30. Г. Сковорода – видатний діяч української культури

Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності.

Народився Сковорода 3 грудня 1722 р, у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім'ї малоземельного Козака. У 1734—1753 pp. з перервами навчався у Київській академії, де під виливом Ф. Прокоповича та інших прогресивних діячів вітчизняної культури осягнув просвітительські традиції.

Протягом п'яти років (з 1745) Г. Сковорода навчався за кордоном — в Будапешті, Пресбурзі (нині Братислава), Відні, Венеції, Флоренції і, можливо, у Римі. Деякі дослідники стверджують, що три роки він студіював в університеті м. Галле (Німеччина), де слухав лекції відомого на той час філософа і фізика К. Вольфа. З 1759 р. Г. Сковорода викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск з боку представників церкви, які Вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум (1760, 1764, 1766). У ці роки Григорій побував у Москві, в пошуках істини і правди обійшов всю Слобожанщину. 1768 р. його запросили викладачем у додаткові класи при Харківському колегіумі, де він прочитав курс лекцій з етики. Але й тут концепція моралі Сковороди розходилася з офіційно-церковною. Звільнений S посади (1769), він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання. Г. Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов'язане з народом, з його ідеалами та прагненнями. Свій високий моральний ідеал Г. Сковорода втілював у власному житті. Для багатьох він був мандрівною академією. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків.

Помер Сковорода 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с Сковородинівка Золочівського р-ну).

30. Діяльність Феофана Прокоповича та його внесок у розвиток науки та культури

Прокопович Феофан (1681-1736) - церковний і громадський діяч, письменник, учений . Народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Феофан Прокопович залишив велику творчу спадщину, яка складається з філософських трактатів, «Поетики», «Риторики», «Математики», численних проповідей, драми, віршів, перекладів, листів. Більшість творів припадає на київський період життєдіяльності. Філософські погляди вченого знайшли відбиток у його трактатах з натурфілософії, або фізики й логіки. Він стояв на позиціях об'єктивного ідеалізму, хоч і відчутні в нього елементи натуралістичного пантеїзму й деїзму. Феофан Прокопович створив учення про просвітницько-абсолютистську державу, де стверджував примат світської влади над церковною (основна ідея «Духовного регламенту»). Феофан Прокопович був автором кількох історичних праць («Собрание от летописателей», «Реєстр государей россійских...»), започаткувавши, таким чином, задовго до М. Ломоносова й В. Татищева російську історичну науку. Найбільшу славу він мав як письменник. Написав драму «Володимир» (перша історична п'єса в українській літературі), яку 1705 р. поставили студенти Києво-Могилянської академії. Драма під назвою «Трагедокомедії». Після офіційної анафеми І. Мазепи автор пере присвятив драму Петрові І, чим висловив свою підтримку реформаторської політики російського самодержавця. Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами. Латиною написано епіграму «Про папський вирок Галілеєві», елегію «Про блаженного Олексія», а також поезії «Похвала Борисфену» та «Опис Києва», в яких відчувається палка любов до рідного міста. Більшість поезій, написаних книжною українською мовою, відтворюють важливі суспільно-історичні події — Полтавську битву 1709 р. (ода «Епінікіон», вірш «Каяття запорожця»), невдалий Прутський похід 1711 р., в якому Феофан Прокопович брав участь («За Могилою Рябою»), коронацію Анни Іоанівни, успішне закінчення будівництва Ладозького каналу. Поет відгукнувся на вихід першої сатири Антіоха Кантеміра, написав також кілька любовних і жартівливих віршів. Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцій, які він читав у Києво-Могилянській академії, значно розширив, порівняно з попередниками, курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих взірців європейської навчальної літератури того часу. Наукова думка України у ХVІІІ ст. активізувалася завдяки діяльності відомого філософа і просвітника Феофана Прокоповича. Він одним із перших приніс в українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світоглядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Академії філософські погляди Декарта, Локка, Бекона, новітні астрономічні дослідження, зокрема Галілея.