Філософія Григорія Сковороди

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ В ФІЛОСОФІЮ 5

1.1. Життєвий шлях Г. С. Сковороди 5

1.2. Формування світогляду Г.С. Сковороди 7

1.3. Дослідження спадщини Сковороди 9

РОЗДІЛ ІІ. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ 12

2.1. Єдність філософії та життя 12

2.2. Ідея трьох світів 16

2.3. Теорія «сродної» праці 19

ВИСНОВКИ 24

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 26

ВСТУП

Розвиток духовної культури України та її народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, поета і письменника, педагога Григорія Сковороди, який жив і творив у XVІІІ столітті.

Григорія Сковороду відносять до типових представників української просвітницької філософії, а також часто називають українським Сократом. Його біографія засвідчила рідкісний приклад узгодження власної філософської системи із обраним ним способом життєвої поведінки, що, безперечно заслуговує поваги. Аскетичний образ мандрівного філософа сприймається багатьма поколіннями українців як ідеал мудреця-пророка, який навчав свій народ, доносив йому правду про істинне благо. На думку Григорія Сковороди, саме філософія, або «любомудріє», як він говорив, скеровує усе коло справ до мети, щоб дати життя духу, благородство серцю, світлість думкам.

Різностороння творчість Сковороди як філософа-мислителя, письменника, педагога, музиканта, художника, знавця духовної спадщини античності і середньовіччя, інтелектуальних досягнень ранньомодернового часу, його суспільно-історичні, етичні й естетичні погляди становлять важливий етап у розвитку вітчизняної наукової і суспільно-політичної думки.

Григорій Сковорода став не тільки основоположником новітньої української філософії, яка базувалася на міцному фундаменті Святого Письма та ідей мислителів давнини, а й з'явився в образі Предтечі, який прокладав хресний шлях Месії України - Тарасу Шевченку. Разом з тим, на думку дослідника спадщини Сковороди Д. Чижевського, ні про жодного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. [9]

У словах філософа «Світ ловив мене, та не впіймав…», викарбуваних за його ж заповітом на власній могилі, закладено всю сутність філософії Сковороди, у центрі якої перебувала людина та проблема досягнення нею щастя та гармонії з оточуючим світом.

Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривно пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть тощо. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Як письменник Сковорода зробив важливий крок у розвитку української літератури. Його творча спадщина не втратила інтересу і для сучасних читачів.

Метою даної роботи є визначення місця Григорія Савича Сковороди в історії української та всесвітньої думки, адже його різноманітна унікальна особистість викликає величезний інтерес не лише професійних істориків, філософів, політологів, а й усіх дослідників питань функціонування та розвитку усіх сфер сучасного світу.

Особливої актуальності набуває вивчення спадщини Сковороди напередодні відзначення 290-річчя від дня його народження, яке припадає на грудень 2012 року. До цієї дати плануються заходи із вшанування українського філософа на державному рівні.

РОЗДІЛ І.

ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ В ФІЛОСОФІЮ

1.1. Життєвий шлях г. С. Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку, що є територією сучасної Полтавщини, в сім’ї малоземельного козака. В 1734-1753 роках з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. Протягом кількох років (1741-1744) співав у придворній капелі в Петербурзі, після чого знову повернувся до навчання в Академії, де прослухав дворічний богословський курс та був одним із кращих учнів Академії.

Із 1745 році до 1750 року Сковорода перебував в Угорщини у складі комісії полковника Г. Вишневського по заготівлі Токайських вин для царського двору. На цей час припадають також його подорожі по Австрії, Словаччині, Польщі, Італії.

Після повернення в Україну, в 1751 році Сковорода деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. Однак, через невідповідність думок, які він пропагував у своєму курсі лекцій, існуючому на той час офіційно-догматичному погляду на поезію, він залишає цю роботу і знову повертається до Києво-Могилянської академії.

Після закінчення навчання в Академії у 1753 році Григорій Cковорода працює домашнім учителем сина багатого поміщика С. Томари. Але через власні погляди на виховання та проблеми педагогіки, через рік Сковороді довелося залишити це місце і він поїхав до Москви, де майже рік провів у Троїце-Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення в Україну Сковорода знову займає місце домашнього вчителя у маєтку С. Томари, де перебував до 1758 року. Тут почалась його літературна творчість, де він написав перші вірші, згодом включені до збірника “Сад божественних пісень”.

Подальше життя Сковороди пов’язане з Слобожанщиною. Протягом кількох років він обіймав посаду викладача в Харківському колегіумі, де познайомився з М. Ковалинським, який став його учнем. З ним він підтримував дружні зв’язки протягом усього життя, що мало творчим наслідком багату епістолярну спадщину Сковороди. У свою чергу Ковалинський склав біографію українського філософа, яка у подальшому стала основним джерелом дослідження його творчого та життєвого шляху.

Проте, Сковорода не зміг довго затриматися у Колегіумі. Знову ж таки через вільнодумство і розбіжність у переконаннях з його наставниками та через наклепи він був змушений залишити педагогічну роботу, яка стала для нього улюбленою.

Під кінець 70-х років XVІІІ ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий стиль життя, ставши філософом-мандрівником. У мандрівці він провів решту свого життя - майже тридцять років, черпаючи народну мудрість із самих його глибин і ставши носієм своїх поглядів на життя. Це давало письменнику-мислителю багатий матеріал для творчості і саме в цей період життя ним були створені основні філософські твори-трактати, діалоги та притчі.

Навіть за життя Сковороди його ім’я було широко відоме. Про нього довідалась навіть цариця Катерина ІІ і запросила Сковороду переселитись з України в Петербург. Але Сковорода заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця». [5]

Помер Г.С. Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області, де і похований. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…». У цих словах закладено всю сутність філософії Сковороди, а сам філософ ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед світськими принадами.