1.2. Формування світогляду г.С. Сковороди

Г. С. Сковорода прийшов у філософію майже у 50-річному віці, розпочавши мандрівне життя, коли створював свої філософські діалоги, трактати, притчі та проповідувати своє філософське вчення. Усе його життя до цієї мандрівки було лише підготовкою до неї та осмисленням проблем буття.

Формування світогляду філософа разом з придбанням життєвого досвіду ґрунтувалося на його багатосторонній обдарованості, з одного боку, і існуючій соціальній обстановці - з іншої. Біографи зазначають, що Сковорода володів глибоким розумом, феноменальною пам'яттю, мав поетичні здібності та здібності до малювання, виключний музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на кількох музичних інструментах.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди, яка відобразилася на характері його філософського вчення та творчості, полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що за його словами грузнув в користолюбстві, він не займався критикою політичних відносин у суспільстві, а переніс боротьбу зі злом у сферу освіти, культури та моралі. Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.

Більшість дослідників особистості та творчої спадщини Сковороди вказували на його самобутність, підкреслюючи, що філософ не повторював сліпо думки і теорії своїх попередників, а переосмислював їх крізь призму свого світоуявлення і відповідно до самим ним поставлених перед філософією завдань.

М. Редько, автор книги “Світогляд Г.С.Сковороди”, вважає, що Сковороду, як мислителя характеризують постійні творчі пошуки, прагнення знайти самостійні відповіді на питання, які ставило перед ним саме життя.

Вже в ранній період своєї творчої діяльності Сковорода починає створювати свою філософію, яка, на його думку, повинна стати теоретичним підгрунтям для вирішення поставленої ним проблеми щастя. З точки зору мислителя, філософія повинна бути тісно пов’язана з життям і спрямовуватись на розв’язання суспільно-практичних завдань. Для створення філософії Сковорода використав ідейну спадщину минулого і спирався на досягнення сучасної йому науково-філософської думки.

На формування світогляду українського філософа справили вплив мислителі античності, епохи Відродження і Нового часу, які визнавали матерію вічною, тобто нестворюваною і незнищуваною. Це, перш за все, Демокріт, Арістотель, Епікур, Джордано Бруно, М. Ломоносов, матеріалісти XVІІ і XVІІІ ст.

Найважливішу роль у становленні Сковороди як ученого мала Києво-Могилянська Академія. Студентські роки, проведені в стінах Академії, стали етапом його формування як передового мислителя і продовжувача прогресивної суспільно-історичної і філософської думки найкращих представників Академії. Разом з тим, його світоглядні погляди істотно вiдрiзнялися від позицій наставників. За твердженням українського дослідника В. Горського фiлософiя Сковороди зосереджується на людинознавчій, етико-гуманiстичнiй проблематиці, в той час як професори Києво-Могилянської академії акцентували увагу на онтології та гносеології.

Світогляд Сковороди як просвітителя-демократа формувався також на літературі XVІІ століття з її гуманістичними традиціями й літературі Нового Часу, пов’язаної з народною творчістю і просвітницькими ідеями.

У період мандрів по Україні Сковородою були написані основні його філософські твори: “Діалог, або Розмова про давній світ”, “Нарцис. Розмова про те: пізнай себе”, “Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті (Дружня бесіда про душевний спокій)”, “Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру”, “Ізраїльский Змій”, “Діалог. Назва його - Потоп зміїний” та інші. З написаних у різний час віршів він уклав збірник “Сад божественних пісень”. Створені частково в 60-ті, частково у 70-ті роки байки у 1744 році були об’єднані в збірник “Байки Харківські”.

У своїх творах Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби на противагу існуючій моралі, заснованій на багатстві та владі. Ідейний зміст байок Сковороди слугує базою, або ж початковим етапом його філософської творчості.

Необхідність трансформації творчості від складання байок безпосередньо до філософських трактатів відчувається в моралі байки №19: "…Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя - складають світ цей і потрібні одне для одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла - хай буде світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їх.…". [7, Том І]

У своїй творчості Г. Сковорода широко застосовує метод діалогізму - переважна більшість його творів написана у формі діалогів, розмов, бесід, суперечок. Але діалогізм думки Сковороди означає ще і її постійну спрямованість на пошук істини.

Ще однією характерною особливістю філософії Сковороди є символізм. Проблема символу і символічного є однією з ключових для реконструкції філософських поглядів Сковороди.

За визначенням українських дослідників Русина М. Ю. та Огородник І. В. Сковорода є філософом, який прагне мудрості і знань, а не мудрецем, який ці мудрість і знання вже має.

Мабуть, саме тому особистість Сковороди та його філософська спадщина викликає величезний інтерес і до цього часу, а його життєве кредо, послідовність у відстоюванні своїх переконань, безкомпромісність, гармонійне поєднання його способу життя з філософськими істинами, які він пропагував, не можуть не захоплювати. Все життя письменника-філософа було наочним втіленням його філософського вчення, тобто філософія була його життям, а життя - філософією.