Статевий цикл

Залежно від частоти прояву статевих циклів самок поділяють на поліциклічних (поліестричні) і моноциклічних. У поліциклічних тварин (корова, свиня, кобила) статеві цикли повторюються здебільшого через 3 тижні. Цикли бувають до настання вагітності. В овець самки належать також до поліциклічних з статевим сезоном. У моноциклічних самок статевий цикл спостерігається один або кілька разів за рік. Період статевого спокою тривалий. Такий цикл властивий диким самкам і соба­кам.

У перебігу статевого циклу є три основні стадії: збуд­ження, гальмування і зрівноваження.

Стадія збудження характеризується ознаками тічки, загальним статевим збудженням, охотою й овуляцією. Під час збудження підвищується температура тіла, змі­нюється діяльність нервової системи, органів травлення, крово- і лімфообігу. Значних змін зазнають статеві органи. У слизовій і м’язовій оболонках матки посилюється кровопостачання, в яєчниках дозрівають фолікули.

Тічка – це сукупність морфологічних і фізіологічних змін у статевих органах самки в період статевого збудження. У корів ознаки тічки такі: витікання слизу з шийки матки і піхви, набухання, розслаблення розкриття шийки матки, почервоніння піхви та шийки матки. На початку тічки слиз прозорий і рідкий, потім він стає густішим, каламутним, липким. Далі витікання слизу з шийки матки припиняється.

Розрізняють такі фази тічки: а)передтічкову; б)тічкову; в)післятічкову; г)міжрічкову. Тічка настає раніше, ніж з’являються ознаки охоти. У корів вона починається за 24 – 36 год до початку охоти і триває протягом 2 – 3 діб.

У кобил тічка виражена значно слабше. Поява в піхві рідкого прозорого слизу, що витікає з шийки матки; спостерігається лише незадовго до овуляції й під час неї.

У свиней ознаки тічки яскраво виражені: за добу до появи охоти дуже червоніє і набрякає піхва, через кіль­ка годин настає загальне статеве збудження — недиференційована статева реакція самки, пов'язана з дією статевих гормонів. Під час збудження у тварин спостері­гаються зміни в поведінці, погіршується апетит, знижу­ється молочна продуктивність тощо, тварини непокояться, стрибають одна на одну.

Статева охота — це диференційована позитивна статева реакція самки на самця або такий стан організму самки, коли проявляються статеві рефлекси. У самок різних видів ознаки охоти виявляються по-різному. І Спільною ознакою охоти є «рефлекс нерухомості». Самка в охоті не тікає і не виявляє агресивних намірів щодо самця. Вона намагається наблизитися до нього, допускає садку самця. Треба враховувати позитивну реакцію самця до самки. Завдяки органам нюху він виявляє охоту у самки. У корів вона триває 12—19 год, у кобил — 48—144, у свиней —48—72, у овець —24—36 год.

Під час тічки й охоти (а в корів і після закінчення охоти) відбувається овуляція. Після овуляції в яєчнику утворюється одне або кілька жовтих тіл. Ознаки тічки й охоти згодом зникають. Потім яєчники втрачають здатність продукувати яйцеклітини, ритмічність статевих циклів рипиняється. Настає клімактеричний (клімакс-період, клімактерій) період — фізіологічний період у житті самки, який характеризується затуханням і при­пиненням статевих циклів. Він починається у кобил в 20— 25 років, корів—15—20 (25), овець (кіз)—8—9, сви­ней — 6—7, кролиць — 4—6 років.

Стадія гальмування характеризується зникненням ознак статевого збудження, тічки, гіперемії статевих органів. Шийка матки закривається. Самка заспокоюється. Апетит, молоко стають звичайними. Самка негативно реагує на самця. В яєчнику утворюється жовте тіло.

Стадія зрівноваження спостерігається після стадії гальмування. Поведінка самки стає зрівноваженою. У цей період, що триває до настання чергового статево­го циклу, в яєчнику спочатку розвивається, а потім дегенерує жовте тіло.

У практиці планового розведення сільськогосподарсь­ких тварин важливе значення має вчення про статевий цикл. Нині з метою ритмічного відтворення стада про­тягом року регулюють статевий цикл шляхом стимуля­ції і синхронізації. Це дає змогу тваринникам одержу­вати приплід у бажаний для господарств строк і збіль­шувати виробництво продуктів тваринництва.

ПОВНОЦІННІ І НЕПОВНОЦІННІ СТАТЕВІ ЦИКЛИ

Статеві цикли поділяють на повноцінні і неповно­цінні. Це має важливе значення в профілактиці і лік­відації безплідності тварин.

