16.2. Методика гінекологічного дослідження тварин

Дослідження поголів'я є надто складним процесом, який вимагає постійної у ваги, "їм, де про це забувають, де пускають його на самоплив, там постійно виникають роблеми з виробництвом продукції тваринництва. Тому стан відтворення поголів'я :овинен бути постійно в полі зору керівників аграрного сектора, фахівців-тваринни-:з. бо саме вони повинні керувати цим процесом.

Для контролю за станом відтворення поголів'я худоби, з'ясування причин неплід-іс'сті, її форм і різновидностей необхідно, перш за все, володіти даними про чисель-:::ть маточного поголів'я корів і телиць парувального віку, його зміни по роках, його : міологічний стан, патологічні зміни в їх організмі.

Основою гінекологічного дослідження повинна бути диспансеризація, як система ^ходів, спрямованих на своєчасне виявлення доклінічних і клінічних форм захворю-::нь тварин у післяродовий період, їх профілактики і лікування.

Гінекологічна диспансеризація не може підміняти комплексні організаційно-гос-подарські, зооінженерні і ветеринарні заходи з профілактики неплідності і яловості в господарстві чи па фермі; вона є лише складовою частиною цих заходів.

Гінекологічній диспансеризації підлягають: корови, у яких не проявився статевий цикл протягом першого місяця після завершення післяотсльного періоду; корови, у яких статевий цикл проявився у цей час, але вони не запліднились після першого осіменіння; телиці, у яких після досягнення фізіологічної зрілості протягом місяця не проявився статевий цикл і ті, у яких він проявляється часто, але вони не заплідню­ються. Проведенню гінекологічної диспансеризації передує аналіз даних акушерської диспансеризації.

Гінекологічне дослідження при проведенні диспансеризації складається із зби­рання анамнезу, об'єктивного клінічного (загального і спеціального) дослідження і лабораторного дослідження крові, виділень із матки, мазків-відбитків із піхви, соно-графії і при потребі інших досліджень.

Анамнестичні дані, їх цінність і об'єктивність залежить від спостережливості та відповідальності власників та закріплених за тваринами працівників. Дані такого опитування є підставою для побудови плану та схеми дослідження тварин, дають за­гальну уяву про ситуацію щодо розповсюдження неплідності, її форм і причин,

В анамнезі треба з'ясувати: стан обліку поголів'я тварин, його продуктивність. вікову, породну характеристику; можливі звернення за ветеринарною допомогою; умови утримання, догляду і експлуатації тварин; способи осіменіння тварин, прояви статевого циклу, його тривалість і ритмічність; наявність та розповсюдження масти­ту; перебіг вагітності, родів і післяродового періоду; частота і характер актів сечови­ділення і дефекації у досліджуваної тварини.

Клінічне дослідження дає можливість виявити комплекс симптомів для визна­чення діагнозу, перебігу захворювання, прогнозу і обґрунтування лікування. Воно складається із загального, зовнішнього і внутрішнього дослідження. Загальне дослі­дження тварини проводять у відповідності з прийнятою у клінічній практиці схемою Визначають загальний стан, температуру тіла, пульс і дихання, роботу передшлунків. реакцію тварин на пальпацію і перкусію печінки, нирок, легень, стан лімфатичних вузлів, (зокрема пахових і надвим'янних) та слизових оболонок.

Зовнішнє дослідження. Оглядають ділянку таза: положення хвоста, кінцівок, статевої щілини, характер виділень із неї, слідів ексудату на сідничних горбах і корені хвоста, а також слизові оболонки очей і піхви.

Внутрішнє дослідження неплідної тварини поділяється на піхвове і ректальне. Піхвове дослідження. Тварину фіксують у станку або в стійлі, підв'язують хвіст. обмивають шкіру зовнішніх статевих органів. Готують руки. Розкривши пальцям]: вульву, оглядають етап слизової оболонки присінку, ділянку клітора- їх колір, воло­гість, цілість, наявність крововиливів, висипів, ексудату.

Для дослідження стану слизової оболонки піхви і шийки матки користуються піх­вовим дзеркалом. Воно повинно бути стерильним і відповідати розмірам статевого апарату (для корів, телиць, овець, кобил, кіз, сук). Ретельно оглядають піхвову частин­ну шийки матки: положення, колір, величину складок.

