Правила спілкування

фахівця при проведенні

Загально прийнятими формами

ділової комунікації  у роботі

фахівців є ділові бесіди, наради,

збори, переговори, ділові

зустрічі, коеференції тощо.

Особливості кожної форми

ділової комунікації включають такі критерії: -Мету проведення -Контингент

учасників –Регламент –Комунікативні

засоби -Організацію просторового

середовища -Очікуваний результат ^ Ділова бесіда - це цілеспрмована бесіда

із заздалегідь спланованим результаиом

і скерована на вирішення певних

завдань, виробничих проблем і питань. Види ділової бесіди: Кадрові (співбесіди під час

прийому на роботу, звільнення тощо) Проблемні (вони зумовлені фактами

порушення дісципліни на виробництв

і або відхилиннями від встановлених

норм і правил у діяльності організацій) Структура ділової бесіди: -Привітання -Передача інформації

-Аргументування -Спростування

доводів співрозмовника -Прийняття рішень –Найшвидший

контакт це ділова телефонна розмова.

Тривалість - 3-5 хв. -План телефонної розмови –

Представлення –Введення

співрозмовника в курс справи-Обговорення справи –Однією іщ форм проведення переговорів є нарада, яка проводиться з метою вирішення виробничих питань на підприємствах та установах. Термін – це слово,

або усталене

словосполучення.

Що чітко й однозначно

позначає наукове чи

спеціальне поняття.

Термін не називає поняття,

як звичайне слово, а навпаки

, поняття, приписується терміну,

додається до нього. У цій різниц

і вбачається вдома конвенційність

термінова, яка полягає

в тому, що вчені чи фахівці

тієї чи іншої галузі домовляються.

Що розуміти, яке поняття вкладати

в той або інший термін.

Усі терміни мають

низку характерних

ознак, до яких належать:

а) системність термінова

(зв’язок з іншими термінами

даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення)

в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність)

термінова в межах однієї предметної

галузі, однієї наукової дисципліни або

сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності

, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на

загальновживані (ідея,

гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні

, уживані в певній галузі науки (знаменник,

діяльник, чисельник).

Термінологія - 1) розділ

мовознавства, що вивчає терміни

(у цьому значенні все частіше

використовують слово термінознавство)', 2)

сукупність термінів певної мови або певної

галузі. Наприклад, можемо говорити про

англійську, польську, російську, українську та інші

термінологію, а також про термінологію математичну,

юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів

конкретних галузей), називають

терміносистемами,

або термінологічними системами.

Термінологія виконує такі

основні функції – позначає

наукові поняття і задовольняє потреби

спілкування фахівців

- за умови, якщо вона є загальноприйнята,

унормована,

відповідатиме вимогам до термінів.

Системність термінологі

ї зумовлена двома типами зв'язків,

які надають сукупності термінів системного

характеру:

o логічними (якщо між поняттями

певної

галузі науки

існують системні логічні зв'язки –

а вони є в кожній

науці,- то терміни, які називають

ці поняття,

мають теж бути системно пов'язаними);

мовними (хоча терміни позначають

наукові поняття

синонімічні, антонімічні,

словотвірні, полісемічні

За сферами вживання

словниковий склад

української мови

поділяється на

загальновживану і

спеціальну лексику,

або лексику

обмеженоговживання.  Загальновживану лексику називають

ще загальнонародною. До її складу

належать слова, використовувані всіма

носіями літературної мови. Це слова

, що позначають:

• предмети побуту (двері, човен, молоток

• , вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

• процеси трудової діяльності (нести, різати

• , пекти, читати)

• явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

• назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб,

• ластівка, окунь, щука, калина, верба)

• назви кольорів, смаків, почуттів (зелений,

• солодкий, радість, жаль)

• назви розміру, ваги (великий, важкий)

• військові поняття (військо, куля, зброя)

• поняття культури (пісня, книга, мелодія)

• суспільно-політичні поняття (держава, народ)

• числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не

обмежене, вони складають

активний словник української мови

і використовуються у всіх стилях, тому

називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного

складу української мови, є

слова, користування якими

обмежене або територією,

або тією чи іншою групою

суспільства - представниками

науки, техніки, мистецтва,

виробництва. Такі слова

використовуються лише в

певних стилях і тому

називаються стилістично

маркованими. Це:

• Діалектизми

• Терміни

• Професіоналізми

• Жаргонізми

• Арготизми

Близькими до жаргонізмів

є арготизми (від франц. argot –

замкнутий) - слова, які з

азнали навмисних змін вставленням

складів, додаванням звуків тощо з

метою утаємничити, зробити

незрозумілим для інших їхній смисл.

