15. Кириличне друкарство, перші друкарні та книгодрукарні в Україні.

Найважливішою особливістю української культури ХVІ ст. була поява книгодрукування. Як відомо, книгодрукування з’явилося у Німеччині в 1440-х рр.. Його авторство належить Й. Гуттенбергу з м. Майнц. Поява друкованих кириличних книг пов’язана з іменем краківського міщанина, німця за походженням Швайпольда Фіоля, який видав 1491 р. у Кракові релігійні книги кирилицею. Першим україно-білоруськи книгодрукарем вважається білорус Франциск Скорина. Точна дата початку книгодрукування на українських землях невідома. Вчені тривалий час дотримувалися думки, що першою друкованою книгою був «Апостол», виданий 1574 р. у Львові І. Федоровим. У 1581 р. в Острозі І.Федоров за сприяння К.Острозького надрукував першу слов’янську Біблію – «Острозьку Біблію» церковнословянською мовою, яка відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Існують також гіпотези щодо існування книгодрукування в Україні і до І. Федорова. Українські друкарні ХVІ – ХVІІ ст. активізували літературне і наукове життя, навколо них об’єднувались гуртки письменників і вчених. У цей час в Україні функціонувало 25 друкарень, 17 з яких видавали книги церковнослов’янською та староукраїнською мовами.

16. Києво-Печерська Лавра – центр письменництва та шкільництва

Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. При друкарні Києво-Печерської лаври з кінця XVI ст. до початку XIX ст. діяв творчий гурток, до якого входили письменники, художники, друкарі. Чернецтво на Русі з’явилося разом з прийняттям християнства в його східній, тобто православній, традиції. Та справжні монастирі виникли в нас у першій половині ХІ ст. До них передусім належить Києво-Печерський монастир. Створений великими подвижниками Антонієм і Феодосієм, він став колискою руського чернецтва, зразком для інших руських монастирів і мав величезне значення не лише в духовно-моральному, а і в культурному житті руського народу. З нього вийшло багато визначних церковних діячів і подвижників благочестя. В його стінах взяло початок руське літописання. Невдовзі Києво-Печерський монастир став центром давньоруської писемності й освіти. Усім, що нам відомо про найдавніші часи нашої Вітчизни, ми завдячуємо насамперед освіченим і працелюбним ченцям Києво-Печерського монастиря, серед яких слід назвати передусім преподобного Нестора­ Літописця (друга половина ХІ ст.).

17. Народні думи і пісні 15-початку 17 століття, їх тематика, особливості та виховне значення

Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,

Соціально побутові думи:«Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж і повернення («Повернення Удовиченка до матері».