Якщо цервікальний канал виявляється закритим і в ньому виявляють характер­ний для вагітності слизовий корок, вагінальнс дослідження припиняють і не прово­дять його більше аж до виключення вагітності ректальним способом.

У випадках необхідності установити консистенцію новоутворень, їх зміщення, бо­лісність окремих частин піхви, шийки матки. Застосовують пальпаторне дослідження ьнутрішніх статевих органів.

При необхідності відбирають проби ексудату або слизу, що виділяється з каналу —ІІйки матки, для лабораторного дослідження,

Ректальний метод дослідження. До цього часу у багатьох випадках дослідження статевих органів через пряму кишку є незамінним діагностичним методом, що дає можливість об'єктивно оцінити стан кожної ділянки матки, яєчників і яйцепроводів. При цьому визначають консистенцію тканин, реакцію на пальпацію і масаж, їх змі­щення, величину і форму, локалізацію.

У клінічно здорових корів шийка матки нагадує щільну еластичну трубку, що віль­но зміщується, не болюча при пальпації; роги матки розміщені у тазовій порожнині, рухливі, при пальпації відсутня флуктуація, їх стінки скорочуються, між ними добре виражена боріздка, яйцепроводи важко доступні для пальпації, яєчники рухливі, щіль­но-еластичні, кругло-овальної форми, у яких можуть бути фолікули або жовте тіло.

Будь-які відхилення від фізіологічних параметрів статевих органів, виявлені при ректальному дослідженні, зобов'язують ветеринарного фахівця ретельно оцінити :\. детально описати. При повторному дослідженні через 7-Ю днів треба порівняти о би два результати, визначити динаміку їх змін або постійність і остаточно врахувати як ознаки певного захворювання.

У складних випадках використовують додаткові спеціальні лабораторні методи досліджень, які дозволяють підтвердити клінічний діагноз, диференціювати функціо­нальні розлади і запальні процеси. Вони дають можливість остаточно діагностувати.

Лабораторні дослідження. Досить інформативними є результати досліджень крові, вмістимого матки, що виділяється із каналу шийки, мазків-відбитків виділень піхви, біоптату спдометрію, ендоскопії, сонографії. Вони дають можливість остаточ­но діагностувати стан геніталій.

Бактеріологічне дослідження. При підозрі на інфекційні та інвазійні ураження статевих органів обов'язково досліджують виділення із матки і абортовані плоди кампілобактеріоз, трихомоноз, бруцельоз). Дослідження крові та її сироватки дають можливість виявити стан обміну речовин в організмі хворих, їх неспецифічну резис­тентність, цитологічні зміни в ній при запальних процесах в матці.

Цитологічне дослідження мазків-відбитків. А. О. Манасян установив, що в маз­ках відбитках, забарвлених за Романовським - Гімзото, при підрахуванні 500 клітин лри гострому ендометриті у корів виявляють епітеліальні клітини середніх розмірів і сформовані; при хронічному - до 6 % без'ядерних, 55 % - великих, 1-6 % - деформованих і мало середніх; при кістозних змінах в яєчнику кількість епітеліальних клі­тин середнього розміру зростає до 43-68 %, малих і великих буває мало, а без'ядерні клітини відсутні. При персистентному жовтому тілі і кісті жовтого тіла клітинний склад мазків зрушений вправо.

За цитологічним складом мазків відбитків можна диференціювати стадії статево­го циклу.

Феномен кристалізації цервікального слизу (метод Папаніколау). У мазках слизу, що виділяється з каналу шийки матки корови, висушених на повітрі, утворю­ються кристали різної форми: під час тічки, напередодні овуляції вони нагадують за малюнком листок папороті; при тільності, коли в яєчнику функціонує жовте тіло і в крові домінує прогестерон, кристали мають деревоподібну розмиту форму.

Визначення стану інволюції матки за Катериновим. До 3-5 мл дистильованої води у пробірці додають одну краплю слизу із каналу шийки матки. Вмістиме про­бірки кип'ятять 1-2 хв.: при завершеній інволюції матки рідина в пробірці буває про­зорою, а при субінволюції матки - брудно-каламутна з сумішшю пластівців.

