Фібринозний мастит

Етіологія Хвороба виникає як ускладнення серозного чи катарального маститу, а також травматичного ретикуліту, гнійного, гнійно-нскротичного метриту чи проник­нення інфекції гематогенним шляхом (кишкова паличка, стрептококи, стафілококи).

В окремих місцях літом спостерігають спалахи фібринозного маститу, викликан:, переносниками якого є кусючі мухи (мухи жигалки). Симптоми. Найчастіше уражається одна чверть.

У хворої тварини з'являються яскраво виражені ознаки загальної інтоксикації депресія, відмова від корму, вона важко встає, у неї спостерігається м'язове дрижан­ня, гіпотонія передшлунків. Тварина більше лежить. Температура тіла піднімається до 40-41 °С. Іноді виникає запалення скакального та путового суглобів, поліартрити Тварина шкутильгає на кінцівку збоку ураженої чверті. Молокоутворсння різко зни­жується. Уражена чверть збільшена, тверда, болюча, гаряча, часто крепітує, збільшся: відповідні лімфовузли.

Молоко спочатку мало змінене, але вже на 2-3-й день з дійки видоюється дскільк,. мілілітрів каламутного, солом'яно-жовтого ексудату, з крупинками фібрину. З часом молоко стає подібним на іній.

Процес перебігає важко, іноді набуває фібринозно-гнійної форми, з розпадом па­ренхіми і заміщенням її сполучною тканиною.

Прогноз сумнівний, паренхіма вим'я руйнується, заміщається сполучною ткани­ною, молочні протоки піддаються облітерації. Після одужання молочна продуктив­ність не поновлюється.

Іноді фібринозний мастит ускладнюється гангреною вим'я чи гнійними метаста­зами в інших органах.

Геморагічний мастит

Етіологія. Хвороба виникає, звичайно, в перші дні після родів як ускладнення серозного та катарального маститів. Іноді- на ґрунті загального септичного стан;.. травматичного перикардиту, ретикуло-псритоніту та ін.

Симптоми. У тварин реєструють загальне пригнічення, підвищення температури до 41 °С, прискорення пульсу та дихання, зниження апетиту.

Уражена частка вим'я буває збільшена в об'ємі, набрякла, болюча, гаряча, щільна. на її шкірі виступають червоні чи бурі плями, дійки - набряклі, тсмно-чсрвоні. Лім­фатичні вузли збільшені.

Удій різко знижується, молоко - водянисте, червонувате, з пластівцями та згустка­ми крові і продуктами розпаду тканин.

При своєчасному лікуванні одужання наступає на 7-І0-й день.

Гнійний мастит Хвороба перебігає у трьох формах: гнійно-катаральній, абсцесу вим'я та флегмо­ни вим'я.

Етіологія. Найчастіше хвороба розвивається як ускладнення катарального масти­ту, нашарування мікрофлори (стрептококів, стафілококів, диплококів, синьогнійної палички, бактерій групи колі). Сприяють виникненню хвороби травми молочної за­лози, слабкий сфінктер лійкового каналу, поганий догляд та утримання тварин.

Клінічні ознаки. Хвороба може перебігати в гострій чи хронічній формі.

Гостра форма. Спостерігають загальне пригнічення тварини, зниження апетиту, підвищення температури тіла до 41 °С, різке зниження молокоутворення. Уражена частка вим'я збільшується в об'ємі, буває почервонілою, напруженою, гарячою, бо­лючою, лімфовузли - збільшеними.

З ураженої частки молоко або не виділяється, або воно буває водянисте, солоне, гірке, жовте з червонуватим відтінком, з дрібними чи пухкими згустками казеїну.

Відбувається атрофія паренхіми, переродження альвеол та молочних проток, які заміщуються сполучною тканиною. Уражена частка зменшується в розмірі, вона вже не гаряча і не болюча, в її товщі промацуються щільні вузли.

Молоко стає слизисто-гнійним, рідким, його секреція згасає. Після родів патоло­гічний процес у вим'ї загострюється. Через 3-4 дні ознаки гострого запалення слаб­шають, тварина одужує або ж процес переходить у хронічну форму. Знижується міс­цева та загальна температура.

Етіологія, Абсцес вим'я є наслідком забиття тканин з розвитком та інфікування гематом, рстснційних кіст, колотих ран, просто інфікування тканин молочної залози, ускладнення гнійно-катарального чи фібринозного маститів, що проявляються по­явою великої кількості гнійників величиною від просяного зерна до горошини, роз-віяних в тканині ураженої частки, або згрупованих в одному чи декількох її місцях. Збільшуючись поступово, вони розплавляють паренхіму вим'я і зливаються у великі абсцеси, що можуть заповнити гноєм більшу частину частки вим'я.

Клінічні ознаки. При поодиноких поверхневих абсцесах тварина дещо пригнічена, у неї ледь підвищена температура, знижується апетит, але молоко буває без істотних змін. У випадку розсіяного гнійного маститу гнійники можуть не виявлятися при огляді тварини. Якщо ж вони локалізовані в обмеженій ділянці, то їх можна виявити у ви­гляді болючих, гарячих, флуктуючих підвищень над шкірою вим'я після лопання чи розтину яких тварина одужує.

При глибоких абсцесах вони промацуються в товщі залози у вигляді болючих по­товщень, у тварини підвищується температура, пригнічується загальний етап, знижу­ється надій, вона шкутильгає. Уражена дійка буває збільшена, гаряча, болюча.

При множинних абсцесах загальний стан тварини буває важким, з ремітуючою лихо­манкою, розвитком лейкоцитозу, агалактії, молоко стає водянистим, воно містить пластів­ці казеїну та гнійні тільця. Множинні абсцеси можуть ускладнюватися септикопіємією. Звичайно гнійники прориваються у молочні ходи, назовні або інкапсулюго гься, а тому прогноз щодо поновлення функції молочної залози не сприятливий. В ураженій частці наступає облітерація молочних ходів і атрофія паренхіми вим'я чи індурація частки. Не виключена можливість розвитку септикопіємії з метастазами у внутрішніх органах.

Етіологія. Ускладнення серозного маститу, абсцесу вим'я чи механічних пошко­джень шкіри, підшкірної клітковини та глибоких тканин, нашаруванням гнійної ана­еробної інфекції. Іноді флегмона вим'я виникає на грунті метастазів із уражених ста­тевих та інших органів.

Симптоми. Загальний стан тварини сильно пригнічений, температура підвищена, пульс та дихання прискорені. Флегмонозний процес швидко розвивається і може охопи­ти цілу частку чи половину вим'я, яке сильно збільшується в об'ємі, стає болючим, на­бряклим, почервонілим. Тканини його бувають напружені, кам'янисті, вим'я - гаряче. Запалені лімфатичні судини виступають на ураженій частці у вигляді червоних шнурів, що йдуть в напрямку збільшених у розмірах болючих лімфатичних вузлів. Хода у тва­рини напружена, іноді вона кульгає. Різко знижується надій. Із запаленої частки з тру­дом отримують декілька десятків мілілітрів сірого ексудату з домішками пластівців.

Через декілька днів на окремих ділянках вим'я з'являються абсцеси, що самостій­но прориваються, залишаючи після себе рубці. Процес може ускладнитися сепсисом та загибеллю тварини.

Прогноз сумнівний.