на підстилці.

Діагноз. Локалізацію рани встановлюють при виведенні прутня із препуційного мішка. При рані тіла прутня згустки крові можуть накопичуватись у глибині препу­ційного мішка. Рани мають незначне зяяння. При травмуванні уретри із рани виді­ляється сеча.

Прогноз. Обережний, особливо при кусаних ранах тіла прутня. Як ускладнення може виникати фістула кавернозних тіл або уретри.

Лікування. При хірургічній обробці ран видаляють тільки мертві тканини і заши­вають рану швом. Рани тіла прутня без ушкодження уретри загоюються за вторинним натягом протягом 9-14-ти днів. Рани голівки прутня у псів після видалення сторонніх тіл і анестезії загоюються протягом 12-14-ти днів. У порожнину препуційного мішка вводять емульсію Вишнсвського, стрептоцидову або синтоміцинову.