Повноцінним називають такий статевий цикл, якому властиві тічка, статеве збудження, охота й овуляція. Якщо в статевому циклі випадає один з його феноменів, цикл називають неповноцінним і відповідно він дістає таку назву: без тічки — анестральний; без ста­тевого збудження — ареактивний; без статевої охо­ти — а л і б і д н и й; без овуляції — а н о в у л я т о р н и й. Ановуляторний цикл ніколи не закінчується запліднен­ням. При решті неповноцінних статевих циклів, які є на­слідком різних форм неплідності, запліднення настає рідко.

У вирішенні проблеми регуляції статевих процесів, організації заходів профілактики і: ліквідації окремих форм неплідності сільськогосподарських тварин дуже важливо знати, які саме фактори зумовлюють появу повноцінних статевих циклів.

На формування і появу статевого циклу крім внутрішніх впливають і зовнішні фактори. Внутрішнім фактором регуляції нейрогуморальних процесів є центральна нервова система. Гіпофіз значною мірою впливає на ендокринну функцію. Фактором, що зумовлює повноцінність статевого циклу, є такий стан організму, який характеризується високим біологічним тонусом і активним обміном речовин. Із зовнішніх факторів першорядне значення мають корми, освітлення, а також самець як специфічний стимулятор статевої системи.

Видові особливості статевого циклу

Тривалість статевого циклу в різних тварин неод­накова. Стадії статевого циклу мають свої характерні особливості.

Статевий цикл корови. Тварина належить до поліциклічних тварин. Тривалість її статевого циклу становить 18—22 доби (у середньому 21).

Стадія збудження. Після отелення вона настає че­рез 18—25 діб (у середньому — через 21 день). Навес­ні й восени виражена яскравіше. Одноманітна (білко­ва, вуглеводна) годівля, як і відсутність активного мо­ціону при вагітності, затримує прояв стадії збудження після отелення. Стадія збудження триває близько З—5 діб. При тічці вульва набрякає. Шийка матки роз­кривається на 1—2 пальці. Виділяється прозорий тя­гучий слиз із статевих органів, який густішає наприкін­ці цієї стадії.

У корови з'являється ряд ознак статевого збудження. Тварина непокоїться (піднімає хвіст, не лягає, мукає, часто набирає пози для сечовиділення). Вона стрибає на інших тварин і дозволяє їм стрибати на себе, у неї прискорюються пульс і дихання. Змінюються смакові якості молока, воно стає гіркувато-солоним. В. С. Шипілов вважає, що охота в корів і телиць триває 10—23 год (в середньому 16 год). Більшість авторів доводять, що в окремих випадках строки охоти становлять 3—36 год. Взимку і в жарку погоду охота коротша, ніж влітку.

У молодих тварин охота є більш вираженою, ніж у старих корів. У корів синхронні статеві цикли станов­лять 15—20, асинхронні -75—85 %. При синхронному статевому циклі збудження, тічка й охота закінчуються, за 2, а при асинхронному — за 5 діб.

Овуляція. Через 10—15 год після закінчення охоти настає овуляція. Вона відбувається у вечірній і нічний час. В присутності бугая-пробника овуляція прискори­ться.

Стадія гальмування. У корови припиняються ознаки статевого збудження, охоти, тічки. Ця стадія триває 1—3 дні. В яєчниках розвивається жовте тіло.

Стадія спокою триває 6 - 14 діб. Корова стає спокійною, бугая до себе не підпускає. Слизова оболонка переддвер'я піхви і піхви набуває блідо-рожевого кольору. Канал шийки матки закривається, і слиз не виділяється.

Статевий цикл кобили. Тварина — поліциклічна. Ста­тевий цикл триває 10—37 діб (у середньому 20—21 день).

Стадія збудження. На 7—12 (5—20) добу після жереблення залежно від сезону, року, віку, умов годівлі, посиленого тренінгу, виконання робіт настає стадія збудження. У весняно-осінній період статеві цикли ви­ражені яскравіше. Триває 2—18, частіше 6—12 діб.

Статева охота триває 5—7 (2—12) днів, починається за 1—2 доби до тічки. Кобила шукає жеребця і вільно допускає його. Набирає пози для сечовиділення, «мигає» петлею. У лошат з'являється пронос. У кобил розрізняють 1, 2, 3 і 4-й ступені охоти.