Наприклад: дулясник - вогонь, ботень

- борщ, зивро - відро, хаза - хата,

морзуля - цибуля.

До пасивної лексики належать:

Застарілі слова (архаїзми та історизми)Неологізми

ІІІ. Терміни та термінологія.

Основні тенденції розвитку

медичної

термінології

Загальнонаукова

та спеціальна

наукова термінологіі.

Медична термінологія

з точки зору походження

та призначення.

Етапи розвитку

української медичної

термінології:

І-й етап – кінець

ХІХ-початку ХХ ст.

Зародження української

медичної термінології;

ІІ-й етап – 1917-1930

рр. ХХ ст. Золотий вік

української медичної т

ермінології;

ІІІ-й етап – 30-80 рр

. ХХ ст. Період суцільної

русифікації в українській

термінології;

ІV-й етап – кінець 80-х

років по сьогоднішній

день. Період відродження

української медичної

термінології.

Основні тенденції

розвитку української

медичної термінології

на сучасному етапі.

Багатозначні слова.   У  мові є слова, зміст  яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки, явища дійсності. Наприклад, с т е п – великий, безлісий, вкритий  трав’янистою рослинністю рівнинний  простір у зоні сухого клімату; п р и б у д о в у в а т и – будувати щось, приєднуючи  вже  до наявної споруди.  Отже, слова, що  мають  лише одне  лексичне значення, називаються однозначними.  Здатність  мати  кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (  від  гр. poly- багато,  sema – знак). Слово, первісно  однозначне, поступово  може набувати  нових  значень. Основне, вихідне номінативне  значення  називається  прямим, рещта  значень  того  самого слова –переносні. Явище  полісемії відбувається тому, що два і більше  предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву. Так,спадщиною називають «майно, і т.ін., що переходить  після смерті його власника до іншої особи». При перенесенні назви в інтелектуальну, культурну, матеріально-побутову сфери людської діяльності слово набуває значення «явища культури, науки, побуту, що залишилися від попередніх часів, попередніх діячів». Між наведеними значеннями відчувається тісний смисловий зв’язок. Їх об’єднує уявлення про реалію, яка перейшла у користування до наступників. Отже, всі значення багатозначного слова пов’язані між собою спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий елемент. Суть полісемії полягає в перенесенні назви одного  предмета на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи багатозначності: метафора ( в її основі лежить подібність за формою: дзвоник – прилад для подання звукових сигналів і ботанічна назва рослини); метонімія ( відбувається перенесення на підставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: випив кухоль – посудина та вміст; читаю Павличка – автор та його твори; захист добре грав – люди і дія); синекдоха ( передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини: риба (а не риби) не може жити без води).

Синонімічний вибір слова Синоніми – це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення. Наприклад: завірюха, хуртовина, метелиця, віхола, заметіль, хуга, завія, сніговій, сніжниця, хурделиця. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне на- низування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову. Синоніми поділяються на три основні групи: – лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий, видатний, славетний, знаменитий); – стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються сти- лістичним і емоційним забарвленням (говорити, мовити, пророчити, верзти); – абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство, лінгвістика). Таких синонімів в українській мові небагато. Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок у професійному мовленні. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту. Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Складноскорочені слова, абревіатури утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучен­ня пишуться великими буквами (крапки між ними не став­ляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Україн­ська республіканська партія — УРП.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі.

Слова на письмі скорочуються на приголосний: громадянин — гр., добродій — д., пан — п., наприклад — напр., область — обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери — н. є., острів — о. У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх. {північно-східний), проф. (професор), р. {рік). Але крапка не ста­виться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подво­єними буквами, що вказують на множину: pp. — роки, mm. — томи, пп. — пани. Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабри­ка — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розрива­ються для переносу. Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова части на — в/ч, метрів за хвилину — м/хв.

