1.3 Основні захворювання зубів і їх профілактика

1. Каріозна хвороба

Загальні відомості про карієс. Карієс - патологічний процес, що проявля­ється після прорізування зубів, при якому відбувається демінералізація і розм'як­шення твердих тканин зуба з наступним утворенням дефекту у вигляді порожни­ни. Перші відомості про карієс зубів з'явилися давно (біля 3000 років до н.е.). Співставлення результатів антропологічних досліджень з сучасними даними про розповсюдження цього захворювання вказує на значне підвищення вразливості зубів у сучасної людини.

Поширення карієсу. Карієс зубів являється найбільш розповсюдженою хворобою. Питання про те, як давно люди хворіють карієсом, до сьогодні остаточно не з'ясоване. Одні дослідники стверджують, що карієс такий же старий, як і саме людство. Проте зуби на черепах людей льодовикового періоду і більш ранніх епох, як показали дослідження, були вільними від карієсу. В неолітичну епоху, в епоху бронзового і залізного віків карієс був вже порівняно широко розповсюдженим.[23]

Звертаючись до останніх статистичних досліджень, приходиться констатувати різке збільшення числа каріозних уражень порівняно з минулим. Найбільш досліджуваною групою населення являються школярі, тобто діти переважно у віці від 7 до 14 років (додаток 2.)

Серед дорослого населення від каріозних уражень потерпає більше 90% людей.

Між тим попередження виникненню карієсу має велике значення не тільки для збереження цілості зубів, але й для профілактики ряду захворювань і їх ускладнень: пульпіту, періодонтиту, остеомієліту, деяких форм хронічного сепсису. [10]

Різну розповсюдженість карієсу пояснюють рядом факторів. Встановлена роль харчування у розповсюдженні карієсу зубів. Ураженість зубів виявилася меншою в дітей, що проживають в інтернатах, порівняно з дітьми, які знаходяться в домашніх умовах, що пояснюється надлишком вуглеводів в домашній їжі і обмеження їх в дієті дітей, які проживають в інтернатах (нормоване харчування). Важливе значення має режим харчування. Систематичне вживання солодощів в проміжках між прийомами їжі приводить до значного збільшення захворюваності карієсом.

Стан організму і конституційні фактори в значній мірі впливають на стан зубів і їх ураженість карієсом. Зокрема, різні захворювання, перенесені в дитячому віці, можуть привести до неповноцінного формування тканин зубів, що буде сприяти їх швидкому руйнуванню. О.Г.Латишева встановила, що в період атак ревматизму у дітей різко зростає кількість уражених карієсом зубів. Виражений вплив на стан зубів здійснюють несприятливі умови розвитку дитини (токсикоз вагітності у матері, передчасні пологи, штучне або неправильне годування).[8]

Частота ураження карієсом різних груп зубів неоднакова. Встановлено ви­значену послідовність: перші нижні моляри, перші верхні моляри, другі нижні моляри, другі верхні моляри, верхні премоляри, нижні премоляри, а потім верхні і нижні різці і клики

Карієсогенні фактори (загальні і місцеві), так як і резистентність тканин зубів, можуть бути різної інтенсивності і характеру. Виникнення карієсу зубів можливе при різних варіантах їх взаємодії, проте карієсогенна ситуація створюється при досить високій концентрації вільних іонів водню (Н⁺), здатних викликати прогресуючу демінералізацію тканин зуба. Умови в ротовій порожнині найбільш змінні і залежать від характеру їжі, що вживається, функціонального стану органів і систем організму, перенесених і супутніх загальносоматичних захворювань. Дію цих факторів легше зрозуміти, якщо нормальний стан емалі розглядати як динамічну рівновагу між постійно протікаючими процесами де- і ремінералізації. Якщо створюються умови, при яких в зубних тканинах процеси демінералізації переважають над ремінералізацією, то в них виникає ділянка демінералізації у вигляді каріозної плями. Подальший прогрес процесу демінералізації емалі і дентину приводить до утворення каріозної порожнини тої чи іншої глибини. При хороших умовах в ротовій порожнині видалення м'якого зубного нальоту (зубних бляшок, усунення умов для затримки їжі в ретенційних ділянках зуба, що запобігає контакту вуглеводів з зубними тканинами) знову може наступити рівновага між процесами де- і ремінералізації, що призведе до призупинення процесу (біла пляма повністю зникне або перетвориться в коричневу). До таких же наслідків може призвести і зміна стану слини в результаті зміни характеру харчування або порушення функціонального стану організму.[20]

Класифікація карієсу. Карієс зуба поділяють по локалізації, глибині ура­ження, характеру клінічного протікання і іншим ознакам. В залежності від ураже­ної тканини зуба розрізняють карієс емалі, дентину, цементу. По локалізації центру ураження карієс ділять на фісурний, пришийковий і карієс контактних (апроксимальних) поверхонь.

В клініці використовують топографічну класифікацію, по якій розрізняють: 1) стадію плями (каріозна пляма); 2) поверхневий карієс; 3) середній карієс; 4) глибокий карієс. Всі ці чотири стадії прийнято об'єднувати в групу простого або неускладненого карієсу.

Ускладненим карієсом прийнято називати пульпіт і періодонтит, тобто запа­лення пульпи і періодонту.

Кожна з чотирьох форм топографічної класифікації (каріозна пляма, поверхневий, середній і глибокий карієс) мають свій клінічний прояв і визначають характер лікарського втручання. [21]