Тічка. Триває 2—10 (4—20) днів. Слизова оболонка зовнішніх статевих органів і піхви має яскраво-рожевий колір і вкрита тягучим, напівпрозорим слизом. Потім слиз розріджується, а наприкінці тічки мутнішає. Канал шийки матки розкритий.

Овуляція. За 24—48 год до закінчення охоти у кобил настає овуляція. Вихід яйцеклітини спостерігається на 3-й день стадії збудження. До овуляції розрізняють чотири стадії дозрівання фолікулів (Ф-1, Ф-2, Ф-3 та Ф-4). Овуляція відбувається від 2 год ночі до 7 год ранку. Жовте тіло в яєчнику утворюється протягом 5—6 ста­дії.

Стадія гальмування триває 2—8 діб. Кобила не під­пускає (відбиває) жеребця. Тічка припиняється.

Стадія спокою буває 4—17 днів, тварина поводить себе спокійно. Слизова оболонка переддвер'я піхви і піхви набуває норми і стає блідо-рожевою. Канал шийки матки закритий.

Статевий цикл вівці і кози. Вівці і кози — поліциклічні тварини з вираженим статевим сезоном (серпень—березень).

Статевий сезон — час року, коли у тварин від­бувається спарування і запліднення самок. У кіз при добрій годівлі та утриманні майже не спостерігається. Статевий цикл овець триває 16—17 (14—19) діб, кіз - 18—21 день.

Стадія збудження. Через 15 – 30 днів після окоту починається статевий цикл. Стадія триває 3 – 6 діб з можливими коливаннями від 5 год до 5 діб. Вівці неспокійні, бекають. У кіз збудження виражається більшої мірою. Вівці в охоті тримаються барана групою.

Тічка. Слизова оболонка зовнішніх статевих органів і піхви гіперемійована. Із статевих органів виділяється мало слизу.

Охота триває в овець різних порід 33—39 год, а в ре­монтних ярок — у середньому 48 год. Через 27 – 31 год після стадії збудження відбувається овуляція, яка за­кінчується через 30—36 год. Дозрілі фолікули овець і кіз овулюють одночасно.

Статевий цикл свині. Самка належить до поліциклічних тварин. Статевий цикл триває 20—21 (11—42) добу. Повноцінна годівля сприяє настанню стадії збудження протягом першого місяця після опоросу. В стадії збуд­ження в матці спостерігається найвища біологічна ак­тивність.

Стадія збудження. Для цієї стадії характерним є сильне збудження, відмова від їжі. Тічка, статеве збуд­ження і охота виявляються синхронно протягом доби. Влітку можливе асинхронне формування стадії збуд­ження, яка триває 1—7 діб.

Тічка. Із статевих органів виділяється значна кіль­кість тягучого слизу. Кров'яні домішки в слизі є харак­терними для початку тічки.

Охота. Свиня намагається знайти кнура. У дорослих свиноматок охота триває до 4 діб, а в ремонтних—40 год.

Овуляція. Вихід яйцеклітин з фолікулів починається н& другу добу стадії збудження. А. П. Студенцов дово­дить, що процес овуляції може затягнутися до 8 діб.

Статевий цикл кролиці. Кролиць не можна віднести ні до моно-, ні до поліциклічних тварин. Статевий цикл триває 6—7 днів. У жаркий період року статева сезон­ність виражається краще.

Охота пов'язана із стадією статевого циклу. Самець може покрити самку в день окролу.

Тічка. Переддвер'я піхви яскраво-червоного кольору.

Овуляція. В яєчниках дорослої кролиці завжди є дозрілі фолікули. Овуляція настає через 10 год. після коїтусу.

НЕЙРОГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ СТАТЕВОЇ ФУНКЦІЇ У ТВАРИН

Статеві функції тварин регулюються нервовою й ендокринною системами організму (залозами внутріш­ньої секреції) за схемою: кора головного мозку — гіпо­таламус— гіпофіз — статеві залози. Провідну роль у цій регуляції відіграє центральна нервова система. Ко­ра головного мозку аналізує одержані подразники і син­тезує їх.

Статеві функції проявляються складним комплексом статевих рефлексів (відповідних реакцій) як на под­разники зовнішнього середовища, які надходять у го­ловний мозок через органи чуття — аналізатори (зоро­вий, нюховий, слуховий, смаковий, дотиковий), так і на внутрішні подразники, що сигналізують про готовність організму до розмноження.

