2.3. Теорія «сродної» праці

Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина може бути щаслива тільки тоді, коли живе у відповідності до закладених природою здібностей.

Роздумами про щастя людини і шляхами його досягнення сповнена вся творчість Сковороди, але найяскравіше представлені вони у трактаті «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру», в байках, а також у латиномовних віршах. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ...не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим. [5]

Все, що людині потрібно, їй закладено природою. А завдання людини - пізнати все це в собі, щоб можна було використати з найбільшою користю.

Досягнення щастя залежить тільки від самої людини. Адже щастя міститься в нас самих, пізнаючи себе, ми знаходимо душевний спокій. За Сковородою, щастя можна легко досягти, якщо йти шляхом любові та віри. На думку мислителя усі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Він вважає, що ті, хто женеться за багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, тому що у результаті вони мають не щастя, а його привид. Філософ стверджує, що здібності дає людині Бог, при цьому царство Боже міститься всередині самої людини. Отже, людина, прислухаючись до свого внутрішнього голосу, повинна обрати собі заняття, яке приносить їй задоволення, тобто воно повинно відповідати внутрішній схильності.

Так Сковорода формулює тезу про те, що основою щастя є «сродна» праця, тобто та, до якої людина має природні здібності. Відповідно до народної мудрості Сковорода вважав працю джерелом життя, а виховання, на його погляд, мусить здійснюватися за принципом «вродженості», вибору для тієї чи іншої людини якогось виду діяльності в силу її «природи».

Головне джерело нещасть і страждань людей філософ вбачає у несправедливому розподілі праці тогочасного суспільства, який ґрунтується на нерівності. Тому він виступає проти поневолення людини, наруги над її гідністю.

Сковорода стверджував, що «сродна» праця є потребою людського тіла, але водночас і духовною потребою, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і насолоду. «Сродна» діяльність характеризується ще й тим, що вона однаково корисна як для суспільства, так і для людини, яка знайшла своє покликання. Саме поєднанням суспільного і особистого інтересів «сродна» праця відрізняється від праці випадкової, або обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Схожі думки висловлювали й інші українські попередники Сковороди, які розглядали працю як одне з джерел моралі. Але Сковорода у розвитку цієї тези пішов далі – він розглядає не необхідність праці взагалі, а вимогу «природної» праці, що приносить людині задоволення і користь суспільству одночасно.

Сковорода вважав, що побудувати ідеальне суспільство, де кожен реалізує свої природні здібності у “сродній” праці і отримує насолоду від цього, можна за допомогою освіти та самопізнання. Тому ним проголошується самопізнання як універсальний засіб моральної перебудови світу. Щастя ж, на думку філософа, доступне всім, адже природа нікого не обділила і дає кожній людині однакові шанси при народженні. І головним завданням людини є відвернення уваги від згубних “плотських” жадань та інтересів і пізнання в собі “справжньої людини”, з метою знайти своє покликання і щастя в “сродній” праці.

Для світогляду Сковороди є характерним захист моральних переваг тих видів праці, які пов'язані з виробництвом найнеобхідніших для людини продуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності та її взаємозв’язку з природою. У своєму світогляді він представляв українців як трудолюбиву націю, основним видом діяльності якої є хліборобство. Тому найбільшу моральну цінність, на думку філософа, мають такі види праці як землеробство та ремесло, вони потрібніші суспільству за інші види праці. Цю тезу Сковороди обґрунтовує тим, що землеробство не відриває людину від природи, а так зване «чесне ремесло» - не пов'язане з привласненням чужої праці.

На думку філософа, щоб уникнути нещастя, людина не повинна займатись діяльністю, що не відповідає її природі, навчатися тому, до чого не лежить душа, дружити з тим, хто не відповідає його природі.

Ця спрямованість на досягнення внутрішньої свободи, незалежної від зовнішніх обставин, приводить Сковороду до визнання у своїй філософії благим всього, що йде від природи. І навпаки, перебування людини у сфері неприродної праці заради зовнішніх атрибутів - посад, прибутків, слави тощо перетворюється на муку. Так з’являється його теза, що природовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, а відсутність її, навпаки, означає нещастя.

Однією з основних ознак «сродної» праці є те, що вона приносить людині насолоду самим процесом її, а не наслідками, винагородою чи славою. Разом з тим, Сковорода наголошує, що така праця не повинна бути важкою для людини, вона повинна приносити їй насолоду. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава», «праздник». Тобто людина повинна займатися тим, що їй дається легко і приносить задоволення собі.

Сковорода розглядає людське щастя тільки через призму внутрішньої натури людини, яка, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію з певним видом праці.

Тема "спорідненої праці" - одна з найважливіших тем, що складають філософську систему Сковороди і набула значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але і все людське буття.

Однак, дослідники спадщини Сковороди вважають, що його вчення про шляхи досягнення людиною щастя, незважаючи на його самобутню мудрість, було в значній мірі утопічним. Адже йшлося в ньому про людину поза громадою, поза суспільством, що є практично немислимим.

Сковорода не враховував вплив на формування особистості суспільства, у якому обрання “сродної” праці обмежується соціальним, класовим, майновим становищем. Ці обставини зумовлюють переважання саме “несродної” або відчуженої праця. Щоб ліквідувати цю відчуженість, недостатньо самопізнання, необхідно перебудувати суспільні відносини та досягти відповідного рівня розвитку продуктивних сил.

Однак те, що цінував філософ-просвітитель у XVІІІ ст., не втратило свого значення і нині. До цих пір актуальною залишається проблема використання людиною вроджених здібностей для її реалізації у суспільстві.

