23. Стратегічна зона господарювання, стратегічний господарський центр, стратегічна бізнес-одиниця, зони стратегічних ресурсів.
Стратегічна зона господарювання (СЗГ) – це певний сегмент середовища організації, на якому фірма здійснює свою діяльність (або хоче здійснювати). Стратегічну зону господарювання визначають: майбутні потреби ринку; технологія, за допомогою якої буде задовольнятися потреба ринку; споживачі, потреби яких будуть задовольнятися;географічний район, на якому діє фірма.
СГЦ (стратегічний господарський центр) – самостійна організаційна одиниця (відділення, завод або інший центр прибутку), для якої може бути налагоджений облік доходів, витрат, капіталовкладень і яка відповідає за розроблення стратегічних позицій організації у певному сегменті ринку.
СБО (стратегічна бізнес-одиниця) – підрозділ організації, що має (відносно інших СБО компанії) особливу місію, товарні лінії, конкурентів, ринки збуту.
Зони стратегічних ресурсів (ЗСР)- це сегмент ринку, де діє певна сукупність підприємств-постачальників,що можуть забезпечити виведення на ринок асортименту фірми й сприяти ритмічному функціонуванню її виробничо-управлінської системи. Кожне підприємство працює з різними ЗСР,перелік яких зумовлюється особливостями зовнішнього та внутр. середовища. Це інформ. ресурси, фінансові рес., енергетичні рес.,трудові ресурси,техніка та технологія,матеріально-сировинні ресурси. Для роботи з кожною ЗСР розробляються ресурсні стратегії,які є певною системою обмежень і змістом стратегічних заходів,що розробл. під-м з метою їх подолання.
49. Сутність,барєри стратегічного плануівння
Стратегічне планування — це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм.
Існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які не дають змоги широко застосовувати систему стратегічного планування, досягати високого ступеня обґрунтованості планів та забезпечувати необхідний рівень їхнього виконання. Ці фактори можна згрупувати таким чином: нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розробки взаємопов’язаної системи планів; неспроможність виробничо-управлінської системи сприймати вимоги зовнішнього та внутрішнього середовища та адекватно реагувати на них, застосовуючи систему стратегічного управління; низька кваліфікація керівників і персоналу планових служб, які не знають сучасних методів планування або не вміють їх застосовувати. Крім того, існують деякі інші негативні фактори, які визначаються як «бар’єри» стратегічного планування, що не дають змоги застосовувати систему стратегічного планування у повному обсязі без запровадження необхідних заходів (рис.4.2).
