16. Становлення та розвиток багатопартійного Україні

Політична партія — об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Право громадян на свободу об'єднання в політичні партії є їхнім невід'ємним правом і гарантується Конституцією України. Обмеження цього права допускається виключно в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі або національної належності.

До головних причин, що призвели до багатопартійності в Україні, можна віднести:

— розширення демократизації суспільного життя, гласність;

— історичне коріння багатопартійності в Україні;

— виникнення й розвиток в Україні дисидентства;

— нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила.

В історії становлення багатопартійності виділяють три етапи:

1. 1988-1989 pp. — створення умов багатопартійності. Створення опозиційних до КПРС неформальних об'єднань та рухів, що пізніше трансформувались у політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяльність Українська демократична спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ).

2. 1989-1990 pp. — етап безпосереднього створення початкової багатопартійності. За цей час у республіці створено понад 20 партій, в які об'єднано понад 30 тис. чол.

3. Початок 1991 р. — серпень 1991р. — кардинальні зміни у становленні багатопартійності. Заборона діяльності КПУ після спроби державного перевороту в Москві (ГКЧП) 19-21 серпня 1991 р. у зв'язку з доказами про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту. 24 серпня 1991р. проголошено Акт про незалежність України.

Так у 1994 р. нараховувалося 30 політичних партій, у 1998 р. - 53, то у 2002 р. - 127. Нині (після перереєстрації) зареєстровано понад 100 політичних партій різного спрямування та орієнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. В Україні існує досить велика кількість молодіжних об'єднань, в т. ч. й політичних. Більшість політичних партій мають дочірні молодіжні організації.

Зміцненню і розвитку політичних партій в Україні сприяли зміни у виборчому законодавстві. У 1998 і 2002 pp. вибори до Верховної Ради України здійснювалися за змішаною виборчою системою (половина депутатів обиралася за виборчими списками партій). У 2006 р. вибори до ВРУ будуть проводитись за пропорційною виборчою системою, яка передбачає обирати склад парламенту лише за партійними списками. У 2001 р. було сформовано перший коаліційний уряд.

17.Сутність, структура і функції політичної системи

Реалізація політичної влади певними способами, у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів, відбувається за допомогою політичної системи суспільства. Вивчення проблематики політичної системи має специфічні особливості в кожній країні.

Отже, в сучасній науковій літературі особливо поширеними були три методологічно визначені концепції політичної системи:

1) інституційна (структурна);

2) біхевіористично-функціональна;

3) власне системна.

Суть політичної системи, різні аспекти функціонування можна виразити через сукупність визначень. У найширшому розумінні, політична система — це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і відбувається функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, управління нею.

Політична система має низку характерних ознак, які її вирізняють від інших елементів суспільної системи:

а)залежність від суспільного середовища;

б) панівне становище в суспільстві;

в) національний колорит;

г) певна незалежність від інших суспільних підсистем.

Політична система здійснює найсуттєвіший вплив на суспільство, оскільки саме вона формує владу в суспільстві. Політична система історично формується у специфічних природнокліматичних і матеріальних умовах. Політична організація — це соціальні інститути, групи (а не окремі особи), для яких політика, управління є суттєвою внутрішньою ознакою. Вони мають спеціальні органи, які відають справами політики, управління і постають як центри прийняття політичних рішень. Складові політичної організації мають своє призначення і функціонують у певній послідовності. їх поділяють на власне політичні (для яких політика є змістом існування), і неполітичні (для яких політика є лише одним із аспектів діяльності — не основним). До перших належить держава. Це основний політичний інститут, що за своєю природою може приймати й реалізувати владні рішення в масштабі всього суспільства. Державу уособлюють такі політичні інститути, як глава держави, законодавча, виконавча і судова влади. Політичні партії також створено з метою участі в політиці. Натомість громадські організації, товариства і рухи, громадська думка, засоби масової інформації виконують політичні функції лише епізодично, як один із аспектів своєї діяльності. Політичні відносини — це відносини між політичними суб'єктами (націями, соціальними групами, індивідами, політичними інститутами) у зв'язку з виробленням і здійсненням політики. Перелік політичних суб'єктів і їхніх дій — це визначення різноманітних типів систем, які розвиваються. Політичні й правові норми — це національне право (конституція, галузеві законодавства), статути політичних об'єднань і масових організацій, які формулюють обов'язкові правила поведінки, санкціоновані державою, з метою регулювання суспільних відносин у межах національних кордонів. Значну роль у формуванні політичної системи відіграють політична свідомість і політична культура. Це потреби й інтереси, ідеї, погляди, теорії, уявлення, доктрини, цінності, догми, традиції, які виправдовують наявність певного типу влади в суспільстві (суспільній групі). Безумовною складовою політичної системи є й сама людина, свідомий учасник політичної діяльності, яка, залежно від свого статусу, постійно, або епізодично бере участь у здійсненні влади. Система існує, доки вона виконує притаманні їй загальні функції: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації суспільно-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову, політичного інформування, комунікації та соціалізації. Владно-політична функція полягає у діяльності механізму розподілу та підтримки влади відповідно до інтересів суб'єктів політичного процесу. Так, у розвинутих країнах суспільство функціонує на засадах балансу конкуренції та співпраці у розподілі влади. Інші суспільства подають приклади недорозвинених форм конкуренції та співпраці або руйнівної боротьби за владу. Функція національної інтеграції історично полягає в забезпеченні інтеграції племен у народність, а народностей — у націю. На цьому етапі політична система здійснювала національну інтеграцію в рамках імперії — примусом і насиллям. У рамках національної держави політична система здійснює національну інтеграцію об'єднанням етнічно спорідненого населення території довкола центральної влади. Функція стабілізації соціально-політичного життя полягає у здатності політичної системи реагувати на причини різноманітних конфліктів, знаходити вихід з конфліктних ситуацій досягненням компромісів. Функція соціально-політичної модернізації полягає у тому, що політична система реформує застарілі традиції суспільного життя, застосовуючинетрадиційні варіанти розвитку, нових ідей, використання осіб та інституцій, котрі відповідатимуть потребі модернізації. Функція управління передбачає застосування системи органів (державних, партійних, громадських), що становлять бюрократичний апарат управління суспільством. Правова функція. Політична система формує право і функціонує в його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності тієї чи іншої політичної організації впорядковувати свою діяльність у рамках чинних правових норм, а також спроможності пропонувати правотворчі ініціативи.

Функція політичного інформування, комунікації та соціалізації забезпечує орієнтацію людей у політичному житті, залучення їх до політичного спілкування і політичної діяльності, засвоєння ними відомих політичних цінностей і норм.

Водночас, політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем:

а) інституціональної;

б) інформаційно-комунікативної;

в) нормативно-регулятивної.