Тема 4: Організація обліку власного Капіталу План лекции

4.1. Базові засади організації обліку власного капіталу

4.2. Організація облікового процесу

4.3. Організація руху носіїв первинного обліку на етапі поточного обліку

4.1. Базові засади організації обліку власного капіталу

Власний капітал як об'єкт обліку — це власні джерела підпри­ємства, які без визначення строку повернення внесені засновни­ками — фізичними або юридичними особами чи залишені ними на підприємстві з уже оподаткованого прибутку.

Одиницею обліку власного капіталу є сума грошей, внесена засновником за законодавчо визначеним компонентом.

Відповідно до законодавчого визначення, власний капітал формується з таких компонентів:

• статутного (реєстрованого) капіталу;

• пайового капіталу,

• різних видів не реєстрованого капіталу;

• додаткового сплаченого капіталу;

• додаткового несплаченого капіталу;

• резервного (страхового) капіталу;

• нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) минулих років;

• неоплаченого капіталу;

• вилученого капіталу.

Складові власного капіталу відбивають суму, яку власники передали в розпорядження підприємства як внески чи залишили у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що підприємство одержало у своє розпорядження від інших підприємств без повернення.

Показник «власний капітал» — один з найістотніших і найважливіших для підприємства, оскільки відбиває такі характеристики:

• забезпеченість коштами для функціонування підприємства;

• кредитоспроможність підприємства;

• його платоспроможність.

Наведене вимагає особливої уваги під час організації обліку і, перш за все, відбору номенклатур.

У процесі організації обліку, передусім, потрібно врахувати, що при формуванні власності (капіталу) засновників підприємст­ва розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття:

• вклади засновників;

• додаткові внески засновників.

Вклади та додаткові внески виконують різні функції. Для то­го, щоб зрозуміти ці функції, слід спочатку з'ясувати складові елементи власного капіталу.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини:

1) реєстрований; 2) нереєстрований.

Перший — це статутний або пайовий капітал. Другий — додатковий, резервний, страховий капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Усі складові є власністю засновників (учасників). Але вклади виконують набагато більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися в складі власного капіталу як нерозподі­лений прибуток.

Вклад — це частка засновника (учасника) у статутному (пайо­вому) капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

а) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування його майна);

б) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо в разі виходу учасника (засновника) з підприємства чи коли йдеться про правонаступництво тощо;

в) управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його частці (вкладу) або пропорційна до неї).

Додатковий внесок — це частка засновника (учасника) в ін­ших формах власного капіталу підприємства — резервному, стра­ховому чи іншому вигляді — та нерозподіленому прибутку (не­покритому збитку) минулих років. Це означає, що додаткові внес­ки робляться або до резервного (страхового) капіталу, або до не­розподіленого прибутку (лишається неспожитою частка прибут­ку поточного року), тобто вклад (внесок) виконує лише першу функцію — інвестування.

Додаткові грошові внески або майно засновників (учасників) можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Важливим об'єктом організації облікового процесу є процес формування статутного (пайового) капіталу за рахунок вкладів засновників — обов'язковий елемент установчих документів під­приємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов'язковій реєстрації в державному реєстрі господарчих оди­ниць. Зміни збільшення чи зменшення також обов'язково мають реєструватися. Сума статутного (пайового) капіталу в балансі підприємства не може бути відмінною від тієї, що зафіксована в державному реєстрі. Тому не вкладені кошти засновників (учасників) відбиваються в пасиві балансу окремо.

Вартісна оцінка вкладу визначає частку засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили застереження, на її розмір не впливають.

Ця властивість додаткових внесків набуває особливого зна­чення, наприклад у разі банкрутства. Учасники товариства відпо­відають лише в межах своїх вкладів (часток). При цьому додат­кові внески учасників до інших видів власності до уваги не беруться.

Згідно з законодавством внесення вкладу обов'язкове для засновника (учасника). Воно неодмінно спричинює зміну статутного (пайового) капіталу, його перереєстрацію. А ось додаткові внески є добровільними. Відповідне рішення приймається більшістю го­лосів засновників (учасників).

При цьому важливо, що робиться — вклади до статутного (пайового) капіталу чи додаткові внески просто до власності (ка­піталу). Для побудови бухгалтерського обліку власності це має першорядне значення.

Вилучені з ринку акції зменшують участь акціонерного това­риства на ринку і відповідно відбиваються в пасиві балансу.