27. Становище українських земель після возз’єднання з Росією. Українсько-російські культурні взаємини.

Возз'єднання з Росією забезпечило благотворний вплив прогресивної російської культури, що розвивалася, на українську культуру, можна хіба що в порядку гіркої іронії.

Бо російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати "благотворний вплив" на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої.

Відомо, шо грамотність в Росії була дуже низькою, тоді як на Україні вона була набутком не лише заможних верхів, а й широких демократичних верств. Українська старшина в переважній більшості складалась з осіб, що мали прекрасну освіту, і тим вона кардинально відрізнялась від російського боярства, в переважній більшості неписьменного або малописьменного. Київська Академія до середини ХVІІІ ст. (до заснування Московського Університету) була єдиним вищим учбовим закладом в Росії і справжнім поставщиком кадрів інтелігенції для всієї країни. Українська література, образотворче мистецтво, архітектура, музика, театр стояли на незрівнянно вищому щаблі, аніж в Росії. Ще до національно-визвольної війни 1648-1654 рр. московський уряд запрошував українських учених і митців, доручаючи їм важливі культурно-ідеологічні справи. Так, в 30-і роки ХVІІ ст. Єпіфаній Славинецький і Арсеній Сатанівський були залучені до перекладу і виправлення богослужебних книжок у зв'язку з підготовлюваною церковною реформою. Після приєднання протягом довгого часу найбільш значні культурні діячі загальноросійського маштабу були переважно українцями або принаймні вихованцями українських учбових закладів. Для прикладу назвемо імена видатних письменників і громадських діячів Ф. Прокоповича, Ст. Яворського, Я. Козельського, В. Капніста; президента Російської Академії наук К. Розумовського; художників Л. Тарасевича, А. Лосенка, Д. Левицького, В. Боровиковського, скульптора І. Мартоса, композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського та багатьох інших.

28. Історичні народні твори та козацькі літописи другої половини 17 століття

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної. Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У другій половині XVII ст. в Україні було написано два Історичних твори, які за жанровими особливостями ніби продовжували традицію літописання, насамперед манерою початку розповіді "від сотворенім міра" чи від патріарха "Ноя по потопі". Водночас твори суттєво відрізнялися від

літописного жанру — в них перевага надавалася висвітленню проблем Історичного розвитку за тематичним принципом, а не за роками. При цьому помітною є загострена увага до висвітлення тих подій, які, на думку авторів, були визначальними. Тобто на українській Історіографії, як і на

мистецтві, позначилися барокові впливи. Такими творами стали Хроніка Феодосія Сафоновича, написана 1672-1673pp., та "Синопсис", виданий друком 1674р. з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля.