Іі. Зміст та методика проведення заняття

Послідовно викладається зміст кожного навчального питання плану заняття, включаючи вступ, підведення підсумків та порядок використання наочних посібників та технічних засобів навчання. У вступі поряд з викладанням теми, мети заняття і плану його проведення нагадати студентам (курсантам) завдання, яке було видане на самостійну підготовку.

Вказати час, місце і спосіб поточного контролю знань навчального матеріалу, який виноситься на заняття, та перевірки домашнього завдання.

Чітко поставити мету і завдання групового заняття. Акцентувати увагу курсантів (студентів) на важливість матеріалу для подальшого навчання та практичної діяльності. Використовувати всі засоби для швидкого та ефективного опитування курсантів (студентів). Уміло використовувати та коментувати доповіді та повідомлення курсантів (студентів).

Поставити проблемні ситуації та вирішити їх за допомогою курсантів. Уміло використовувати знань, навичок та умінь курсантів із суміжних дисциплін. Інформацію деталізувати в розумних межах.

Для кожного навчального питання плану надати матеріал, який викладається на груповому занятті в лекційній формі. Робити висновки у ході заняття та в кінці.

Поставити запитання до наступного заняття, що стимулюють самостійну пошукову діяльність курсантів.

Видати домашнє завдання і рекомендації до наступного заняття, включаючи відпрацювання питань, які недостатньо відпрацьовані.

Розробив Старший викладач кафедри № 21 .

(посада)

підполковник А.Г.Кондратюк

(військове звання) (підпис) (ініціали, прізвище)

“___” _________201__ року

1. Структура internet. Історія розвитку мережі Internet

Побудова мережі Internet почалася як експеримент наприкінці 60-х років XX століття, який проводився агентством по передових дослідженнях (Advanced Research Projects Agency) — ARPA, пізніше перейменованим в DARPA), яке перебувало у веденні Міністерства оборони США (Department of Defense). Агентство DARPA проводило комплексні дослідження роботи комп'ютерів, об'єднаних у мережу, з наданням грантів на конкурсній основі декільком університетам і приватним компаніям, втягуючи їх у такий спосіб в дослідницький процес.

У грудні 1969 року була здана в експлуатацію експериментальна мережа, яка поєднувала чотири вузли зі швидкістю передачі даних 56 Кбіт/с. Нова технологія, застосована при побудові цієї мережі, довела свою життєздатність і лягла в основу створення ще двох військових обчислювальних мереж: MILNET — на території США й MINET — у Європі. Згодом до мережі ARPANET були підключені тисячі хостів і окремих мереж (головним чином університетських і державних), що привело до створення так званої "ARPA Internet" — прародительки сучасної мережі Internet.

Конгломерат дослідницьких, освітніх і державних мереж, об'єднаних ядром мережі ARPANET, поклав початок мережі, що сьогодні відома за назвою Internet.

Однак у мережі ARPANET існував набір правил для користувачів, обов'язковий для всіх (так звана Acceptable Usage Policy — AUP). Відповідно до цього зводу правил, заборонялося використання мережі ARPANET у комерційних цілях. До того ж у користувачів ARPANET стали виникати проблеми при розширенні мереж, найбільш очевидними з яких були перевантаження на лініях зв'язку. Тому Національний науковий фонд (National Science Foundation — NSF) приступився до створення мережі NSFNET. (Експлуатація мережі ARPANET була повністю припинена в 1989 році.)

Вже до 1985 року мережа ARPANET розрослася до величезних розмірів, і адміністратори зіштовхнулися із проблемою перевантаженості мережі. Щоб виправити ситуацію, NSF ініціював розгортання мережі NSFNET. Мережа NSFNET являла собою об'єднання декількох регіональних комп'ютерних мереж і мереж урядових організацій (таких як NASA Science Network), які підключалися до опорної мережі, що становить ядро всієї NSFNET. В 1990 році, об'єднавши свої зусилля в області обслуговування національної обчислювальної мережі, компанії Merit3 , IBM і MCI створили організацію по розвитку мережі й послуг за назвою Advanced Network and Services (ANS).

Група інженерів компанії Merit розробила базу даних, у якій зберігалася інформація про маршрутизацію, консультувала й здійснювала керування маршрутами в мережі NSFNET, a ANS відповідала за роботу магістральних маршрутизаторів і управляла мережним операційним центром (Network Operation Center — NOC).

До 1991 року трафік мережі зріс настільки, що знадобилося терміново розширювати пропускну здатність магістральних каналів опорної мережі до каналів ТЗ (45 Мбіт/с). На Рис. 1 наведена структура мережі NSFNET з урахуванням розташування її ядра й регіональних магістралей.

Р ис. 1. Структура мережі SFNET

На початку 90-х років мережа NSFNET як і раніше використовулася в дослідницьких і освітніх цілях. Всі магістральні канали передачі даних були зарезервовані урядовими агентствами для стратегічних цілей. Разом з тим відчувалася гостра потреба в підключенні все більшого числа організацій (як урядових, так і комерційних). Комерційні й загальнонаціональні інтереси в нарощуванні мережі збігалися, і Internet-сервіс провайдери (Internet Service Provider — ISP)змушені були терміново об'єднати свої інтереси, що привело до формування абсолютно нової індустрії.

Комп'ютерні мережі поза США розвивалися в міру розвитку міжнародної мережі каналів передачі даних. Нарівні зі створюваними й існуючими об'єктами в рамках держав і регіонів росла інфраструктура всесвітньої глобальної мережі. У США мережі урядових агентств поєднувалися між собою за допомогою федеральних точок обміну трафіком (Federal Internet eXchange points — FIX), що з'єднували Схід і Захід країни. Мережі комерційних організацій сформували власні точки обміну трафіком (Commercial Internet eXchange points — CIX), які об'єднали весь Захід США. У той же час провайдери Internet по усьому світі, зокрема в Європі й Азії, розробили й підготували інфраструктуру світової глобальної мережі, об'єднавши магістральні канали передачі даних між собою.

Щ об якось упорядкувати ріст мережі, NSF призначив компанію Sprint менеджером міжнародних з'єднань (International Connection Manager — ICM), у функції якої входило забезпечення з'єднань між комп'ютерними мережами США, Європи й Азії. У квітні 1995 було оголошено про припинення існування мережі NSFNET.