51. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, засоби, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — цілеспрямований двухсторонній процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Освіта — процес і результат засвоєння учнем систематизованих зун, формування на їх основі світогляду,якостей особистості, розв. творчих здібностей.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.

Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — власна навчальна діяльність учня.

Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.

Знання — узагальнений досвід людства, що відображений у свідомості людини у вигляді фактів, відомостей, теорій, понять, якими володіє наука.

Вимоги до знань: - повнота; - усвідомленість; - дієвість; - систематичність;

Уміння — це усвідомлена інтелектуальна діяльність, необх. для вирішення нових завдань.

Навичка — точна, безпомилкова діяльність, що шляхом багаторазового повторення набула автоматизму.

52. Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є такі суперечності:

- між вимогами щодо рівня розвитку і наявним у індивіда рівнем, засобами, мотивами;

- між прагненнями учня задовольнити свої органічні потреби і нездатністю зробити це самостійно в доцільній формі;

- між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.

- між вимогами суспільства щодо підготовки молодого покоління і фактичним її рівнем.

- штучні суперечності . Їх можна назвати проблемними ситуаціями. Вони становлять основу проблемного навчання.

Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч — зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних та неістотних.

Найбільше уваги вимагають внутрішні протиріччя. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які виступають рушієм навчальної діяльності школярів. Провідною рушійною силою процесу навчання є результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь та навичок, з іншого боку.

Рушійна сила — це певне психологічне відчуття труднощів у розв'язанні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб розв'язати поставлене завдання. Таким чином, у результаті дії механізму рушійної сили створюються оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею методами пізнавальної діяльності, формування пізнавальних мотивів навчання, а отже, забезпеченням міцності знань.

53. Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.

Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

1.дошк.-підгот.дит.до шк.,ств. оптимал. ум. для псих. фіз. розв.дитини.Грунт. на засадах нар. Осв., передовому пед. досвіді. 2.заг.сер.осв.- ств.відпов.ум.згідно з держ.стандартами,досконале волод. рідною м.,розв. прир. нахилів і здібностей. 3. проф..тех.- забезп. Здобуття професій відпов. до інтересів та здібностей. 4. во- забезп.фундаментал. та практ. підготовкою фахівців, що мають визначати темпи та рівень розв. НТП. 5. позашк.осв.-забезп.отр. додаткових знань ос-ті.

Виховна функція спрямована на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Виховна функція охоплює виховні впливи, спрямовані на особистість із метою формування внутрішньої позитивної її реакції (ставлення), активності, самостійності і цілеспрямованості діяльності.

Розвивальна функція, передбачає розвиток пізнавальних процесів особистості, хх емоційну, мотиваційну сфери.

54. Особистісно-зорієнтована технологія – це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності. Завдання – надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності. Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю в процесі навчання та розвитку учня. Співпраця між учителем і учнями повинна будуватися на основі ознак особистісно-зорієнтованого навчання,

а саме: - зосередження на потребах учня; - переважання навчального діалогу; - співпраця, співтворчість між учнями і вчителем; - турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів; - пристосування методики до навчальних можливостей дитини; - стимулювання розвитку і саморозвитку учня. Ціль - створення умов для розвитку моральної особистості.

Мета особистісно-зорієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих особистісних цінностей – особистість відповідно-відповідальна.