Експрес-методи діагностики ендометриту (проба за Н. А. Флегматовим). На предметному скельці змішують краплю сперми з однією краплею слизу із каналу шийки матки корови під час тічки. Змішані краплі накривають накривним скельцем: при ендометриті спермії аглютинуються і стають нерухомими.

Проба на сірковмісні амінокислоти (Г. М. Калиновський). В пробірку до ро­бочого розчину, що складається з 4 мл 0,5 %-го розчину оцтовокислого свинцю і 10 крапель 20 %-го розчину натрію їдкого, додають 0,5-1 мл тічкового слизу, взятого безпосередньо перед осіменінням корови. Пробірку легко струшуючи 2-3 хв., посту­пово нагрівають, не доводячи до кипіння. Потемніння рідини в пробірці і набуття нею коричневого або чорного забарвлення, свідчить про наявність в ній сірковмісних амінокислот, що утворюються і накопичуються в порожнині матки при хронічному ендометриті. Інтенсивність забарвлення залежить від концентрації сірковмісних амі­нокислот, абсорбованих муцинами слизу матки. При відсутності запального процесу в матці реагуюча суміш в пробірці не забарвлюється.

Проба осадження муцину (І. С. Нагорний). В пробірку до 4 мл 1 %-го розчи­ну оцтової кислоти або розчину етакридину лактату 1 : 100 додають 2 мл лохій. За нормального перебігу післяродового періоду при збовтуванні вмістимого пробірки утворюється компактний згусток муцину, а осаджувана рідина залишається прозо­рою. При гострому післяродовому ендометриті згусток розбивається і вся рідина стає каламутною.

Проба за В. С. Дюденком. У пробірку до 2 мл лохій або тічкового слизу додають 2 мл дистильованої води і 2 мл 20 %-го розчину трихлороцтової кислоти. Суміш змі­шують і фільтрують. До 2 мл фільтрату додають 0,5 мл азотної кислоти і кип'ятять 1 хвилину. Після охолодження до рідини додають 1,5 мл 33 %-го розчину гідроксиду натрію. При позитивній реакції вмістиме пробірки жовтіє і набуває зеленого відтінку - за незначного запального процесу, янтарного при катаральному, оранжевого -гнійно-катаральному ендометриті.

Наведені лабораторні дослідження найширше використовуються для діагностики стану матки у корів, їх можна застосовувати і у інших самиць. У неплідних свино­маток крім вагінального застосовують ректальний метод діагностики стану матки І яєчників (І. Г. Мороз).

Уроджена неплідність

Під уродженою неплідністю розуміють нездатність тварин до відтворення внаслі­док біологічної неповноцінності яйця, сперміїв, зиготи чи аномалій розвитку статевої системи, що виникли протягом внутрішньоутробного періоду.

Ця різновидність неплідності може бути наслідком помилок селекційної робо­ти, коли для покращення тварин невміло застосовують метод розведення в собі, гибрідизацію непоеднуваних видів (яка і корови, коней і мулів та ін.). При зустрі­чі яйця і сперміїв різних видів запліднення або не наступає, або вагітність пере­ривається. При схрещуванні кобили з ослом народжуються мули, які бувають не­плідними. Рідко мулиці вігітніють. Так само при схрещуванні жеребця з ослицею народжуються неплідні лошаки; при гібридизації бізона та корови вагітність може настати, але вона або переривається внаслідок водянки плідних оболонок, або ж народжуються неплідні самки.

Вади розвитку статевих органів зустрічаються у 3,9 % телиць, 2,3 % свинок і най­частіше проявляються у формі інфантилізму, фримартинізму та гермафродитизму.

Інфантилізм проявляється недорозвитком статевих органів та відсутністю стате­вих циклів у самок, що досягли віку статевої зрілості.

У таких самок яєчники значно зменьшені в об'ємі, до величини горошини, ріст та розвиток фолікулів тут не відбувається, вульва та піхва менших розмірів, що пере­шкоджає осіменінню.