Омоніми - це слова,

однокові або подібні

за звучанням, але різні

за лексичним значенням.

Наприклад

чайка –

птах і чайка -човен.

омоніми мають однаковий

звуковий склад, але зовсім різні за

значенням, це різні слова, а не різні

значення одного й того ж слова: ста

н - талія, стан - ситуація, обставини,

стан - у техніці.

Омоніми сучасної української

літературної мови переділяються

на дві групи: повні (прості) і неповні

(часткові).

Повні омоніми - це такі слова,

які зберігають однакове звучання

в усіх граматичних формах: деркач

- птах і деркач – с

тертий віник

(пор. деркача, деркачем, на деркачі).

Такі омоніми завжди

належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів

вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за

значенням слова, однакове

звучання яких зберігається

лише в окремих граматичних

формах: ; світи

(іменник у формі множини)

і світи (дієслово наказного способу: 

Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за

значенням і написання, але

однакові за звучанням: сонце і

сон це, лежу (від лежати) і

лижу (від лизати), 

Омографи - слова, однакові

за написанням, але різні

за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога(іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: § 4. ПАРОНІМИ

Пароніми

це слова, що

мають подібність у морфологічній

будові (близькі за фонетичним

складом), але розрізняються за

значенням

гривня (грошова одиниця)

- гривна (металева шийна прикраса у вигляді

обруча);

Багатозначні слова.   У  мові є слова

зміст  яких

зводиться до

називання якогось

одного поняття, ознаки

, явища дійсності. Наприклад, 

 п р и б у д о в у в а т и – будувати щось

, приєднуючи  вже  до наявної споруди.  

Отже, слова, що  мають  лише одне 

лексичне значення, називаються однозначними.  Здатність  мати  кілька значень називається

 багатозначністю, або полісемією 

(  від  гр. poly- багато,  sema – знак).

Слово, первісно  однозначне, поступово 

 може набувати  нових  значень. Основне,

вихідне номінативне  значення  називається

  прямим, рещта  значень  того  самого слова

–переносні. Явище  полісемії відбувається тому,

що два і більше  предмети чи явища можуть мати

спільні ознаки й отримати однакову назву. Так,

спадщиною називають «майно, і т.ін., що переходить 

 після смерті його власника до іншої особи».

При перенесенні назви в інтелектуальну, культурну,

матеріально-побутову сфери людської діяльності слово

набуває значення «явища культури, науки, побуту, що

залишилися від попередніх часів, попередніх діячів».

Між наведеними значеннями відчувається тісний

смисловий зв’язок. Їх об’єднує уявлення про реалію,

яка перейшла у користування до наступників. Отже, всі

значення багатозначного слова пов’язані між собою

спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий

елемент. Суть полісемії полягає в перенесенні

назви одного  предмета на інший предмет.

Залежно від того, на якій підставі відбувається

перенесення назви, розрізняють такі типи

багатозначності: метафора ( в її основі лежить

подібність за формою: дзвоник – прилад для

подання звукових сигналів і ботанічна назва рослини)

; метонімія ( відбувається перенесення на підставі суміжності,

тобто тісного зв’язку понять: випив кухоль –

посудина та вміст; читаю Павличка – автор та його твори;

захист добре грав – люди і дія); синекдоха (

передбачає заміну частиною цілого, вживання

однини замість множини: риба (а не риби) не може жити без води).

Синонімічний вибір слова Синоніми – це слова, а також стійкі

словосполучення, що при повній чи

частковій відмінності мають тотожні або

майже тотожні значення.

Наприклад: завірюха,

хуртовина, метелиця, віхола,

заметіль, хуга, завія,

сніговій, сніжниця, хурделиця

. Синонімічні

засоби мови мають глибоко

національний характер.

Вони свідчать про самобутність

і специфіку мови.

Уміле використання їх дозволяє

розкрити те або інше

поняття в усій його повноті.

