2. Організаційна структура страхової компанії

Формування організаційної структури страхової компанії здійснюється на основі таких принципів:

• централізації (децентралізації);

• географії (території);

• функціональної побудови;

• спрямованості послуг;

• спеціалізації за групами клієнтів.

Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії, виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей принцип тісно пов'язаний з географічним принципом побудови страхової компанії. Це означає, що багато компаній мають декілька регіональних управлінь, які контролюють роботу філій, відділень на їх території.

Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачання, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін. Іноді таку структуру визначають як орієнтовану на конкретний страховий продукт.

Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпечувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.

Структура управління компанією може будуватися за декількома принципами підпорядкованості:

- лінійна (вертикальне управління);

- функціональна (управління за функціями);

- лінійно-штабна – це в основному «мозкові» центри (штаби), що виконують консультаційні функції в процесі стратегічного планування, підготовки рішень з важливих питань роботи компанії. До них, крім штатних робітників, часто залучають вчених, консультантів та експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі спеціалісти опрацьовують ті або інші питання і надають керівництву свої висновки та пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії.

Тема 6. Економіка страхування

1. Аквізиція

2. Андерайтинг

3. Актуарні розрахунки

4. Прибуток

5. Інвестиційна діяльність

6. Асиметрична інформація

1. Аквізиція

Важливим напрямом функціонування страхової компанії є робота з залучення нових угод страхування, що покладається на агентів страхових організацій, які об’єднані в групу під назвою аквізиція.

Саме поняття «аквізиція» походить від латинського і означає – «одержувач» та трактується як робота щодо залученням нових угод страхування (а значить, і страхових внесків) фізичних і юридичних осіб в страховий портфель. Ця діяльність будується за принципом: число укладених та поновлених договорів на даний момент часу повинно перевищувати число тих, що закінчуються і достроково припиняються.

Зростання кількості страхувальників і застрахованих, а відповідно, і страхових внесків, повинне поєднуватися з забезпеченням рівномірності їх надходження. Виходячи із принципу замкнутого розкладу збитку, страховик має можливість відшкодовувати збитки потерпілим застрахованим одних територій за рахунок непотерпілих застрахованих інших територій, які інколи знаходяться на значній віддалі. Це так званий територіальний розклад збитку, що сприяє беззбитковому веденню страхової справи, і він тим ефективніший, чим ширші географічні кордони страхового поля. Тому страховик турбується про постійне розширення територіальних меж аквізиції, організуючи при цьому мережу представництв та філій.