Основною причиною інфантилізму є розлади в системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчника - матка. Частою причиною цієї патології, так званого кормового інфантилізму, є неповноцінна годівля тільних корів і вирощуваного молодняка.

Інфантилізм немає широкого розповсюдження і тому не впливає на загальний :тан відтворення худоби.

Стимулювати статеву функцію у таких тварин не вдається.

Гермафродитизм - розвиток у однієї особини мюллєрових та вольфових про­ток, яєчників та сім'яників чи яєчнико-сім'яників. Виникає гермафродитизм або на ггунті порушеного хромосомного набору (мозаїчність клітин за статевими хромо-: омами, коли статеві хромосоми під час мейозу не розходяться і о/дні клітини тіла '•-потять жіночі статеві хромосоми, а інші - чоловічі), або на ґрунті захворювань ен­докринної системи.

У свиней гермафродитизм передається нащадкам по-батьківській лінії. У таких тварин виявляють недорозвиток статевих губ, вузьку статеву щілину, з якої виступає

Рис. 150. Статеві органи телиць-фри-мартинок (за В. Я. Андрісвським):

А ~ нормальної телиці; Б - (два препарати) від те­лиць з різностатевих двійнят.

клітор. Матка у них недорозвинена, яєчників може не бути, або ж є з одного боку яєчник, з іншого - сім'яник, або яєчнико-сім'яник. Гіс-тологічно в такому органі виявляють овогонії і сперматогонії.

Фримартинізм - цс виродження, яке ще називають несправжнім гермафродитизмом і проявляється перерозвитком у телиці клітора (який дещо нагадує нрутень) при недорозвитку чи відсутності окремих відділів статевої систе­ми самки. Звичайно дана патологія спостеріга­ється при народженні різностатевих двійнят у корів, причому бугайці розвиваються нормаль­но, а самки виявляються фримартинами.

Фримартинізм реєструють також у кіз та свиней, рідше у інших тварин.

В основі патогенезу фримартинізму ле­жить розвиток анастомозів між плацентарними судинами обох плодів, через які ви­ділювані клітинами Сертолі бичка чоловічі статеві гормони заносяться до яєчника телички, гальмують тут диференціацію стовбурових клітин і викликають маскуліні­зацію її організму.

Встановлено, що вирішальним фактором тут є час появи судинних анастомозів. .Якщо ці анатомози виникають на ранній стадії вагітності (до 2,5-місячного віку), то тут обов'язково розвивається самка- фримартин. Якщо ж вони виникають пізніше (після 2,5-місячного терміну вагітності), то зміни в розвитку статевих органів візу­ально не виявляються. Телиці-фримартини відрізняються бикоподібною зовнішніс­тю. Клітор у них більший звичайного і виступає назовні, переддвер'я та піхва короткі, шийки матки часто не буває. Можуть бути зміни і рогів матки. Яєчники зовні вигля­дають нормальними, проте, при гістологічному дослідженні в них виявляють струк­тури, типові для сім'яників; вони навіть можуть продукувати андрогени (рис. 151). В. Я. Андрієвський (1962), при дослідженні статевих органів у 12 телиць-фримарти-нок виявив різного ступеня деформації окремих відділів матки і яєчників.

В такому ж порядку проводять гінекологічне дослідження овець, кіз, свиней, сук. Додатковим методом дослідження у них може бути пробна лапаротомія.

Інші аномалії статевих органів. До уроджених аномалій, що дають підставу для вибракування тварини з репродуктивного стада, слід віднести відсутність вульви, піх­ви, шийки матки у самки, подвійна шийка матки, аномалії розвитку матки (однорога матка, зарощений вхід у піхву, відсутність матки та ін.).

В темі "Патологія родів" ми зупинялися на виродженнях та аномаліях, що усклад­нюють чи унеможливлюють нормальний перебіг родів. Доповнимо цей перелік і ін­шими патологіями.

Виродження - це стійкі морфологічні :міни цілого організму чи окремих органів, що ви­никають під час внутріш-ньоутробного розвитку. За часом виникнення їх ді­лять на ембріопатії - вади, що виникають з моменту запліднення і до початку формування органів, і фетопатії- вади, що виникають під час фетального періоду. Ембріопатія може проявля­тися відсутністю окремих органів (агенезія), а фетопатія - неправильним форму­ванням органів.