Центральна нервова система впливає на статеві за­лози через гіпоталамо-гіпофізарний комплекс. Статевий центр розміщується в проміжному мозку, в підгорбковій його частині, яку називають гіпоталамусом. Гіпотала­мус з'єднується з нижнім мозковим придатком — гіпо­фізом, передня частка якого керує статевою функцією. В гіпоталамусі виробляється нейросекрет, що контро­лює функцію передньої частки гіпофіза. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса об'єднують нервову й ендокрин­ну функції, тут початковий нервовий імпульс перетворю­ється на гуморальний. Нейрогормони стимулюють або гальмують виділення гормонів гіпофізом. Гуморальний фактор гіпоталамуса має назву гонадотропіну-рилізинггормону (Гн—Рг) або гонадоліберину. Внаслідок його дії в передній частці гіпофіза (аденогіпофіза) виділяю­ться гонадотропні гормони: фолікулостимулюючий (ФСГ), лютенізуючий (ЛГ) і лютеотропний (ЛТГ). У гіпоталамо-гіпофізарній системі діє принцип зворот­ного зв'язку, а сама гіпоталамо-гіпофізарно-гойадальна система є саморегулюючою. В задній частці гіпофіза (нейрогіпофіза) виділяється гормон окситоцин.

Під впливом гонадотропних гормонів гіпофіза в яєчниках і сім'яниках виробляються гонадальні гормони: фолікулін (естрогенний гормон), прогестерон (лютеостерон) і тестостерон.

Дуже важливою особовістю нейрогуморальної регуляції процесів відтворення є виникнення в організмі тварин домінантного стану, тобто вогнища підвищеного збудження, яке об’єднує і спрямовує прояві рефлексів у певному напрямку. У процесі відтворення тварин утворюються статева, материнська, лактаційна і родова домінанти. Біологічне значення домінант полягає в тому, що вони дають змогу центральній нервовій системі тимчасово об’єднати всі сили організму на найважливішій у цей час діяльності.

Під впливом естрогенних гормонів у центральній нервовій системі тимчасово утворюється статева домі­нанта. При цьому багато функцій організму мобілізу­ються на здійснення функцій відтворення: прояв повноцінного статевого циклу, статевого акту і запліднення. Тут слід відмітити, що аксони клітин гіпоталамуса, які проникають у задню частку гіпофіза, виділяють нейро­секрет — гормон окситоцин, який відразу попадає в кро­воносні судини. Процес парування чи штучного осіменіння рефлекторно веде до виділення окситоцину, який спричинює скорочення м'язів матки і яйцепроводів, що сприяє швидкому проникненню сперми в яйцепровід, де відбувається запліднення яйцеклітини.

Під час статевої домінанти у тварин швидко утво­рюються умовні рефлекси на оточення, умови годівлі, ут­римання, використання тощо.

Відомо, що нормальний самець, який перебуває в добрих умовах утримання і забезпечений повноцінною годівлею, може, проявляти статеві рефлекси і використо­вуватись практично у будь-який час. Що ж стосується самок, то у зв'язку з їхніми фізіологічними особливостя­ми перебігу статевої функції здатність до осіменіння і запліднення у них проявляється лише в певні періоди життя (при статевому збудженні). Періодичність прояву статевих рефлексів у самок пояснюється періодичністю утворення фолікулів і яйцеклітин. Ось чому незапліднена самка перебуває по черзі то у стані статевого збуд­ження, то у стані відносного статевого спокою.

Основна схема регуляцій статевої функції у самок зводиться до такого. Від аналізаторів кори головного мозку ідуть імпульси до гіпоталамуса, який через нейросекрет діє на гіпофіз, стимулюючи виділення фолікулостимулюючого гормону, що надходить у кров і зумов­лює утворення і дозрівання фолікулів. Дозріваючі фолі­кули виділяють у кров гормон фолікулін, який через хеморецептори і аналізатори головного мозку спричинює тічку, статеву охоту і загальне збудження. Велика кількість естрогенів (фолінуліну) гальмує секрецію фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), одночасно стимулюючи виділення лютеїнізуючого (ЛГ) і лютеотропного (ЛТГ) гормонів, під впливом яких відбувається овуляція і утворюється жовте тіло. Функція жовтого тіла, яке виділяє гормон прогестерон, підтримується лютеотропним гормоном. Прогестерон гальмує виділення лютеїнізуючого гормону гіпофіза, не гальмуючи секрецій ФСГ, внаслідок чого відбувається ріст нових фоліку­лів.

У регуляції статевих функцій велику роль відігра­ють залози внутрішньої секреції, на які постійно діє нервова система. У свою чергу, гормони справляють ве­ликий вплив на діяльність нервової системи.

