51) Політична думка Стародавнього світу

Сучасна політична наука спирається на фундамент політичної думки попередніх епох. З глибокої давнини до періоду виникнення ранньокласових суспільств і держав беруть початок перші спроби усвідомлення сутності політичних явищ. Історично першою формою пояснення нової соціальної реальності стало релігійно-міфологічне тлумачення природи владних відносин і соціальної ієрархії. Згідно з древніми міфами земна організація життя має божественне походження та є відображенням загальносвітового космічного порядку. Боги передають владу земним правителям або поряд з останніми продовжують залишатися вершителями земних справ.

Конфуцій. Пізніше політична думка, порвавши з міфологією, прийняла більш раціональну форму. При розгляді проблем влади і соціального порядку стає домінувати філософсько-етичний підхід, що пояснює ці явища через призму досягнення загального блага та справедливості. Подібна тенденція прослідковується в ученнях Конфуція, грецьких філософів і політико-правової думки Риму. В центрі уваги древніх мислителів такі питання, як принципи організації держави, проблема законів і справедливості, обґрунтування ідеальної форми правління.

У працях мислителів Давньої Греції аналізується антична соціально-політична практика. Державність цього періоду втілилася у формі полісів - невеликих міст-держав і навколишніх поселень. Центром давньогрецької цивілізації став афінський поліс періоду розквіту демократії (VI-V ст. до н.е.). Демократичні процедури передбачали участь вільного чоловічого населення в роботі народних зборів і прийняття рішень, рівність громадян перед законом, право на заміщення виборної суспільної посади. Практикою функціонування демократія спричинила вплив на уявлення древніх мислителів Еллади і бажаної форми держави. Багато з них зробили свій вибір не на користь демократії. Серед тих, хто розділяв аристократичні погляди на правління, були Піфагор, Геракліт, Сократ. Правити, на їхню думку, повинен не весь народ, а тільки кращі люди, доброчесністю яких є мудрість. Прибічником "поміркованої" цензової демократії був Демокрит.

античних В авторів присутнє розуміння Закону, що перетворює Хаос у Космос. Поліс у їхньому уявленні виступає відображенням космічного порядку. Так, у вченні Піфагора міститься думка про закон космічної гармонії, що визначає порядок для всього сутнісного.

Сократ. Відчайдушним захисником ідеї компетентного правління і панування законів в організації полісного життя був Сократ. Він стверджував, що правити повинні знаючі люди-філософи, а саме правління є мистецтвом, яке здатні сприймати лише окремі "кращі" люди завдяки своєму народженню, вихованню і навчанню. Його критика демократії мала реальне підґрунтя: ірраціональність рішень, що приймалися афінськими громадянами, часто призводила до нестабільності політичного життя. До інших відомих ідей Сократа належить його вимога дотримання законів. Він поділив закони на божественні, незалежні від волі людей, людські. І ті й інші закони вимагають послуху, тому що законне і справедливе - одне й те саме. Сократ власною смертю показав приклад загально слухняності. Засуджений до смерті афінським демосом (народом), він відмовився від запропонованого йому плану втечі, посилаючись на те, що суспільство може загинути, якщо судові рішення не будуть мати ніякої сили.

Платон. Подальший розвиток античної політичної думки пов'язаний з іменем знаменитого філософа Платона. Вперше його політичні ідеї були викладені в окремих політичних трактатах, написаних у формі діалогів: "Держава", "Політик", "Закони". Давньогрецький філософ продовжив традицію, що намітилася, - обґрунтування ідеальної форми, держави. Подібний підхід збережеться включно до епохи Нового часу. Інша проблема, яку зачепив Платон, - зміна державних форм.

Справедливість, як принцип досконалої держави, полягає в тому, що кожен стан займається своєю справою і має своє особливе становище у суспільній ієрархії.

Друга риса ідеальної держави - аристократичне правління, при якому правлять тільки розумні люди. Здатність засвоїти мудрість, яка передається нащадкам шляхом підбору батьків і довгого навчання „мистецтву політики", присутня філософам. Єдність держави може підірвати егоїзм окремих людей. Платон бачив вирішення цієї проблеми в обмеженні споживання тільки найнеобхіднішим і в скасуванні будь-якої власності та сім'ї для станів правителів, воїнів.

Демократію він також розглядає як недосконалу форму держави, що, ймовірно, було продиктовано несприйняттям грецьким мислителем її практичного втілення в афінському полісі: рішення народу не завжди були мудрими, демократичними процедурами часто користувалися авантюристи для приходу до влади. Насамкінець Платон не пробачив афінським громадянам смертний вирок його вчителю Сократу. Аргументуючи своє ставлення до демократії, філософ виказує проникливу думку про небезпеку надмірної свободи, тому що з крайньої свободи може народитися найжорстокіше рабство. Історія знає приклади, що підтверджують цей прогноз. Багато диктаторських режимів виникали з криз, спровокованих станом анархії і розпадом форм взаємовідносин між людьми, що склалися, домінуванням у настрої людей ідеї нічим не обмеженої свободи.

Аристотель. Великий внесок в розвиток політичної думки вніс Аристотель. Його можна назвати „батьком" використання порівняльного методу в політології. Разом з учнями він проаналізував сто п'ятдесят вісім конкретних видів державного устрою і створив класифікацію державних форм, яка протягом наступних століть вважалася класичною. Він використав два критерії для виділення форм правління. Кількісний критерій вказує на кількість владарюючих: один, кілька, більшість. Він був прибічником наслідування принципу "вірної міри" - знаходження у всьому "золотої середини".