23. Петро Могила – видатний діяч української культури

Петро Могила - київський митрополит (1596 - 1647). Батько його був спершу господарем Валахії(1601-1607), потім Молдавії (1607-1609). У 1612 р. Могилам, після поразки від Кантемира Мурзи, довелося втікати до Польщі, де у них були сильні і багаті родичі. У Львівському братському училищі Петро здобув освіту в строго православному дусі, рішуче ворожій унії. Він закінчив свою освіту подорожжю за кордон, де слухав лекції в різних університетах. Вільно володів латинською і грецькою мовами.

Заснування школи. Могила, не бажаючи ні в чому покорятися митрополитові, влаштував окремо від києво-братської школи при Київській Лаврі вище училище "для викладання вільних наук на грецькій, слов`янській і латинській мовах" (1631); але коли братчики визнали його захисником і опікуном своєї школи і підпорядкували її виключно власті Константинопольського патріарха, Петро з`єднав свою лаврську школу з братською.

Обрання митрополитом. Митрополит київський Ісайя Копінський був визнаний позбавленим сану, а на його місце був вибраний П. Могила із збереженням лаврського архимандритства. "Деградування" Копінського і присвячення П. Могили відбулося у Львові (1633) і було здійснене Львівським єпископом як екзархом Константинопольського патріарха. Потім Петро Могила відправився до Києва, де його при в`їзді зустріли двома відомими панегіриками - від лаврської братії і братської школи. Після того, як Ісайя, не без боротьби, залишив свою кафедру, Петро приступив до відбирання від уніатів монастирів і церков, зокрема Софійського собору і Видубецького монастиря. Старовинну церкву Св. Володимира Спаса на Берестові він відновив і облаштував, а також церкву Трьох Святителів, яку віддав братському монастирю. У 1635 р. відриті були і очищені від розвалин залишки Десятинної церкви.

Видавнича справа. При своєму перебуванні митрополитом Петро Могила видав, між іншим, наступні книги: "Євангеліє Учительноє, повчання на святкові і недільні дні константинопольського патріарха Калліста" (1637; у 1616 р. це Євангеліє вперше було видане на західноросійській літературній мові); "Аїфологіон, тобто молитви повчання душеполезниє в душевну користь спудєєв" (1636); "Євхлогион, альбо молитвослов" (або требник; 1646). Петро Могила приготував до видання Катехізис для всіх православних християн; він піддавався обговоренню на Київському соборі 1640 р. і Ясському 1643 р., був розісланий для перевірки і схвалення східнимпатріархам, але надрукований був тільки в 1662 р., в Амстердамі, на грецькій мові. Заради крайньої потреби в подібній книзі Петром Могилоюбуло видано "Зібрання короткої науки про артикули віри православних католицьких християн" (1645). У видання Петром Могилою книги Опанаса Кальнофойського "Тeratupgema" (грец.) (1638) сам Петро доставив розповіді про чудеса печерських. У складанні різко-полемічного твору "Lithos" (грец.) Петро брав велику участь.

24. Прикладне мистецтво та традиційна культура України у 18 столітті

У другій половині XVIII ст. розвиток декоративно-прикладного мистецтва відбувався досить своєрідно. На Правобережжі та західноукраїнських землях у міському мистецтві та серед магнатських кіл бароко швидко заглушує ренесансні віяння та прогресивні здобутки. Своєю пишністю, урочистістю, величністю воно більше імпонувало смакам і настроям пануючих класів, як і грайливо-манірний стиль рококо в середині XVIII ст. У XVIII ст. культура в Україні розвивалась у складних і тяжких умовах. Лише наприкінці XVIII ст. Правобережжя було возз'єднане з Лівобережжям у складі Російської держави, південь України був відвойований, Крим приєднаний до Росії. Але Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття залишалися під владою Австрійської монархії. У західноукраїнських землях велась політика денаціоналізації українського населення, його полонізація, онімечення, мадяризація. У Російській державі з перших часів переходу під владу царя царська бюрократія намагалася ліквідувати автономію України, русифікувати українців, ліквідувати їх відмінність від росіян. Петро І у 1720 р. наказав у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях заново книг ніяких, крім церковних по передніх видань, не друкувати та і ці церковні старі книг для цілковитого узгодження з великоросійськими таким самими церковними книгами виправляти перед друком Отже, була заведена цензура. За друкування книг без дозволу Москви на друкарні України накладали штрафи.

У 1769 р. Лавра просила дозволити надрукувати українські букварі, бо московських люди не розуміють і не хочуть купувати. Але Синод не тільки не дозволив, а й наказав відібрати букварі, що були вже на руках. Було наказано також позабирати в церквах старі українські книги й замінити їх на московські. Наприкінці XVIII ст. було наказано перевести викладання в Київській академії, як і в інших навчальних закладах України, на російську мову, а в церквах читати «голосом, свойственным российскому наречию». У 1782 p. було заборонено дякам-учителям мандрувати, чим багато шкіл позбавились учителів. Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів. Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.