Управління знаннями

Інформаційна технологія

Розділ менежменту

Програмне забезпечення

для реалізації завдань:

• зберігання

• формування

• пошуку

• аналізу

• групового використання документів, даних і знань

Стратегія управління підприємством, яка забезпечує інтегрований підхід до:

• створення

• організації

• використання

• збільшенню інтелектуальних і інформаційних ресурсів підприємства

Рис. 7.2. Дуалізм поняття „управління знанями”

Зміст внутрішньофірмового управління знаннями чітко розкриває у своїх дослідженнях Б. Мільнер [26]. Він виділяє 3 блоки або функції внутрішньо фірмового управління знаннями: виробництво знань, їх розподіл та використання (рис. 7.3).

Спрямування процесів

Зовнішнє Внутрішнє

Виробництво знань

• Ідентифікація знань та їх підсистем;

• Придбання знань (можливі джерела);

• Розвиток знань (соці-ально-наукова страте-

гія навчання та іновацій

- Відтворення знань

(підтотування заміни)

Розподіл знань

- Управління кваліфікацією;

- Знання в інституціональному вигляді;

- Комунікаційні структури і потоки;

- Заходи, що запобі-гають деградації знань (структурна і соціальна блокади, боротьба з устарівнням і втратою знань)

Використання знань

-Навчальний та іноваційни йклімат (низький рівень страху, стимули)

- Завдання управління персоналом (планування робочих місць, гнучкий стиль управління, планування кар’єри і т.п)

- Управління якістю

- Знання – як фактор створення цінностей (продукції, послуг)

Управління передачею знань

Управління передачею знань

Забезпечення (бюджету, банків даних, організаційного проектування)

Контроль (облік витрат, облік людських ресурсів, розрахунок ефекту знань)

Рис. 7.3. Зміст внутрішньофірмового управління знаннями за Б. Мільнером

7.4. Сутність організації, що самонавчається та характеристика її головних концепцій

Термін «організації що навчаються» (learning companies), що широко розповсюдився в Європі і США в 1990-і рр., в Україні став відомий порівняно недавно. Одна з відомих у нас концепцій організації, що навчається, належить американцеві П. Сенге. Інша, європейська, була розроблена декількома авторами: Т. Бойделом, Н. Діксоном і П. Сенджем.

Хоча з першої публікації концептуальної роботи П. Сенге «п'ятий елемент», в якій він дає розкриває особливості самонавчальної організації, пройшло вже більше 20-ти років, серед учених як і раніше немає єдиної думки щодо того, що вкладати в це поняття.

Найбільш поширені визначення самонавчальної організації приведені нижче (таблиця. 7.5).

Спираючись на досвід передових підприємств, можна сказати, що якщо ми дійсно хочемо створити організацію, що навчається, то треба починати з кінця. Замість того щоб вкладати великі гроші в навчання на „модних” курсах, слід, по-перше, переконатися в тому, що організація «налаштована на інноваційну хвилю», що персонал отримає можливість утілити на практиці нові ідеї і знання, що у нього є право на помилку і що їх нові знання будуть затребувані, а інновації — підтримані і гідно оцінені.

Таблиця 7.5