На прояв і перебіг статевої функції значною мірою впливають умови навколишнього середовища: утриман­ня, годівля, сонячне випромінювання, взаємний вплив самця і самки, мікроклімат приміщень тощо. Напри­клад, з якісним кормом в організм надходять у вигля­ді стеронів і вітамінів фолікулін і фолікуліноподібні ре­човини або ж вони утворюються в тканинах організму під впливом інсоляції. Значення фолікуліну в організмі полягає в тому, що він створює фон для прояву сексу­альних процесів. У несприятливих умовах статева функ­ція порушується.

СТАТЕВІ ОРГАНИ САМЦЯ

До них належать сім'яники з придатками, сім'япро­води, придаткові статеві залози, сечостатевий канал; статевий член і препуцій.

Сім'яники (статеві залози) — парні трубчастої будови залози, розташовані .у. сім'яниковому мішку. У бугаїв, баранів, жеребців він знаходиться між стегнами; у кнурів — позаду стегон, близько до ану­са. Шкіра органа вкрита коротким волоссям. Під шкі­рою міститься м'язово-еластична оболонка. Всередині мішок поділяється перегородкою на дві порожнини вистелені загальною піхвовою оболонкою. В кожній з них є по одному сім'янику з сім'яним канатиком.

Зовні паренхіма сім'яника оточена білковою і влас­ною піхвовою оболонками. Вони щільно зрослися між собою. Від білкової оболонки в сім'яник відходять спо­лучнотканинні перегородки, які поділяють його на част­ки (септи). Частка має 4—5 покручених канальців, де утворюються і розвиваються спермії. Ці канальці в цент­рі сім'яника зливаються і впадають у прямі канальці. Останні утворюють сітку сім'яника, від якої відходять 10—30 дуже покручених сім'явиносних канальців, що формують головку придатка, а потім зливаються в одну загальну протоку придатка, яка, утворюючи багато зви­вів, створює тіло, де нагромаджуються і остаточно дозрівають спермії. Тіло на своєму кінці розширяється і формує хвіст придатка, що є сховищем сперміїв. Від нього починається сім'япровід.

Сім'яники виробляють статеві гормони — андрогени (тестостерон, андростерон та ін.). З їхньою дією пов'язані розвиток, функція органів, розмноження і статева поведінка самця.

Мошонці належить функція терморегуляції. Сперміогенез відбувається при сталій температурі, яка у сі­м'яниках на 3—4 °С нижча за температуру тіла. За мі­нусової температури сім'яники підтягуються ближче до тіла, що запобігає їхньому переохолодженню. В жарку погоду мошонка разом з сім'яниками звисає. Якщо температура у сім'яниках і придатках 38-40°С протягом кількох днів, то припиняється, сперміогенез, У придатках спермії гинуть.

Сім'япровід — парні тонкі (4 мм) трубки. Во­ни разом з судинами і нервами утворюють сім'яний ка­натик, який проводить по піхвовому каналу в черевну порожнину, де відділяється від них. Над сечовим міху­ром є розширення — ампули сім'япроводів, добре роз­винені в усіх сільськогосподарських тварин, крім кнура і собаки..

На рівні шийки сечового міхура обидва сім'япрово­ди зливаються в загальну еякуляторну протоку, що впадає в сечовипускальний канал, який продовжується в сечостатевий канал. Останній має вигляд трубки, проходить по дну тазової порожнини, огинає сід­ничну вирізку. Ця частина (її називають тазовою) пе­реходить у другу — статевочленну, що Тягнеться по вентральному боці печеристих тіл статевого члена і на головці закінчується отвором.

Стінка сечостатевого каналу складається з трьох оболонок. Внутрішня (слизова) містить дрібні уретральні залози, середня (судинна) оточена печеристим тілом, яке - являє собою сітку, утворену розширенням кровоносних судин. Печеристе тіло сечостатевого каналу добре розви­нене у жеребця, а в барана, бугая і кнура воно є пере­важно в статево^ленній частині каналу. М'язова оболон­ка побудована з поперечно-смугастих і частково з гладеньких м'язових волокон. Крім сім'япроводів у сечоста­тевий канал відкриваються вивідні протоки придаткових статевих залоз, які виділяють секрети.

Придаткові статеві залози. До них належать парні міхурцевидні і цибулинні, а до непарних — передміхуро­ва залоза.

