55) Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII—XIX ст.

Політично-філософські вчення про державно-владні та пра­вові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

1. Кант Важливе місце у теоретичній спадщині Канта посідають праці з соціально-політичних, історичних та правових проблем: “Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані”.

Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв’язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Останнє він розумів як вихід людини із стану неповноліття, “нездатності користуватися своїм розумом без керівництва збоку”. Кант дотримувався думки, що принципи республікан­ського управління можуть бути найкраще реалізовані в державі, котру очолює монарх, що керується тією загальною волею громадян, яку адекватно відображають філософи. У реальній республіці повинні управляти загальнообов’язкові закони, а людям, які входять до уряду, необхідно лише забезпечити їх чітке виконання

Через право Кант відносив свою соціально-історичну філософію до одного із розділів “критичної” філософії.

Констатуючи, що в епоху Просвітництва політикам не властиво було сповіщати про ці максими як про наміри чи дії, щоб не скомпрометувати себе в суспільній думці. Кант вважав за потрібне боротися з цим злом таким засобом, як гласність при проведенні політичних акцій. 

Кантове розуміння категоричного імперативу в основу своєї етико-соціальної концепції буття поклав Й.-Г. Фіхте (1762—1814 рр.). Вихідним пунктом його соціально-полі­тичної філософії є витлумачений в революційному, якобін­ському дусі варіант суспільного договору Руссо. В працях 1793—1796 рр. (“Система вчення про моральність”, “Основи природного права”, “Замкнута торгова держава” та ін.) Фіхте проповідував ідею, що в основі всякого державного устрою є договір, спрямований на забезпечення свободи кожному громадянинові завдяки справедливим законам. Коли ж фактичною метою якоїсь держави стає протилежна система вимірів, тобто “рабство всіх і свобода одного”, то такий устрій мусить бути замінений відповідно до мети суспільного договору.

У праці “Про призначення вченого” Фіхте заявив, що потрібно взагалі знищити відношення панування і підко­рення, вказавши, що той, хто вважає себе володарем інших, сам раб, і що тільки той вільний, хто хоче всіх навкруги зробити вільними.

Шлях зникнення держави — цс перехід із “царства законів” у “царство моралі”.

Функцією держави Фіхте вважав загальний контроль над усіма сферами буття людини. Завдання цього контролю — всебічно забезпечити стабільність суспільства, не допустити його підриву зсередини. Шлях до цього лежить через абсолютне слідування букві і духові законів.

56) Роль держави в політичній системі суспільства

Характер взаємодії держави і політичної системи - це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та впровадження перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів призводить до конфліктного стану соціальних суб'єктів, дисбалансу в задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії соціальних суб'єктів, що упорядкував би певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава з усіма характерними для неї ознаками.

З методичної точки зору, висвітлення місця держави в системі політичних відносин необхідно починати з характеристики її основних властивостей, що дозволяють виділити ЇЇ серед інших соціальних суб'єктів особливим статусом, а саме:

- суверенітет держави як політико-правова властивість державної влади характеризує її з позицій єдності, верховенства стосовно інших видів соціальної влади, в тому числі і влади окремих політичних чи інших формувань;

- держава-це суверенна, політико-територіальна організація влади, що використовує право та примус як засоби влади. Правові санкції - є одним із дієвих, але не головним засобом реалізації владних розпоряджень держави. їх загальний характер має виключне значення для регламентації діяльності в різних сферах суспільного життя;

- держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних суб'єктів та груп і гарантує взаємну відповідальність громадянина й держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави1.

У цьому плані цікавим буде проаналізувати аспекти взаємодії держави та громадських об'єднань, політичних партій. Організація їх співпраці базується на політичних принципах, традиціях, а також на нормах чинного законодавства держави. Так, наприклад, держава стосовно політичних організацій здійснює такі форми впливу:

- створює умови для організації та діяльності політичних об'єднань з метою реалізації їх програмних цілей; - як владний суверен виробляє вихідні соціально-обгрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань;

Між державою й іншими суб'єктами політичної системи суспільства існує зворотній зв'язок:

- громадські об'єднання беруть участь у формуванні корпусу депутатів, представницьких органів державної влади, в умовах виборчої системи вони виступають свого роду джерелом кадрового забезпечення апарату держави;

- держава залежить від громадських об'єднань з точки зору ефективності виконання державних функцій. Політичні партії чи об'єднання громадян можуть підтримувати реалізацію державних функцій, створювати належні ідеологічні та інші умови в соціальному середовищі, формувати відношення лояльності до влади серед населення, або гальмувати роботу державних інституцій у формі протестів, мітингів, страйків тощо;

- представники цих організацій, об'єднань включаються до певних державних колегіальних органів як їх рівноправні члени і працюють у якості допоміжних, дорадчих структур, що оптимізують робот)' органів державної влади;

- можуть застосовувати заходи громадського впливу;

- у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з громадськими об'єднаннями;

- держава дає змогу певним спільнотам самостійно приймати формально обов'язкові (юридичні) акти;

- окремим представникам з числа громадських та політичних об'єднань держава дозволяє здійснювати контроль за діяльністю деяких державних органів.

Отже, діяльність держави в системі політичних відносин характеризується різними напрямами та формами її здійснення, що особливо проявляється у взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи - націями, рухами, партіями, громадськими об'єднаннями, народними ініціативами тощо.

Певну роль держави можна розкрити проаналізувавши нормативний блок політичної системи суспільства. Сучасна держава надає політичним об'єднанням можливості формуванню власної нормативної основи діяльності на рівні корпоративних норм, що мас велике значення для їх внутрішньо-організаційного функціонування вироблення власних програм та перспектив розвитку. Необхідно зазначити, що поряд з корпоративними нормами функціонує значна кількість норм, які за критерієм змісту набувають характеру політичних.