Для кожного органа характерний свій період знутрішньоутробного роз­витку, коли може відбутися його неправильне форму­вання.

Прикладами ембріопа­тії однояйцевих близнят можуть бути, коли одне з них виявляється недороз-виненим чи гине; неповне

розщеплення зародка і народження з'єднаних певною частиною тіла близнят - цефалопаги, стернопаги та інші.

Слід мати на увазі і наявність в геномі тварини генів неплідності та генів леталь­ності, які можуть бути в домінуючій чи рецесивній формі. Гени летальності можуть проявлятися лише при Імбридингу.

Вплив генетичних факторів маскується дією зовнішніх чинників. Дія їх може пе­редаватися не лише через ураження хромосом та генів, а й змінами секреторних ор­ганів. Так, 16 % герефордів Канади є карликами. Чому?- У одного бугая свого часу Тув ген карликовості. В наслідок інтенсивного його використання в II поколінні 100 % нащадків виявилися карликами.

Або другий приклад: спадкова неплідність шведської гірської худоби. У 17,5 % тварин цієї породи виявляють гіпоплазію гонад.

Рис. 151. Ембріональний парабіоз великої рогатої худоби (за Г. Петським).

Профілактика уродженої неплідності полягає у правильному доборі самців і са­мок; цілеспрямованому вирощуванні ремонтного молодняку; своєчасному виявлен­ню тварин з ознаками вродженої патології статевої системи.

Усіх тварини з ознаками сповільненого статевого дозрівання, неповноцінними ста­тевими циклами, Інфантилізмом, фримартинізмом досліджують і при підтвердженні діагнозу - вибраковують.

Стареча неплідність (клімактерій)

Це розлади відтворної здатності тварин внаслідок старечих атрофічних змін у ста­тевих та інших органах.

З віком, як відомо, знижується активність всіх життєвих функцій, в тому числ: і статевої, знижується і призупиняється генеративна функція яєчників, у них від­буваються гіпопластичні та фібринозні процеси; заміщення фолікулярного шар\ фіброзною тканиною, сповільнюється ріст, розвиток та овуляція фолікулів, слаб­шають прояви статевих циклів. Внаслідок розтягування зв'зкового апарату мат­ки, у старих тварин вона опускається з тазової порожнини в черевну, тягнучи за собою краніальну частину піхви, що сприяє затіканню сечі в навколошийковиГ: простір, створюючи несприятливі умови тут для сперміїв, сприяючи розвитку за­пального процесу.

Стареча атрофія геніталій обумовлює зниження гормонально]'активності гіпофіза та яєчників, розлади рефлексів, ослаблення статевої функцій, атрофію маткових за­лоз, різко знижується запліднюваність тварин.

Стареча неплідність наступає у корів у 12-15 років (хоча в окремих випадках вона зберігається і в 20 років. У Голландії зареєстровано рекордний випадок три­валого збереження відтворної зданості у корови, яка померла у віці 43 років; в останнє вона отелилася у 39 років); у овець- в 6-8 років, коней -17 27 років свиней- 5-6, собак- 10-11, кішок- 8-10, кролиць- 4-5 років. Проте потрібне мати на увазі, що у старих тварин зростає процент хромосомних аномалій, хромо­сомних, генних та гсномних мутацій, у самців зростає кількість сперміїв з інвес­тованим чи транслокованим одним сегментом. Більшим довголіттям і плодючість: відзначаються аборигенні тварини. На великих фермах стадо високопродуктивних корів оновлюється переважно за 5-6 років, а якщо метою господарювання є отри­мання молока, то за 4-5 років. Середній термін використання корів у лісостепових зонах України коливався в межах 7,5-9 років і за віком характеризувався таки:.:,: ознаками: корів у віці 3-5 років було до 50 %, від 6 до 10-ти років - 40 %, старі;:. 10-ти років- 10 % (А. П, Маркушин, 1958).

Життєвість приплоду від старих тварин значно нижча, ніж від молодих, Лікування старечої неплідності не має сенсу. Таких тварин потрібно своєчас:. вибраковувати.