Міхурцевидні залози розміщені зверху (збо­ку від шийки) сечового міхура. У жуйних тварин і кну­рів вони великі, часточкові, трубчасто-альвеолярної бу­дови, у жеребців добре сформовані. Передміхуро­ва залоза міститься на шийці міхура. Вона виділяє секрет через численні протоки в просвіт сечостатевого каналу і відкривається двома протоками в цей канал. Вони добре виражені в кнура і жеребця.

Пеніс (статевий член) - це орган парування. Він складається з головки, тіла і кореня. Головку утворює одне венозне; а основу тіла – два артеріальних печеристих тіла, що мають губчасту будову. Венозне печеристе тіло головки добре розвинене у жеребця і слаборозвинене у бугая, барана і кнура. Внутрішній кінець пеніса (корінь) прикріплюється двома ніжками до сідничних кісток. У бугая, барана пеніс позаду мошонки утворює S-подібний згин, що випрямляється під час ерек­ції. У кнура такий згин є спереду мошонки. Довжина пеніса під час ерекції становить у бугая 100—150 см, у барана — 40—50, у кнура —50—80 см. У жеребця пеніс розвинений у товщину.

П р є п у ц і й (крайня плоть, препуціальний мішок) — трубкоподібне випинання шкіри, що вкриває кінцеву частину статевого члена. У жуй­них препуціальний мішок завдовжки до 40 см. Зовніш­ній препуціальний отвір у бугая оточений довгим волос­сям. У кнура препуцій дуже довгий. У жеребця препуцій подвійний (зовнішній і внутрішній). Крайня плоть складається з двох листків: поверхневого і глибокого. Другий листок має характер слизової оболонки і містить залози та лімфатичні вузлики.

Кровопостачання статевих органів забезпечується від внутрішньої сім'яної (сім'яники), сім'яної і зовнішньої соромітної (оболонки) артерій. Пеніс живиться кров'ю від внутрішньої соромітної і зовнішньої сім'яної артерій.

Іннервація сім'яників відбувається гілками від сі­м'яного сплетіння, піхвових оболонок сім'яника — та­зового і крижового сплетень, пеніса — соромітного черва.

СПЕРМІОГЕНЕЗ І УТВОРЕННЯ СПЕРМИ

У статевозрілих тварин у сім'яниках відбуваються складні процеси, які зводяться до дозрівання і формування сперміїв — сперміогенезу.

У сперміогенезі розрізняють дві фази: 1) розмноження, ріст і дозрівання сперміотидів та 2) формування сперміїв. При гістологічному дослідженні поперечного зрізу покручених канальців видно, що стінка складається із сполучнотканинної оболонки, сертолієвого синцитію і кількох шарів клітин, які являють собою різні стадії розвитку сперміїв.

На основній мембрані канальця розміщені наймолодші дрібні клітини — спермогонії, ті перебувають у різних стадіях Поділу. Над соёрадшговдямц місяться більші І за розміром клітини — сперміоцити І порядку (стадія росту), внаслідок поділу яких,утворюються сперміоцити ІІ порядку — пресперміотиди. Кожна пресперміотида, ділячись, дає дві сперміоцити, після чого починається стадія формування сперміїв.

Спермії формуються в протоплазмі сертолієвого син­цитію. З однієї сперміогонії у бугая і барана утворює­ться 16 сперміїв. Сформовані спермії переміщуються в прямі канальці, досягають сітки сім'яника і через сім'явиносні протоки проникають у головку придатка, по­тім у його канал, де закінчується їхнє дозрівання. Тут вони набувають негативного заряду, що запобігає склею­ванню сперміїв між собою, а також утворюється ліпопротеїдний, покрив, який захищає їх від шкідливого впливу навколишнього середовища,

У придатках сім'яників спермії зберігаються протя­гом 1-2 місяців. Нагромаджується їх тут дуже багато. Наприклад, у бугая виявляли до 60 млрд. сперміїв. Повністю звільнити придатки сім'яника від сперміїв неможливо. Запліднювальна здатність сперміїв з початкової частини сім'яника становить 30, а з вихідної частини хвоста придатка—70 %. Якщо плідник тривалий час не використовується для парування, то спермії гинуть, лі­куються і придатки сім'яників заповнюються новими сперміями.

Сперма складається із сперміїв і плазми. Плаз­ма— це секрет придатків сім'яників і придаткових ста­тевих залоз. За хімічним складом сперма належить до найскладніших рідин організму. Склад, кількість і біо­логічні властивості сперміїв значною мірою залежать від умов утримання плідника (годівля, догляд, експлуатація тощо).