1.3. Дослідження спадщини Сковороди
При тому, що твори Сковороди були широко відомі – вони передавались усно, розповсюджувались у рукописах, їх обговорення мали місце як в інтелігентських колах, так і в селянських родинах, - за життя мислителя жодна з його праць не була надрукована. З кінця XVІІІ ст. пісні Сковороди увійшли в російські пісенники. Наприклад, російський письменник В. Капніст за мотивами пісні Сковороди «Ой ти пташка желтобока» створив вірш «Чижик». Пісня «Всякому городу нрав і права» виконувалась сліпими кобзарями як народна, а І. Котляревський переробив її в бурлескному стилі, наслідуючи численні народні переспіви твору.
Творчість Г. Сковороди мала значний вплив на формування цілої плеяди українських і російських мислителів і літераторів - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Л. Толстого, Є. Гребінки та ін. Літературні твори і філософія Сковороди були вагомі і для Тараса Шевченка, який проводив паралель між Сковородою та шотландським народним поетом Р. Бернсом. Пантелеймон Куліш присвятив філософу твір «Грицько Сковорода. Староруська поема».
Творчість Сковороди оцінювалась по-різному як за його життя, так і після смерті. Деякі критики засуджували примітивну та недосконалу форму його творів, порівнюючи їх з необробленим дорогоцінним каменем. Інші - ставили Сковороду в один ряд із класиками української літератури - Котляревським, Гулаком-Артемовським, Квіткою-Основ’яненко.
У 1794 році біографію філософа склав його учень і друг М.І. Ковалинський, який порівняв внутрішній дух Сократа, його інтуї¬цію з духом Сковороди. Він говорив, що любив серце Сковороди, але цурався його розуму; шанував життя, та не брав у голову міркувань його; шанував доброчесність, та уни¬кав його думок; бачив моральну чистоту, та не впізнавав істи¬ни його розуму; прагнув би бути другом, та не учнем його. [5]
Сковорода покладав великі надії на Ковалинського і сподівався, що він стане його послідовником та поділятиме спосіб життя і цінності філософа. Але принади світського життя стали сильнішими за волю мислителя. Пізніше Ковалинський розкаявся в тому, що не зміг філософію учителя зробити своїм життям і як моральне відшкодування за все своє несковородинське життя пише знамениту біографію Сковороди, де кається у своїх гріхах. Однак він так і не зміг залишити світське життя заради пошуку істини та пізнання себе. На думку дослідників, саме в складних стосунках Сковороди з його найулюбленішим учнем криється найбільша душевна трагедія великого мислителя, якого світ не зловив, зате він зловив найдорогоцінніше, що в нього було - найобдарованішого учня.
У 1861 р., з початком реформ в Російській імперії - скасуванням кріпацтва та послабленням цензури, було видано твори Г. Сковороди, що розцінювалось на той час як значна подія в культурному житті України.
Дослідженням особистості Сковороди займався в молоді роки відомий славіст І. І. Срезневський, який у 1883 році у збірнику «Утренняя звезда» опублікував «Уривки з записок про старця Григорія, українського філософа». Срезневський описує Сковороду як людину з розумом, але пригнічену містицизмом, завжди по¬хмуру і самотню, гордовиту і себелюбну. Разом з тим, Срезневський пояснює від¬людкуватість філософа його боязню людей, саме тому через страх перед людиною та її вчинками Сковорода став самітником.
У наступний час теж здійснювалося збирання та опис творчої спадщини, публікація окремих творів Сковороди. Однак, лише в 1894 р. професор Харківського університету Д. Багалій здійснив перше наукове видання його творів.
Як і в літературній творчості, оцінки філософського вчення Г. Сковороди теж не були однозначними. Одні дослідники вважали його містиком, інші - раціоналістом. Однак після видання Д. Багалієм всіх відомих філософських праць Сковороди вчені прийшли до висновку, що він є філософом-моралістом, який перебував під впливом вчень Платона, Цицерона, Плутарха, стоїків німецького містицизму і філософії Нового часу.
Паралельно з публікацією текстів відбувалося вивчення біографії та світогляду Сковороди на основі біографії М. Ковалинського. Протягом XІX - на початку XX ст. з'явилися нечисленні дослідження його філософських поглядів та літературної творчості.
Тільки після відзначення 100-річчя з дня народження письменника-філософа його спадщина стала доступною для читачів і вчених. Проте з дожовтневих діячів лише І. Франко зумів визначити місце Сковороди в історії української культури та духовності, якого розглядав як найпомітнішу постать в історії розвитку українського народу XVІІІ століття.
Важливим етапом досліджень спадщини Сковороди стали статті Івана Мірчука в німецьких славістичних журналах 1930-их pоків та праця «Філософія Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава, 1934). На думку Д.Чижевського, Г.С.Сковорода був чи не останнім яскравим виплодом культури українського бароко. Разом з тим, він називає Сковороду явищем випадковим, і пояснює це відсутністю в Україні у XVІІІ ст. підготовленого ґрунту для розвитку філософії через її культурну відсталість.
У радянський період здійснювалося всебічне дослідження спадщини мислителя і поета з позицій марксистсько-ленінської методології. Особливо інтенсивні дослідження вчення Сковороди проведено на початку 1970-их pp. в Україні і за кордоном у зв'язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне видання «Творів» у двох томах (Київ, 1973). До 290-річчя від дня народження Сковороди, яке припадає на грудень 2012 року, на державному рівні плануються заходи із вшанування українського філософа.
РОЗДІЛ ІІ.
ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