8. Князювання Ігоря.

Наступник Олега князь Ігор I (912—945) продовжував справу свого попередника, хоч і не так вдало. Перш за все він приборкав непокірних древлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: 913 року за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. 943 року ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич.

У роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. 915 року вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак 930 року порушили угоду і почали напади. Дослідження сучасних істориків свідчать, що це пов'язано з інтригами візантійської дипломатії, яка використовувала печенігів для ослаблення Русі. У Києві не зразу здогадалися про підступність імператорського двору і аж до 30-х років X ст. надавали Візантії військову допомогу. Зокрема, русичі у складі імператорської армії брали участь у війнах в Італії.

У 30-ті роки X ст. економічна, військова і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання міцно утвердитись у Причорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо у Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Але найбільші зусилля руські керівники спрямовують на боротьбу проти Візантії. На початку 40-х років X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини і 941 року починається війна. Ігор організував похід на Візантію великої флотилії, однак у морській битві біля Константинополя греки використали пальну суміш — «грецький вогонь», яким спалили багато човнів і примусили слов'ян відступити. Після цієї невдачі Ігор організував новий похід 943 року, однак імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. Русичі отримали дари і від Дунаю повернули додому. 944 року було укладено новий русько-візантійський договір, який увібрав в себе статті угод 907 і 911 років. Однак умови торговельної діяльності руських купців були погіршені.

Загинув Ігор 945 року під час спроби вдруге зібрати з древлян данину. Така форма збирання, відсутність законодавчо встановлених розмірів податку призводили до того, що в населення часто забиралося майно, руйнувалося господарство. У країні загалом, а надто у волелюбних древлян та інших племен, зростало невдоволення. Древляни влаштували під Іскоростенем засідку, в якій загинули Ігор і його невелика дружина.

9. Регентство княгині Ольги.

Перші спроби регламентації даниний адміністративно-судової системи. Ольга

Єдиний відомий з літопису син Ігоря — Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним і далекоглядним державним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945 р. , штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. «Повість» розповідає: «І пішла Ольга по Древлянській землі з сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її й ловища». А далі — «пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й данини, й по Лузі оброки й данини, ловища її є по всій землі».

Є підстави розглядати сенс державних нововведень Ольги та її «мужів» (верхівки дружини, радників) у регламентуванні повинностей залежного населення (запровадження «уроків»), створенні уставів, що їх застосовували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції. Все це було, напевне, пов'язано з переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через спеціально посланих для цього представників князівської адміністрації, що приймали її від населення в укріплених пунктах — «становищах». Ольгою були також влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Літописці під 945 р. згадують резиденцію Ольги у Києві: «двір княжий» і «терем кам'яний». Археологи розкопали цю велику кам'яну, слід гадати, двоповерхову споруду, прикрашену мармуром, червоним шифером і декоративною керамікою. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності.

Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946 р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії не з флотом і суходольним військом, а на чолі мирного посольства. Руську княгиню урочисто прийняв візантійський імператор Константан Багрянородний. Було укладено союзну русько-візантійську угоду. Ольгу було охрещено патріархом та імператором у головному храмі Візантійської імперії, грандіозному й пишному Софійському соборі.

Але давньоруське суспільство середини X ст. виявилось не готовим до запровадження християнства як офіційної релігії. Це, зокрема, доводиться розповіддю Нестора про невдале намагання Ольги схилити сина до нової віри: Святослав «не послухав матері, відправляючи язичницькі обряди», оскільки побоювався, що над ним сміятиметься його військова дружина. Минуло ще більше ста років, аж поки князь Володимир Святославич зважився запровадити християнство на Русі.