Однак надмірне на- низування

синонімів, не виправдане змістом

висловлювання, тільки

засмічує мову. Синоніми поділяються

на три основні групи: – лексичні синоніми, що відрізняються

смисловими відтінками 

(відомий, видатний, славетний, знаменитий); – стилістичні синоніми – це слова,

що відрізняються сти- лістичним

і емоційним забарвленням (говорити,

мовити, пророчити, верзти); – абсолютні синоніми – зовсім не

відрізняються значенням і в різних

контекстах можуть вживатися без будь-

якої відмінності (мовознавство

, лінгвістика). Таких синонімів в

українській мові небагато. Незнання синонімічних можливостей

призводить до помилок у

професійному мовленні.

Часто виникають

ускладнення, коли в

російській мові на

позначення певних

понять існує одне слово, а в

українській мові –

кілька. Деякі слова відрізняються

лише префіксами.

Тут треба бути особливо

уважними, бо заміна

однієї букви може вплинути

на значення

слова та всього тексту.

- Класифікація абревіатур

залежно від їхньої структури

та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури –

2. утворені з початкових літер

3. (звуків) слів, які входять у

4. вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви:

СНД- Співдружність Незалежних

Держав; МЗС-Міністерство закордонних

справ; СБУ- Служба безпеки України;

МВФ - Міжнародний валютний фонд;

ЛНУ- Львівський національний

університет; ТзОВ - Товариство з

обмеженою відповідальністю; СП-

спільне підприємство; ТСН-

Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: 

СІЛКО - Європейська школа

кореспондентської освіти; НАН –

Національна академія наук; ЧАЕС

- Чорнобильська атомна електрична

станція; ВАТ-Відкрите акціонерне

товариство; ДАІ - Державна автомобільна

інспекція; ЗМЇ -засоби масової

інформації; ЦУМ- центральний

універсальний магазин; СН/Д –

синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу –

утворені усіченням основ двох

(або більше) слів, з початкових

складів мотивуючого

складного найменування:

 інтерпол (інтернаціональна

поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальн

а назва трьох європейських

держав-Бельгії, Нідерландів і

Люксембургу), військкомат

(військовий комісаріат),

торгпред (торговельний

представник), міськком

(міський комітет), держстрах

(державне страхування),

нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу – 

утворені з початкової частини

або частин слів і повного

слова. Це дуже поширений

тип абревіатур у сучасній

українській мові: держмито,

спецзамовлення, госпрозрахунок,

дипкур 'єр, генпрокурор,

держсекретар, начштабу,

техогляд, медсестра, турбюро,

Донеугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури

-утворені одразу двома

зазначеними вище способами:

НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш,

ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

За змістом абревіатури можна

поділити на:

- назви держав {ПАР, ФРИ, США);

- назви міжнародних організацій (МАУ –

 Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);

- назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);

- назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);

- назви наукових, громадських,

спортивних організацій (НТШ-

Наукове товариство імені Шевченка;

ДНД-добровільна народна дружина;

ФФУ-Федерація футболу України;

НБА -Національна баскетбольна асоціація;

МОК'-Міжнародний олімпійський комітет);

~ назви телевізійних агентств і програм

( УТ, УТН, УНІАН- Українське

національне інформаційне агентство новин);

- назви підприємств, установ,

організацій, банків (Укрсоцбанк,

Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА,

Карпатбуд, НаУКМА –

Національний університет

"Києво-Могилянська академія');

- назви літературних об'єднань 

(ВАПЛІТЕ - Вільна академія

пролетарської літератури,

Бу-Ба-Бу-Бурлеск - Балаган –

Буфонада);

- назви видавництв, видань,

газет і журналів (УРЕ, БУЛ-Бібліотека

української літератури, СУМ –

"СіЧ""Слово і час", "

- назви відділів, відділень, факультетів

 (райвспоживспілка, обл-но, фінвідділ,

біофак, журфак, юрфак);

- назви посад (завкафедри, генсек,

санінструктор);

- назви документів (спецзамовлення,

спецпроект, техплан);

- назви матеріалів, виробів,

машин, пристроїв (лавсан,тикональ –

титан+кобальт+нікель+алюміній, комол

- кобальт+молібден, колінвал, апарат

УЗД, ГАЗ-51, Ту-154, Ан-24) та ін.