ВИСНОВКИ

Постать Григорія Сковороди займає особливе місце в історико-культурному розвитку України. Це філософ, який зумів гармонійно поєднати філософію і життя. За словами Д. Чижевського, «життя Сковороди є його філософією, а його філософія є його життям». [9]

У словах українського мандрівника, викарбуваних потім на його могилі - «Світ ловив мене, та не впіймав» - вкладається розуміння сенсу життя та спрямування всієї філософії Г. Сковороди.

Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVІІІ ст., а його ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України.

Філософська позиція Г.С.Сковороди органічно пов’язувалась із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах. Своєю життєвою поведінкою він стверджував, що пошук істини необхідно здійснювати серед народу, тільки там можна почерпнути мудрість.

Значення Г.С.Сковороди – вельми широке і охоплює усі сфери духовного життя українського народу. Його творчість торкається найрізноманітніших аспектів людського життя: науки, релігії, культури, мистецтва.

Багатогранна і філософська спадщина Г. С. Сковороди, але найголовнішим у його вченні є природа людини і її призначення.

Звичайно ж філософська система Сковороди виникло не на пустому місці. Ще грецький філософ Сократ, на чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність-доброчесність і знання-мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі "старця" також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

У своїх філософських трактатах Сковорода, насамперед, намагався розкрити трагічні суперечності життя і смерті, добра і зла. У своєму ставленні до світу він спирався не стільки на аналіз соціального середовища, скільки на осмислення гуманістичної сутності суперечностей людини і світу, протилежних начал у самій людині.

Основними ідеями світогляду Сковороди були:

1. Концепція двох натур – зміст (невидиме) і форма (видиме).

2. Існування трьох світів: макрокосмос (Всесвіт), мікрокосмос (Людина), світ символів (Біблія).

3. Щастя людини залежить від її самопізнання, на основі якого визначається її покликання - «сродна» праця. Пізнаючи себе людина починає жити серцем, як він називає душу людини. При цьому Сковороді вказує на важливості освіти та виховання у формуванні особистості.

Головним у вченні Г. Сковороди є його концепція про дві натури і три світи. Виходячи з головної теми його філософії, про проблему людського щастя, ця концепція конкретизує розуміння шляху до досягнення поставленої мети.

Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона в усьому мусить шукати правди і жити в гармонії з природою. Особлива увага відводиться пошуку «сродної» праці. Тобто кожна людина повинна займатися тим, що їй дається легко, приносить задоволення собі та є корисним для суспільства. Саме в цьому полягає найвище щастя. На наш погляд, ця теза актуальна і донині. Адже пошук «сродної» праці це якраз і є самореалізація у суспільстві.

Оцінюючи значення філософського доробку Григорія Сковороди, дослідники одностайні в тому, що саме Сковорода є основоположником української класичної філософії, в якій яскраво виявляються специфічні ознаки української ментальності. Творчість Сковороди мала вирішальне значення для подальшого розвитку вітчизняної філософської думки.

На наш погляд, не дивлячись на ідеалістичність та утопічність деяких гіпотез та тверджень, філософська спадщина Г. С. Сковороди не втратила свого значення і в наш час, коли результатами праці людини стають небезпечними для її ж подальшого існування, адже людство все частіше стикається з екологічними катастрофами, заради мети отримання прибутку не дотримуються визначені стандарти у виробництві, ще не кожна людина може реалізувати себе відповідно до її нахилів та здібностей та мати задоволення від своєї праці, що породжує невідповідність пропозиції та попиту на ринку праці.

Наука про самопізнання українського філософа та його теорія про природні здатності мають практичний інтерес і для використання у педагогіці, з метою формування у молодого поко¬ління світоглядної позиції про необхідність пошуку себе та свого місця у суспільстві, максимального використання з користю і для себе, і для суспільства власних природних здібностей та нахилів.

На нашу думку, відродження та осучаснення теми "спорідненої" праці, поставленої Сковородою близько 250 років тому, її актуалізація, може посприяти вирішенню багатьох проблем сучасності.

У контексті застосування положень філософського вчення Сковороди для вирішення проблем регіонального розвитку, то створення умов для гармонійного розвитку особистості та можливостей її самореалізації у суспільстві повинні бути серед основних цілей соціально-економічного розвитку та обов’язково враховуватись при формуванні пріоритетних напрямів розвитку регіону.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

1. Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. – 2 вид. випр. – К. : Обрій, 1992. – 472 с.

2. Вступ до філософії. Великі філософи – Харків: СПДФЛ Чиженко С.Ю., ТОВ «Риф», 2005 - 512с.

3. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій. — К.: Наук, думка, 1996.

4. Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість.— К.: Молодь, 1984.— 216 с.

5. Редактор В.В. Войтович. Сковорода Григорій. Пізнай в собі людину / Пер. Μ. Кашуба; Пер. поезії В. Войтович. - Львів: Світ, 1995. - 528 с.

6. Русин М. Ю., Огородник І. В. та ін. Історія української філософії. Навчальний посібник. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - 591 c.

7. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К.: Наукова думка, 1973. — Т. 1. — 532 с.; — Т. 2. — 576 с.

8. Філософський енциклопедичний словник /Ред. Шинкарук В.І. та інші. – К.: Абрис, 2002. – 741 с.

9. Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. — Харків, 2004. — 272 с.

10. Життя і творчість Григорія Савича Сковороди / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://scоvоrоdа.іnfо/

11. Іваньо І. В. Григорій Сковорода / І. В. Іваньо. [Електронний ресурс].